Постанова 4855 № 640/8675/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8675/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Добрянська Я.І., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі по тексту - відповідачі) в якому просив: - визнати протиправними діяння Управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік у розмірі меншому ніж 5 мінімальних заробітних плат, відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; - зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації вжити дій щодо перерахунку та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням проведених виплат; - зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити позивачу виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік у розмірі 5 мінімальних заробітних плат відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням проведених виплат. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року в задоволенні значеного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, категорія ІІ, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 12 жовтня 1993 року. Крім того, позивач має право на пільги і компенсації, встановлені законодавством України для постраждалих осіб, внаслідок Чорнобильської катастрофи. Позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про отримання довідки про розмір нарахованої та фактично виплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік. Листом №108/260-260/х-89-90 від 26.03.2019 року Управлінням праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації надано позивачу довідку №113/08 від 26.03.2019 року про розмір нарахованої та фактично виплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік, відповідно до якої компенсація на оздоровлення за 2018 рік призначена позивачу у розмірі 100,00 грн. Також, у вказаному листі Управлінням праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації зазначено, що для отримання інформації, що стосується виплати призначеної позивачу суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік, позивачу рекомендовано звернутися до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, оскільки питання виплати усіх видів соціальних допомог та компенсацій відноситься до компетенції Центру. Згодом, позивач звернувся до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат. Листом №03/07-Х-332-011 від 18.04.2019 року, Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, за результатами розгляду заяви позивача, повідомив позивачу, що здійснює виплату різних видів допомоги та компенсацій, згідно з розпорядженнями управлінь праці та соціального захисту населення районних в м. Києві державних адміністрацій. Згідно зі списком-розпорядженням управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, щорічна допомога на оздоровлення за 2018 рік була нарахована позивачу у вересні 2018 року в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме 100 гривень. Крім того, Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у названому вище листі зазначив, що виплата нарахованої допомоги здійснена позивачу шляхом перерахування коштів 17.10.2018р. на картковий рахунок в АТ «Ощадбанк». Позивач, вважаючи протиправними дії відповідачів щодо виплати йому щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік у розмірі меншому ніж 5 мінімальних заробітних плат відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, дійшов висновку, що нарахування і виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2018 рік у розмірі 100 грн. є правомірним, оскільки такі дії відповідають чинному законодавству на час їх здійснення. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовано в Законі Україні «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. №796-XII (далі - Закон №796-XII). Відповідно до вимог ст. 48 Закону № 796-XII (у редакції 06.06.96 р. №230/96-ВР) передбачалося, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам I і II групи - п`ять мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п`ять мінімальних заробітних плат; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії - три мінімальні заробітні плати; кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, - три мінімальні заробітні плати; евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - три мінімальні заробітні плати. Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України2 від 28 грудня 2007 р. № 107-VI внесено зміни, зокрема, до ст. 48 Закону № 796-XII, та викладено цю норму у редакції, згідно із якою, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008 таке звуження права осіб на одержання щорічної допомоги на оздоровлення і положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України2 від 28 грудня 2007 р. № 107-VI про внесення таких змін до редакції ст. 48 Закону № 796-XII визнано неконституційними та зазначено, що Закон № 796-XII діє в попередній редакції, відповідно до якої розмір щорічної допомоги на оздоровлення складав п`ять мінімальних заробітних плат. У подальшому Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 р. № 76-VIII внесено зміни, зокрема, до ст. 48 Закону № 796-XII, та вказану статтю викладено у редакції, згідно з якою щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Згідно із Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», в зазначеній частині цей Закон набирає чинності із 1 січня 2015 року. Отже, починаючи з 1 січня 2015 року, ст. 48 Закону № 796-XII не містить положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат. Зазначені зміни не визнані неконституційними та є чинними. На виконання вимог ст. 48 Закону № 796-XII Кабінетом Міністрів України визначено порядок та розмірах соціальних виплат (допомоги), передбачених цією статтею. Так, розмір щорічної допомоги на оздоровлення передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - постанова № 562), відповідно до якої розмір щорічної разової грошової допомоги для учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - становить 100 грн. Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії ІІ, отже, на підставі ст. 48 Закону № 796-XII та постанови № 562 йому підлягала виплата щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 100 грн. Станом на 17 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 виплачено відповідачем щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 100 грн. за 2018 рік. Разом з тим, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції посилання скаржника, на те, що з огляду на вимоги ст. 48 Закону № 796-XII, розмір мінімальної заробітної плати визначається станом на момент проведення такої виплати, з огляду на наступне. Так, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правове регулювання вказаних правових положень, а саме: щодо розміру виплат, зазнало змін. Стаття 48 названого Закону в редакції, наведеній позивачем, є нечинною, оскільки починаючи з 01.01.2015 року діє в іншій редакції, згідно з якою компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку, підлягає застосуванню норма ст. 48 Закону № 796-XII, в редакції, що була чинною станом на момент виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у 2018 році, Також, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Управління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень ст. 1, ч.ч. 1,2 та 3 ст. 95, ч. 2 ст. 96, п.п. 2,3,6 ст. 116, ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 129 Конституції України, п. 5 ч.1 ст. 4 Бюджетного кодексу України, п. 2 ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 р. № 3рп/2012 встановлено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України. Отже, виплата щорічної допомоги на оздоровлення передбачена Постановою № 562, відповідно до якої відповідач і здійснив таку виплату позивачу. Іншого розміру допомоги на оздоровлення у 2018 році законодавством не встановлено, а ст. 48 Закону № 796-XII, починаючи з 1 січня 2015 р., не визначає розміру такої допомоги. У свою чергу, Кабінетом Міністрів України зміни до Постанови № 562 щодо розмірів допомоги на оздоровлення не вносилися. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що у відповідачів не було законних правових підстав для нарахування допомоги на оздоровлення у розмірах, більших ніж ті, що встановлені Кабінетом Міністрів України, у тому числі і з урахуванням Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік», оскільки норма закону, що раніше визначала таку виплату в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат, втратила свою чинність. Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.. Крім того, при вирішенні справи судом враховано, що Конституційний Суд України у Рішенні від 17 липня 2018 р. № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) п.п.2-7, 12 та 14 п. 4 розд. I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 р. № 76-VIII, надав висновок щодо неконституційності окремих статей вказаного Закону. Проте, жодних висновків щодо невідповідності Конституції України чинної редакції ст.48 Закону № 796-XII, Конституційним Судом України зроблено не було. Отже, ст.48 Закону № 796-XII, станом на 2018 рік, є чинною і неконституційною не визнавалася. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р., зокрема, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Конституційний Суд України, у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. У п. 2.2 вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116). У рішенні від 02.03.1999 №2-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України. При вирішенні спірних правовідносин колегією суддів також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена у рішенні від 9 жовтня 1979 року по справі «Ейрі проти Ірландії», де суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому відповідно правові підстави для задоволення адміністративного позову відсутні, адже позивачу виплата допомоги на оздоровлення здійснена останніми відповідно до норм чинного законодавства України. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний тект виготовлено 11.12.2020 року Повний текст виготовлено 11.12.2020 року