Постанова 4855 № 640/7529/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7529/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Мазур А.С., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в місті Києві) в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні пільгового обчислення трудового стажу в умовах Крайньої Півночі за період з 17.08.1987 по 22.06.1989, відповідно до даних трудової книжки серії НОМЕР_1 , непризначені, не нарахуванні з 25.09.2010 року та невиплаті у подальшому пенсії з урахуванням вказаного пільгового обчислення трудового стажу; - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у необчисленні пільгового трудового стажу, не перерахунку призначеної з 25.09.2010 та невиплаті пенсії з урахуванням пільгового обчислення трудового стажу (рік за півтори) на підставі заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії від 27.08.2018, зареєстрованої 31.10.2018 за № 65486; - зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснити пільгове обчислення трудового стажу, зарахувати в пільговий трудовий стаж в період роботи в умовах Крайньої Півночі, за період з 17.08.1987 по 22.06.1989 в полуторному розмірі (рік роботи за півтори) в умовах Крайньої Півночі за період з 17.08.1987 по 22.06.1989 1989, відповідно до даних трудової книжки серії НОМЕР_1 , здійснити затриману з 25.09.2010 виплату пенсії і здійснювати у подальшому з урахуванням оновленого перерахунку. Рішенням Оружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року в задоволенні значеного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Оружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , починаючи з 25.09.2010 року, отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та перебуває на пенсійному обліку ГУ ПФУ в місті Києві. 31.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в місті Києві із заявою про перерахунок пенсії за віком, з проханням зарахувати в пільговому обчисленні - один рік за півтора роки період роботи в умовах Крайньої Півночі за період з 17.08.1987 по 22.06.1989 року (а.с.36-39). Листом №122921/02 від 30.11.2018 ГУ ПФУ в місті Києві відмовило позивачу у здійсненні перерахунку пенсії за віком з тих підстав, що пільговий порядок обчислення пенсії відповідно до указів Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 та від 26.09.1967 поширювався тільки на робітників, які уклали письмові трудові договори про роботу на Крайній Півночі і прирівняних місцевостях (а.с.41-43). Зокрема, відповідач зазначив, що матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували надання позивачу пільг, тому період роботи з 17.08.1987 по 22.06.1989 обчислено в одинарному розмірі. Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 , а також архівних довідок муніципального архіву адміністрації Пуровського району Ямало-Ненецького автономного округу РФ від 19.08.2014 № С-2665, 2666, № С-2667 підтверджується факт роботи позивача в умовах Крайньої Півночі (Уренгойській геофізичній експедиції) у період з 17.08.1987 по 22.06.1989. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач працював в умовах Крайньої Півночі (Уренгойській геофізичній експедиції) з 17.08.1987 по 22.06.1989, що становить менше двох років, а тому останній не має права на пільгове обчислення стажу з зарахуванням одного року роботи за один рік та шість місяців. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року № 1029 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі та у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» Ямало-Немецький автономний округ Тюменської області відноситься до районів Крайньої Півночі. Згідно абз. 1, 2 п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року №1908-VІІ «Про розширення пільг на осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і у місцевостях, що прирівнюються до районів Крайньої Півночі». Статтями 1- 4 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено надання всім робітникам і службовцям державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій таких пільг: виплату надбавок до заробітної плати, надання додаткових відпусток, можливість об`єднання відпусток, але не більш як за три роки, виплату різниці між розміром допомоги по соціальному страхуванню і фактичним заробітком (включаючи надбавки) у разі тимчасової втрати працездатності. Статтею 5 вищезазначеного Указу від 10 лютого 1960 року встановлено надання додаткових пільг, зокрема, зарахування одного року роботи у вказаних районах за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності працівникам, які переводились, направлялись або запрошувались на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах строком на п`ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки. Статтею 3 Указу від 26.09.1967 року №1908-VІІ встановлено скоротити тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу від 10.02.1960, з п`яти до трьох років та надавати зазначені пільги особам, які прибули в ці райони і місцевості з власної ініціативи, за умови укладення ними трудових договорів на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки. Про надання пільг, передбачених ст. 1- 4 Указу