Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/12336/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12336/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Аверкова В.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Беспалова О.О., Кузьмишиної О.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Центральної виборчої комісії на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Центральної виборчої комісії, Державної казначейської служби України (далі - Відповідачі, ЦВК, ДКС України) у якому просив: - визнати протиправними дії ЦВК по перерахуванню 30 березня 2019 року 598 000 грн. до Державного бюджету України, сплачених ОСОБА_1 ; - зобов`язати ДКС України вчинити дії щодо повернення ОСОБА_1 помилково перерахованих коштів у розмірі 598 000 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2020 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 та ЦВК подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення. Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційні скарги подані на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційних скарг, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 та ЦВК на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2020 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02.02.2019 року від представника за довіреністю ОСОБА_2 до Центральної виборчої комісії надійшла заява про самовисунення кандидатом на пост Президента України ОСОБА_3 разом із доданими документами для реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31.03.2019 року. До заяви ОСОБА_3 про самовисунення кандидатом на пост Президента України додано чотири квитанції про переказ у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії коштів у сумі 1 005 000 грн. від ОСОБА_4 , дві квитанції на суму 598 000 грн. від ОСОБА_1 , дві квитанції на суму 598 000 грн. від ОСОБА_5 та квитанцію на суму 299 000 грн. від ОСОБА_6 . Постановою ЦВК від 07.02.2019 року № 273 «Про відмову ОСОБА_3 у реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року» відмовлено ОСОБА_3 у реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року. 25.03.2019 року позивач звернувся до ЦВК із заявою про повернення сплачених коштів. Постановою ЦВК від 30.03.2019 року № 740 у задоволенні заяви відмовлено, та повідомлено про перерахування коштів у розмірі 598 000 грн. до Державного бюджету. Підставою для відмови стало те, що перераховані на спеціальний рахунок ЦВК кошти у розмірі 598 000 грн. від ОСОБА_5 були зараховані відповідно до зазначеного платниками призначення платежу «грошова застава кандидата на пост Президента України ОСОБА_3 », а отже, не можуть вважатися помилковим або неналежним переказом чи переказом неналежному отримувачу та не тягнуть за собою наслідків, передбачених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Також, ЦВК зазначила, що за логікою Закону порушення суб`єктами виборчого процесу, до яких статтею 12 віднесено також виборця, невід`ємним правом якого є право бути обраним на пост Президента України, фінансової дисципліни тягне за собою наслідки, передбачені Законом, зокрема у вигляді безспірного списання коштів до Державного бюджету України. Позивач вважаючи, що йому було протиправно відмовлено у виплаті у поверненні коштів з Державного бюджету України, звернувся з позовом до суду для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випаду, позивачем не надано суду достатніх документальних доказів, якими підтверджується протиправність відмови щодо повернення коштів, в той час, як відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість зазначеної відмови з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та ч. 2 статті 2 КАС України. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 48 Закону України Закону України «Про вибори Президента України» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянин України, який відповідно до статті 9 цього Закону може бути обраним Президентом України, особисто подає до Центральної виборчої комісії засвідчену в установленому законом порядку заяву про самовисунення кандидатом на пост Президента України. У заяві про самовисунення на пост Президента України мають міститися згода на оприлюднення біографічних відомостей і декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статті 50 цього Закону, зобов`язання в разі обрання передати у порядку, встановленому законом, протягом місяця після офіційного оголошення результатів виборів в управління іншій особі належні йому підприємства та корпоративні права і припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з зайняттям посту Президента України. До заяви додаються документи, передбачені частиною першою статті 51 цього Закону. Так, ст. 49 Закону України «Про вибори Президента України» грошова застава вноситься партією, яка висунула кандидата на пост Президента України, або кандидатом на пост Президента України у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії (після початку виборчого процесу та до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації) у розмірі два мільйони п`ятсот тисяч гривень. Грошова застава повертається суб`єкту її внесення (партії чи кандидату на пост Президента України) у разі, якщо відповідного кандидата визнано обраним Президентом України або включено до виборчого бюлетеня для повторного голосування. В інших випадках грошова застава не повертається і перераховується до Державного бюджету України. У разі прийняття Центральною виборчою комісією рішення про відмову в реєстрації кандидата на пост Президента України, внесена грошова застава у п`ятиденний строк з дня його прийняття перераховується суб`єкту її внесення (відповідно на рахунок партії або рахунок, зазначений кандидатом на пост Президента України). Отже, з аналізу ст. 49 вказаного Закону вбачається, що встановлення грошової (виборчої) застави не порушує конституційного принципу рівності громадян перед законом та рівності їх конституційних прав і свобод, а також принципу рівності політичних партій перед законом. Вказаної статтею чітко встановлені умови внесення грошової застави та її повернення. Так, для повернення грошової застави в порядку статті 49 Закону України «Про вибори Президента» повинні бути дотримані наступні умови: - грошова застава внесена безпосередньо або партією, яка висунула кандидата на пост Президента України, або самим кандидатом на пост Президента України; - відповідного кандидата визнано обраним Президентом України або включено до виборчого бюлетеня для повторного голосування; - прийнято Центральною виборчою комісією рішення про відмову в реєстрації кандидата на пост Президента України. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано сторонами, до заяви ОСОБА_3 про самовисунення кандидатом на пост Президента України додано чотири квитанції про переказ у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії коштів у сумі 1 005 000 грн. від ОСОБА_4 , дві квитанції на суму 598 000 грн. від ОСОБА_1 , дві квитанції на суму 598 000 грн. від ОСОБА_5 та квитанцію на суму 299 000 грн. від ОСОБА_6 . Як вбачається з квитанції, в призначенні платежу позивачем зазначено - грошова застава за кандидата на пост президента України ОСОБА_3 , платник - ОСОБА_1 (а.с.9-10). Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Закон України «Про вибори Президента України» не передбачає можливості внесення грошової застави на користь кандидата на пост Президента України іншими суб`єктами, крім тих, що визначені в частині першій статті 49 Закону. Враховуючи, що кошти, які надійшли на спеціальний рахунок ЦВК від ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , було внесено не кандидатом на пост Президента України і не партією, яка висунула кандидата на пост Президента України, вказані кошти не є грошовою заставою у розумінні Закону, а тому не можуть бути повернуті ОСОБА_1 в порядку статті 49 Закону України «Про вибори Президента». Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини, пов`язані з самовисуванням на пост Президента України ОСОБА_3 , розглядом Комісією питання реєстрації його кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31.03.2019 року, а отже, і сплатою ОСОБА_1 , у зв`язку з цим коштів як грошової застави та їх поверненням, виникли у зв`язку з виборчим процесом чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року. Отже, внесення позивачем коштів у розмірі 598 000 гривень, як застави за кандидата на Президенти необхідно кваліфікувати, як помилково сплачені кошти. Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що внесені позивачем грошові кошти в сумі 598 000 грн. на спеціальний рахунок ЦВК не є грошовою заставою, в розумінні статті 49 Закону України «Про вибори Президента», дане в свою чергу свідчить, що ЦВК всупереч та не у відповідності до положень чинного законодавства було перераховано до Державного бюджету України 598 000 грн., сплачених ОСОБА_1 . Аналогічний висновок зазначений в постанові Верховного Суду 12 лютого 2019 року, справа №826/20798/14. Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, розроблено на виконання статей 43, 45, 78 та 112 Бюджетного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, статті 301 Митного кодексу України, статті 7 Закону України «Про судовий збір" та Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року N

375. Пунктом 3 вказаного Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів. Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Казначейства, вказані у заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, які не мають рахунків у банках, може здійснюватись шляхом повернення у готівковій формі коштів за чеком органу Казначейства з відповідних рахунків, відкритих у банках на ім`я органу Казначейства, або поштовим переказом через підприємства поштового зв`язку, вказані у заяві платника (його довіреної особи). Відповідно до пункту 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету (пункт 10 Порядку № 787). З аналізу вбачається, що ЦВК, як орган, що в даному випадку контролює справляння надходжень до бюджету, повинна звернутися із поданням про повернення коштів позивачу до Державної казначейської служби України. Так, 25.03.2019 року позивач звернувся до ЦВК із заявою щодо повернення сплачених ним коштів. Натомість, постановою від 30.03.2019 року ЦВК відмовлено у поверненні, а кошти перераховано до Державного бюджету України. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає вищезазначену відмову правомірною, оскільки станом на 25.03.2019 року (момент звернення позивача про повернення коштів) грошові кошти у сумі 598 000 грн. були зараховані на рахунки ЦВК, у якої були відсутні законодавчі підстави для повернення вказаної суми, в порядку статті 49 Закону України «Про вибори Президента». З огляду на зазначене, правові підстави для задоволення позову в частині визнання протиправними дій ЦВК по перерахуванню 30.03.2019 року 598 000 грн. до Державного бюджету України, сплачених ОСОБА_1 відсутні. У свою чергу, щодо позовних вимог про зобов`язання ДКС України вчинити дії щодо повернення ОСОБА_1 помилково перерахованих коштів у розмірі 598 000 грн. колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до ЦВК із відповідною заявою про направлення подання до ДКС України про повернення позивачу сплачених коштів. Також, в матеріалах справи не міститься, а позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних доказів безпосереднього звернення ОСОБА_1 до ДКС України із вимогами про повернення помилково сплачених коштів в розмірі 598 000 грн. З огляду на вказане, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, адже не спростовують встановлені обставини справи. Щодо доводів викладених ЦВК в апеляційній скарзі про безпідставність та помилковість висновків суду першої інстанції щодо кваліфікації сплачених ОСОБА_1 коштів в розмірі 598 000 грн. як помилково сплачених, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вище судом встановлено, що внесені позивачем грошові кошти в сумі 598 000 грн. на спеціальний рахунок ЦВК не є грошовою заставою, в розумінні статті 49 Закону України «Про вибори Президента». Дане у свою чергу свідчить, що ЦВК всупереч та не у відповідності до положень чинного законодавства було перераховано до Державного бюджету України 598 000 грн., сплачених ОСОБА_1 . Зазначена правова позиція відповідає висновку зазначеному в постанові Верховного Суду 12 лютого 2019 року, справа №826/20798/14. З огляду на те, що вказані кошти не зараховані до Державного бюджету України, як грошова застава, в розумінні статті 49 Закону України «Про вибори Президента», колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним, у даному випадку, застосування іншого механізму для повернення коштів позивачу, як помилково сплачених. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи апеляційної скарги ЦВК про зміну мотивів оскаржуваного рішення суду першої інстанції не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, адже не спростовують встановлені обставини справи. Отже, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачем не доведено порушення його прав, ні діями ЦВК, ні діями ДКС України, адже матеріали справи не містять доказів звернення останнього до ЦВК із заявою про направлення подання до ДКС України про повернення позивачу сплачених коштів, також не містять доказів безпосереднього звернення позивача до ДКС України із аналогічними вимогами. Натомість, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись до ЦВК, з урахуванням висновків суду вказаних у даній постанові про направлення подання до ДКС України щодо повернення сплачених позивачем коштів у розмірі 598 000 грн. або звернутись безпосередньо до ДКС України із аналогічною вимогою. Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Відповідно до пункту

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)». Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянтів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційних скаргах, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Центральної виборчої комісії - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: О.О. Беспалов О.М. Кузьмишина Повний текст виготовлено 02.03.2021 року