Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/14358/19
від 18.11.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14358/19 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є. за участю секретаря судового засідання Білоус А.С. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості, в особі Голосіївської районної філії Київського міського центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київського міського центру зайнятості, в особі Голосіївської районної філії Київського міського центру зайнятості (далі - відповідач), в якому просила: - визнати протиправними дії Київського міського центру зайнятості в особі Голосіївського центру районної філії Київського міського центру зайнятості щодо припинення виплати позивачу з 15 листопада 2016 року допомоги по безробіттю; - визнати протиправним та скасувати наказ Голосіївського центру районної філії Київського міського центру зайнятості від 26 грудня 2017 року № НТ171226 про припинення реєстрації безробітних, про припинення виплати допомоги по безробіттю; - зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на обліку в статусі безробітної, починаючи з дати зняття з обліку позивача з 15 листопада 2016 року та виплатити їй недоотриману допомогу по безробіттю, нараховану за період з 15 листопада 2016 року по теперішній час. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідач протиправно зняв її з обліку в якості безробітної та, відповідно, не виплатив допомогу по безробіттю. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позивач вважає, оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, у зв`язку із недоведеністю в процесі розгляду справи обставин, що мають значення по справі, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги дублюють аргументи позивача, викладені в позовній заяві. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не мав брати до уваги, відомості Пенсійного фонду України, викладені у формі ОК-7, оскільки вони могли бути подані Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІН ДІАЛ» помилково. Також позивач вважає, що суд першої інстанції не мав брати до уваги рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2019 року в справі № 752/11430/19, оскільки факт перебування ОСОБА_1 з ТОВ «ЛІН ДІАЛ» у трудових правовідносинах не був предметом даного спору. 05 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення. 11 листопада 2020 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін. Крім того, відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2019 року в справі № 752/11430/19 набрало законної сили 24.10.2019 року, а відтак обставини встановлені в ході розгляду цивільної справи стали обов`язковими для судів інших юрисдицій. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження, у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України). У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про її необґрунтованість та відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що в Голосіївському районному центрі зайнятості Київського міського центру зайнятості 16 вересня 2016 року зареєструвалась, як безробітна, ОСОБА_1 та була ознайомлена з правами та обов`язками зареєстрованого безробітного, що визначені законом. На підставі заяви ОСОБА_1 , наказом № НТ160922 від 22 вересня 2016 року, позивачу було надано статус безробітної з 16 вересня 2016 року, а також наказом № НТ160923 від 23 вересня 2016 року, їй призначено допомогу по безробіттю з 23.09.2016 року по 17.09.2017 року. Судом першої інстанції встановлено, що наказом відповідача від 26 грудня 2017 року № НТ171226 припинено реєстрацію безробітної у зв`язку із встановленням факту виконання нею оплачуваної роботи (надання послуг), зайняття іншим видом діяльності згідно із ст. 4 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 року № 5067-VI. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що припинення виплати допомоги по безробіттю та зняття безробітних з обліку зумовлюється перебуванням безробітного у трудових відносинах або ж укладенням ним цивільно-правового договору, предметом якого є надання послуг за винагороду. Також, суд першої інстанції встановив, що в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 752/11430/19 за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів у розмірі 6 882, 80 гривень, отриманих ОСОБА_1 під час перебування на обліку як безробітної у центрі зайнятості. При цьому Міський центр зайнятості посилався на перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ "ЛІН ДІАЛ" у період з 10 жовтня 2016 року, що співпадає з періодом перебування ОСОБА_1 на обліку як безробітної у Міському центрі зайнятості. Суд першої інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення взяв до уваги обставини, встановлені в ході розгляду цивільної справи № 752/11430/19. А саме, факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ "ЛІН ДІАЛ" та правомірність наказу відповідача від 26 грудня 2017 року № НТ171226 про припинення реєстрації безробітних, про припинення виплати допомоги по безробіттю. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 року № 1533-ІІІ (надалі - Закон № 1533-ІІІ), страхування на випадок безробіття здійснюється за принципом, зокрема, обов`язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, за цивільно-правовим договором, військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - підприємців, а також добровільності такого страхування громадянами України, які працюють за межами України, членами особистого селянського та фермерського господарства, якщо вони не є найманими працівниками. За приписами абз. 1 ч. 1 ст. 22 Закону № 1533-ІІІ, застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу. Згідно ч. 1 ст. 23 Закону № 1533-ІІІ, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків. Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою. Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 36 Закону № 1533-ІІІ, зокрема, застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Керуючись приписами абз. 1 ч. 3 ст. 36 Закону № 1533-ІІІ сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону № 1533-ІІІ, виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного. Статтею 45 Закону № 5067-VI визначено підстави припинення статусу безробітного. Зокрема, відповідно до п. 1 та п. 9 ч. 1 ст. 45 Закону № 5067-VI статус безробітного припиняється у разі зайнятості особи або встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг). Згідно з пп. 1 п. 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року № 198 (надалі - Порядок № 198), центр зайнятості припиняє реєстрацію, зокрема, з дня встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг), зайняття іншим видом діяльності згідно із статтею 4 Закону України "Про зайнятість населення". Відповідно до п. 5 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України 13.02.2009 року № 60/62 (далі - Порядок № 60/62), перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості шляхом: звіряння наданої особою інформації з відомостями, наявними в Державній податковій адміністрації України, Пенсійному фонді України, у державних реєстраторів; використання даних вищевказаних органів, Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, контрольно-ревізійних органів цільового використання коштів Фонду; проведення центром зайнятості перевірки достовірності зазначених у довідках про середню заробітну плату даних та записів у трудових книжках безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у порядку, встановленому законодавством. За результатами звірки або перевірки оформлюється акт, який підписується посадовими особами, що її проводили. У разі встановлення недостовірності даних, на підставі яких особі надано статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення, особа ознайомлюється з актом, про що засвідчує власним підписом. У разі відмови особи підписати акт про це робиться відповідна відмітка спеціалістом центру зайнятості. Колегія суддів прийшла до висновку, що вказана вище норма спростовує тезу позивача, що суд першої інстанції не мав брати до уваги довідку форми ОК-7 Пенсійного фонду, оскільки саме такий порядок перевірки даних передбачений законодавцем. Крім того, довідка форми ОК-7 містить відомості про фактичні суми заробітної плати, з якої сплачується єдиний соціальний внесок (у межах максимальної величини), та страховий стаж. Така довідка містить; перелік страхувальників, які подавали про застраховану особу відомості до системи персоніфікованого обліку; за кожен місяць по кожному із страхувальників: суму заробітної плати, з якої сплачені внески, кількість днів стажу, відмітку про сплату внесків; відомості про спеціальний (пільговий) стаж та відомості про стаж, який зараховується без сплати страхових внесків (наприклад, період отримання допомоги по безробіттю), по страхувальниках і по роках. Пунктом 6 Порядку № 60/62, визначено, що у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг. За приписами п. 7 Порядку № 60/62 рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що припинення виплати допомоги по безробіттю та зняття безробітних з обліку зумовлюється перебуванням безробітного у трудових відносинах або ж укладенням ним цивільно-правового договору, предметом якого є надання послуг за винагороду. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі наголошує, що суд першої інстанції не мав посилатися на обставини, встановлені в цивільній справі № 752/11430/19. Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, на розгляді в Голосіївського районному суді м. Києва перебувала цивільна справа № 752/11430/19 за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів у розмірі 6 882, 80 гривень, отриманих під час перебування на обліку як безробітної у центрі зайнятості. Під час цивільного провадження був встановлений факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ "ЛІН ДІАЛ" у період з 10 жовтня 2016 року, що співпадає з періодом перебування її на обліку як безробітної у Міському центрі зайнятості. Рішення Голосіївського районному суді м. Києва № 752/11430/19 від 04.07.2019 року було оскаржено ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції, однак ухвалою Київського апеляційного суду від 24.10.2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Відповідно до ст. 273 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Отже, як вірно вказує суд першої інстанції та відповідач, рішення Голосіївського районного суді м. Києва № 752/11430/19 від 04.07.2019 року суду набрало законної сили 24.10.2019 року. Колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції щодо обов`язковості встановлених фактів при розгляді цивільної справи для даного адміністративного провадження. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 243, 244, 250, 257, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина Судді: Л.О. Костюк О.Є. Пилипенко