від 10 лютого 1960 року, незалежно від наявності письмового строкового трудового договору, а пільг, передбачених ст. 5 Указу від 10 лютого 1960 року, - за умови укладання трудового договору, йдеться і в Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 року № 530/П-28 (далі - Інструкція). Згідно п. 6 Інструкції пільги, передбачені Указами Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» та від 26 вересня 1967 року № 1908-VІІ «Про розширення пільг на осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і у місцевостях, що прирівнюються до районів Крайньої Півночі», надаються працівникам експедицій, цілорічних партій, нафторозвідок, загонів, які розташовані (базуються) у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а також працівникам експедицій та інших геологорозвідувальних і топографо-геодезичних організацій, які розташовані (базуються) поза районами Крайньої Півночі і місцевостями, прирівняними до районів Крайньої Півночі, направленим на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, в цілорічні партії, нафторозвідки, загони. Абзацом 1 п. 5.9 Основних положень про вахтовий метод організації робіт, затверджених постановою Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС та Міністерства охорони здоров`я СРСР від 31 грудня 1987 року № 794/33-82, встановлено, що працівникам підприємств та організацій, які виїжджають для виконання робіт вахтовим методом у райони Крайньої Півночі або в прирівняні до них місцевості з інших районів держави, надаються пільги, передбачені статтями 1- 4 Указу від 10 лютого 1960 року, з врахуванням змін та доповнень, внесених статтями 1 та 2 Указу від 26 вересня 1967 року. Отже, пільги, передбачені ст. 5 Указу від 10 лютого 1960 року, в тому числі зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності, не поширюються на працівників, що працювали вахтовим методом. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, архівні довідки Муніципального архіву адміністрації Пуровського району Ямало-Ненецького автономного округу РФ від 19.08.2014 № С-2665, 2666, № С-2667 та відомості у трудовій книжці свідчать, що ОСОБА_1 працював в умовах Крайньої Півночі (Уренгойській геофізичній експедиції) у період з 17.08.1987 по 22.06.1989. Колегія суддів зазначає, пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. У свою чергу, пп. «д» п. 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в умовах та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей держави, на умовах укладених ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк більше 5-років, а на островах Північного Льодовитого океану два роки, надавати додаткові наступні пільги: зарахувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Відповідно до п. 3 Постанови Ради Міністрів СРСР №148 від 10.02.1960 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» зарахування одного року роботи за один рік та шість місяців запроваджено з 01.03.1960 року. Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року, визначений Постановою Ради Міністрів СРСР №1029 від 10 листопада 1967 року. Вказаним Переліком, Тюменську область (колишній Ямало-Ненецький автономний округ) віднесено до складу районів Крайньої Півночі. Тобто, особа, яка працювала в районах Крайньої Півночі, або в місцевостях прирівняних до Крайньої Півночі не менше трьох років до 01.01.1991, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року №1908-VІІ «Про розширення пільг на осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і у місцевостях, що прирівнюються до районів Крайньої Півночі», має право на пільговий розрахунок її стажу. Так, підставою для отримання пільгового стажу є сам факт роботи особи на Крайній Півночі, або в місцевостях прирівняних до Крайньої Півночі на умовах укладання нею трудової угоди не менше ніж на три роки. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що позивач працював в умовах Крайньої Півночі (Уренгойській геофізичній експедиції) з 17.08.1987 по 22.06.1989, що становить менше двох років, а тому останній не має права на пільгове обчислення стажу з зарахуванням одного року роботи за один рік та шість місяців. Крім того, дослідивши доводи апеляційної скарги позивача в частині того, що в листі пенсійного органу не зазначено про невірно оформлену заяву про перерахунок пенсії та не наголошено на відсутності трьох років (до 01.01.1991) обов`язкового стажу для пільгового розрахунок пенсії, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані доводи не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції та є безпідставними, адже відсутність у ОСОБА_1 необхідного трирічного стажу роботи в районах Крайньої Півночі, або в місцевостях прирівняних до Крайньої Півночі є самостійною підставою для відмови у задоволенні даного позову. Щодо клопотання позивача, яке долучено останнім до апеляційної скарги, про витребування додаткових доказів по справі, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи містяться всі необхідні для її розгляду належні докази. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Оружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 24.03.2021 року