Постанова 4855 № 640/17584/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17584/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Погрібніченко І.М., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Беспалова О.О., Кузьмишиної О.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України, державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації Небратської сільської ради Бородянського району Київської області» Кушнір Людмили Володимирівни, треті особи: Приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія авіалінії України», ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування наказу від 24.05.2019 року №378 в частині, рішення від 18.06.2019 року та запису, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Міністерства інфраструктури України, державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації Небратської сільської ради Бородянського району Київської області» Кушнір Людмили Володимирівни (далі - Відповідачі, Мінінфраструктури, державний реєстратор Кушнір Л.В.) у якому просив: - визнати протиправним та скасування наказ Мінінфраструктури від 24.05.2019 року № 378 «Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 22.07.2015 року № 280» в частині внесення змін до пункту 2 та 5 щодо призначення головою ліквідаційної комісії Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія авіалінії України» (ідентифікаційний код 01130584) ОСОБА_2; - скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації Небратської сільської ради Бородянського району Київської області» Кушнір Людмили Володимирівни від 18.06.2019 року № 13541420023003884 та запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України: «ОСОБА_2 - голова комісії з припинення або ліквідатор». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційних скарг, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Мінінфраструктури від 22.07.2015 року № 280 було прийнято рішення про ліквідацію ПрАТ «Авіакомпанія Авіалінії України», утворено ліквідаційну комісію, головою якої призначено ОСОБА_1 06.08.2015 року на підставі зазначеного вище наказу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 13541100020003884 про припинення ПрАТ «Авіакомпанія Авіалінії України» та призначення ОСОБА_1 ліквідатором. 15.05.2019 року службовою запискою Департаменту управління об`єктами державної власності Мінінфраструктури від 15.05.2019 року № 524/16/18-19, з метою недопущення нарощування заборгованості ПрАТ «Авіалінії України», та з огляду на незавершення ліквідаційної процедури ОСОБА_1 , запропоновано замінити голову Комісії шляхом внесення відповідних змін до наказу № 280. 24.05.2019 року наказом Мінінфраструктури № 378 «Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 22.07.2015 року №280» змінено склад ліквідаційної комісії ПрАТ «Авіакомпанія Авіалінії України» та призначено головою зазначеної комісії ОСОБА_2 (далі по тексту - оскаржуваний наказ). 18.06.2019 року на підставі зазначеного вище наказу державним реєстратором Кушнір Л. В. внесено в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України запис № 13541420023003884 відповідно до якого ліквідатором ПрАТ «Авіакомпанія Авіалінії України» є ОСОБА_2 . Позивач, вважаючи протиправними внесення вказаних змін до наказу та внесення відповідних записів до реєстру державним реєстратором Кушнір Л.В. , звернувся з позовом до суду для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ Мінінфрастуктури від 24.05.2019 року № 378 прийнятий відповідачем в межах повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства, відповідно, рішення державного реєстратора Кушнір Л.В. від 18.06.2019 року № 13541420023003884 та запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України здійснено законно. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 року № 3166-VІ (далі - Закон № 3166) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України. Частиною 1 статті 6 Закону № 3166 встановлено, що Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України. Згідно частин 1 та 2 статті 15 Закону № 3166 Міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр. Накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами. При цьому, відповідно до пункту 12 частини 2 статті 8 Закону № 3166 Міністр, як керівник міністерства, утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління цього міністерства, затверджує їхні положення (статути), здійснює у межах своїх повноважень інші функції з управління об`єктами державної власності. У відповідності до пункту 1 Положення про Мінінфраструктури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 року № 460 (далі - Положення), Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державну політику у сфері автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, дорожнього господарства навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, а також державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного мореплавства). Правові основи управління об`єктами державної власності врегульовано положеннями Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 року № 185-V (далі по тексту - Закон № 185). Згідно зі статті 1 Закону № 185 управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. У відповідності положень частини 1 статті 5 Закону № 185 Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом. Водночас, відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 185 визначено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності є міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи. Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.03.2011 року № 265 «Про питання управління Міністерством інфраструктури об`єктами державної власності» ВАТ «Авіакомпанія «Авіалінії України» (код ЄДРПОУ 1130584), правонаступником якого є ПрАТ «Авіакомпанія Авіалінії України», включено до Переліку відкритих акціонерних товариств, функції з управління корпоративними правами щодо яких здійснює Мінінфраструктури. Відповідно до пунктів 9.2.1 та 9.2.2 Статуту ПрАТ «Авіакомпанія авіалінії України» засновником, єдиним акціонером та вищим органом правління товариства є Держава в особі Міністерства інфраструктури України, який виконує функції загальних зборів. Згідно частини 1 статті 88 Закону України «Про акціонерні товариства» добровільна ліквідація акціонерного товариства здійснюється за рішення загальних зборів. Пунктами 13.1 та 13.2 Статуту ПрАТ «Авіакомпанія авіалінії України» встановлено, що Товариство припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов`язків іншим товариства-правонаступникам або в результаті ліквідації. Добровільне припинення Товариства здійснюється за рішенням вищого органу товариства у порядку, передбаченому чинним законодавством та цим Статутом. Згідно частини 1 статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. При цьому, відповідно до статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд, орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу, призначають ліквідаційну комісію, голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строки заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Відповідно до пункту 8 Положення Мінінфраструктури у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання. Так, з огляду на вище зазначене, вбачається законодавчо закріплене право відповідача 1 приймати рішення, оформлені наказами, щодо організації та проведення ліквідаційної процедури підприємств віднесених до сфери його управління, зокрема і ПрАТ «Авіакомпанія авіалінії України». Положеннями частин 2-5 статті 15 Закону № 3166 накази Міністерства, видані в межах його повноважень, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами. Накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Накази міністерства, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами, після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів опубліковуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Отже, з системного аналізу пунктів 80-95 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55, вбачається, що накази (розпорядження) видаються як рішення організаційно-розпорядчого чи нормативно-правового характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основної діяльності установи, адміністративно-господарських або кадрових питань. Накази (розпорядження) підписуються керівником установи або державним секретарем міністерства (керівником апарату установи) з питань, що належать до його компетенції. У разі відсутності відповідного керівника накази (розпорядження) підписуються посадовою особою, яка виконує його обов`язки. Після набрання чинності наказом (розпорядженням) внесення змін до нього, визнання його таким, що втратив чинність, чи його скасування здійснюється лише шляхом видання нового наказу (розпорядження). Накази (розпорядження, постанови, рішення), які є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не встановлено такими наказами (розпорядженнями, постановами, рішеннями), але не раніше дня їх офіційного опублікування. Таким чином, з вище наведеного вбачається, що після набрання чинності наказом зміни в нього вносяться іншим наказом. Водночас, за загальним правилом накази набувають чинності з моменту їх прийняття (підписання), якщо інше не передбачено чинним законодавством. Так, застереження щодо набрання чинності наказом після оприлюднення стосується лише наказів, які за суттю є нормативно-правовими актами. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Мінінфрастуктури приймаючи оскаржуваний наказ від 24.05.2019 року №378 «Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 22.07.2015 року № 280» діяло в межах передбачених чинним законодавством. Крім того, зміни внесені наказом Мінінфрастуктури від 24.05.2019 року №378 вступають в дію з моменту прийняття зазначеного наказу, та не спростовують наявності повноважень позивача на вчинення юридично значимих дій, у період з 22.07.2015 року по 24.05.2019 року. У свою чергу, ч. 6 статті 15 Закону № 3166 передбачено, що усі накази Міністерства оприлюднюються державною мовою на офіційному сайті міністерства в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації». Відповідно до статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року № 2939-VI, (далі по тексту - Закон № 2939) доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію. При цьому, частиною 2 статті 6 Закону № 2939 встановлено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Отже, з наведеного вбачається, що існує необхідність обов`язкового оприлюднення оскаржуваного наказу Міністерства, в порядку передбаченому статтею 15 Закону № 3166, однак порушення відповідачем зазначеної процедури жодним чином не впливає на його чинність та правомірність прийняття. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ Мінінфрастуктури від 24.05.2019 року № 378 був прийнятий відповідачем у межах повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині скасування оскаржуваного наказу є безпідставними та не підлягають задоволенню. Також, не підлягає задоволенню позовна вимога ОСОБА_1 , в частині скасування рішення державного реєстратора Кушнір Л.В. від 18.06.2019 року № 13541420023003884 та запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України: «ОСОБА_2 - голова комісії з припинення або ліквідатор», прийнятих на підставі наказу Мініфраструктури від 24.05.2019 року № 378, адже вона є похідною від попередньої позовної вимоги, яка не підлягає задоволенню. Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Відповідно до пункту

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)». Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: О.О. Беспалов О.М. Кузьмишина Повний текст виготовлено 03.03.2021 року