Постанова 4824 № 363/4136/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110 м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, Справа № 363/4136/20 Головуючий у 1 інстанції - Котлярова І.Ю. Апеляційне провадження № 22-ц/824/3587/2021 Доповідач - Мараєва Н.Є. ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 лютого 2021 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Мараєвої Н.Є. Суддів: Заришняк Г.М., Рубан С.М. При секретарі: Гаврюшенко К.О. розглянули у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 05 листопада 2020 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства "Банк Форум", третя особа: ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лісіцина Яна Борисівна про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги та скасування рішень державного реєстратора Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,- ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 05 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні заяви адвоката Касьяненка Дмитра Леонідовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення, відповідно до якого задовольнити заяву про забезпечення позову та: накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити Вишгородському РВДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) здійснювати дії щодо примусового виконання виконавчих листів по справі №2-1730/2010 від 20 серпня 2020 року (в тому числі про звернення стягнення на предмет іпотеки, двокімнатну квартиру, загальною площею 50, 9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частки; про виселення ОСОБА_5 ; про виселення ОСОБА_1 ); зупинити стягнення на підставі виконавчих листів по справі №2-1730/2010 від 20 серпня 2020 року (в тому числі про звернення стягнення на предмет іпотеки, двокімнатну квартиру, загальною площею 50, 9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частки; про виселення ОСОБА_5 ; про виселення ОСОБА_1 ), посилаючись на незаконність даної ухвали, зокрема, на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права. Відповідач та треті особи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, у листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ПАТ "Банк Форум", третя особа: ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лісіцина Я.Б. про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги та скасування рішень державного реєстратора. Разом із позовною заявою представник ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову. В зазначеній заяві представник ОСОБА_1 просив постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову шляхом: - накладення арешту на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; - заборони Вишгородському РВДВС ЦМУМЮ (м. Київ)здійснювати дії щодо примусового виконання виконавчих листів по справі №2-1730/2010 від 20.08.2020року (втому числі про звернення стягнення на предмет іпотеки, двокімнатну квартиру, загальною площею 50,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частки; про виселення ОСОБА_5 ; про виселення ОСОБА_1 ); - зупинення стягнення на підставі виконавчих листів по справі №2-1730/2010 від 20 серпня 2020 року (в тому числі про звернення стягнення на предмет іпотеки, двокімнатну квартиру, загальною площею 50, 9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частки; про виселення ОСОБА_5 ; про виселення ОСОБА_1 ). Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив із того, що представником позивача до заяви про вжиття заходів забезпечення позову не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність ризиків невиконання потенційного рішення суду. Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Види забезпечення позову визначено статтею 150 ЦПК України. Вони мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості, і адекватності вимог заявника, щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів про забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушення у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Як встановлено колегією суддів та вбачається із матеріалів справи, представником ОСОБА_1 не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_3 вчиняє чи має намір вчинити будь-які дії, які спрямовані на утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог. Доводи представника ОСОБА_1 викладені у заяві про забезпечення позову та апеляційній скарзі стосовно того, що банк мав право відступити право вимоги за кредитним та іпотечним договором виключно фінансовій установі або банку, є лише припущенням заявника, а тому не є підставою для вжиття відповідних заходів забезпечення позову. В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що заходи забезпечення позову заявлені представником ОСОБА_1 не є співмірними із позовними вимогами, з якими позивач звернувся до суду, та може бути фактичним вирішенням спору. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового процесу (рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), Європейський суд з прав людини 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" суд підкреслив, що виконання рішення ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Більше того, Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Колегією суддів встановлено, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати представник ОСОБА_1 фактично унеможливлять та зупинять виконання судового рішення, яке набрало чинності та підлягає обов`язковому виконанню. В пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Аналогічна правова позиція була викладена в Постанові ВГСУ від 26 липня 2016 року по справі №910/29237/15, Постанові ВГСУ від 9 листопада 2015 року по справі №907/636/15. При цьому, Верховний Суд не відступив від правових позицій, викладених у вказаних вище постановах. Аналогічні правові позиції викладені в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі № 331/1255/17, постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року по справі № 640/15430/16-ц. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вжиті заходи не повинні перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження. Отже, враховуючи зазначене вище, приймаючи до уваги норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки доводів наданих представником ОСОБА_1 , щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності і обґрунтованості вимог представника позивача щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстав для скасування ухвали суду не вбачається. Керуючись ст.ст. 268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 05 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст складено 03 березня 2021 року. Головуючий: Судді: