Постанова 4852 № 160/7926/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 17 лютого 2021 року м. Дніпросправа № 160/7926/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А., секретар судового засідання Лащенко Р.В., за участю представника позивача Касьян М.С., представника відповідача Литвин Ю.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2020 року в адміністративній справі №160/7926/19 (суддя у 1 інстанції Врона О.В.) за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову №ДН2052/1511/АВ/ТД-ФС/426 від 07.05.2019 року про накладення штрафу у розмірі 375 570,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що відповідачем на підставі акту перевірки від 18.04.2019 року протиправно винесено постанову №ДН2052/1511/АВ/ТД-ФС/426 від 07.05.2019 року за порушення вимог законодавства про працю, оскільки висновки акту перевірки є безпідставними та ґрунтуються на припущеннях. Також зазначено про порушення строків винесення припису. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН2052/1511/АВ/ТД-ФС/426 від 07.05.2019 року про накладення штрафу у розмірі 375 570,00 грн. Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області судовий збір у розмірі 1921 грн. 00 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне зсування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач допустив на роботу прибиральників за цивільно-правовими договорами (договори підряду), а не за трудовими договорами. Так, за цивільно-правовими угодами фактично працівники взяли на себе обов`язки двірника та несуть матеріальну відповідальність, а позивач як роботодавець зобов`язується забезпечити умови праці. Також в актах здавання-приймання виконаної роботи не зазначено конкретний перелік та обсяг виконаних робіт. Вище вказані обставини, на думку відповідача, свідчать, що в даному випадку відносинам між позивачем та фізичними особами працівниками притаманні саме трудові взаємовідносини, а не цивільно-правові. Таким чином, застосування позивачем правовідносин цивільно-правових норм є недопустимим та такі дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового перешкоджає реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та Кодексом законів про працю України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття при тимчасовій втраті працездатності, смерті у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічно оплачу вальну відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо. З огляду на наведене спірна постанова є правомірною та не підлягає скасуванню. Представник відповідача у судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача у судовому засіданні просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 17.01.2020 року № 46-І, на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 17.01.2020 року № 47-Н, головними державними інспекторами відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Дніпровському регіоні в період з 22.01.2020 року по 30.01.2020 року проведено інспекційне відвідування ТОВ ВАЮР зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань оформлення трудових відносин. Підставою для проведення перевірки позивача стала інформація, викладена в листі Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області від 28.12.2019 року №27369/05-05/26, щодо страхувальників з питань виявлення фактів використання праці неоформлених працівників та порушення Закону України Про оплату праці із залученням у разі необхідності представників органів Державної податкової служби та органів Пенсійного фонду. За результатами інспекційного відвідування був складений акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ДН231/1854/АВ від 30.01.2020 року, яким зафіксовано порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 21, ч. ч. 1,3 ст. 24 КЗпП України. На підставі вказаного акту перевірки було прийнято припис №ДН231/1854/АВ/П від 07.02.2020 року та постанову №ДН 231/1854/АВ/ТД-ФС/57, якою на Товариство з обмеженою відповідальністю ВАЮР накладено штраф у розмірі 566760,00 грн. Відповідно до ст. 1 Закону України від 05.04.2007 року № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон України №877-V) державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Згідно з ч. 5 ст. 2 Закону України №877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи (в тому числі, органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення), що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону. Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок №

295. Відповідно до вимог Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, посадовими обов`язками яких передбачено контрольні повноваження. Державний нагляд здійснюють шляхом виїзної перевірки посадовими особами Держпраці та територіальних органів, посадовими обов`язками яких передбачено здійснення повноважень державного нагляду за додержанням законодавства про працю. Наявність згоди Держпраці для здійснення державного контролю та державного нагляду за додержанням законодавства про працю за зверненням фізичних та юридичних осіб Порядком № 295 не передбачена (лист Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці від 18.05.2017р. № 5716/4.1/4.2-ДП-17). Відповідно до п. 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Згідно з п.27 Порядку №295, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. У відповідності до ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство. Цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється. Тобто, він застосовується для реалізації визначених, найчастіше разових робіт. Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Відповідно до вимог ч.1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Згідно з приписів ч.1 ст. 850 ЦК України замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. На виконання зазначених Приписів, замовник передбачив відсутність підпорядкованості правилам внутрішнього трудового розпорядку, та поклав обов`язок організації процесу виконання робіт з використанням власних засобів на виконавця, таким чином надавши йому можливість вільно обирати зручний для роботи час. З матеріалів справи слідує, що видом господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 є комплексне обслуговування об`єктів (КВЕД 81.10). Протягом 2018-2019 років між ФОП ОСОБА_1 як замовником та трьома фізичними особами як виконавцями було укладено цивільно-правові договори щодо послуги з прибирання прибудинкової території: - 09.01.2018р. № 2, 09.04.2018р. № 4, 06.07.2018р. № 7, 05.10.2018р. № 9, 09.01.2019р. № 2, 09.04.2019р. № 4 укладено цивільно-правові договори між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Замовник) та ОСОБА_2 (Виконавець). Відповідно до пункту 1.1. Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги з прибирання прибудинкової території. Відповідно до пункту 1.2 Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором. Відповідно до пункту 3.1 сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов`язань згідно з чинним законодавством Відповідно до пункту 6.1 термін дії договору з 09.01.2018 р. по 31.03.2018 р. (договір від 09.01.2018 № 2), з 09.04.2018 р. по 30.06.2018 (договір від 09.04.2018 №4); з 06.07.2018 р. по 30.09.2018 (договір від 06.07.2018 № 7); з 05.10.2018 р. по 31.12.2018 р. (договір від 05.10.2018 № 9); з 09.01.2019 р. по 31.03.2019 (договір від 09.01.2019 № 2); з 09.04.2019 р. по 30.06.2019 р. (договір від 09.04.2019 № 4). Разом з тим, ФОП ОСОБА_1 було видано накази: № 1К від 08.01.2018р., № 2К від 08.04.2018р., № 4К від 05.07.2018р., № 5К від 04.10.2018р., № 1К від 08.01.2019р. та № 2К від 08.04.2019р. про укладання договору цивільно-правового характеру з ОСОБА_2 на період з 09.01.2018р. по 31.03.2018р., 09.04.2018р. по 30.06.2018р., з 06.07.2018р. по 30.09.2018р., з 05.10.2018р. по 31.12.2018р., з 09.01.2019р. по 31.03.2019р., з 09.04.2019р. по 30.06.2019р. відповідно, з надання послуг з прибирання прибудинкової території; - 09.01.2018р. № 3, 09.04.2018р. № 6, 06.07.2018р. № 8, 05.10.2018р. № 10, 09.01.2019р. № 1, 09.04.2019р. № 3 укладено цивільно-правові договори між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Замовник) та ОСОБА_3 (Виконавець). Відповідно до пункту 1.1. Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги з прибирання прибудинкової території. Відповідно до пункту 1.2 Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором. Відповідно до пункту 3.1 сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов`язань згідно з чинним законодавством Відповідно до пункту 6.1 термін дії договору з 09.01.2018 р. по 31.03.2018р. (договір від 09.01.2018р. № 3), з 09.04.2018 р. по 30.06.2018р. (договір від 09.04.2018р. №6); з 06.07.2018 р. по 30.09.2018р. (договір від 06.07.2018 № 8); з 05.10.2018 р. по 31.12.2018 р. (договір від 05.10.2018р. № 10); з 09.01.2019 р. по 31.03.2019 (договір від 09.01.2019р. №1); з 09.04.2019 р. по 30.06.2019 р. (договір від 09.04.2019 № 3). Разом з тим, ФОП ОСОБА_1 було видано накази: № 1К від 08.01.2018р., № 2К від 08.04.2018р., № 4К від 05.07.2018р., № 5К від 04.10.2018р., № 1К від 08.01.2019р. та № 2К від 08.04.2019р. про укладання договору цивільно-правового характеру з ОСОБА_3 на період з 09.01.2018р. по 31.03.2018р., 09.04.2018р. по 30.06.2018р., з 06.07.2018р. по 30.09.2018р., з 05.10.2018р. по 31.12.2018р., з 09.01.2019р. по 31.03.2019р., з 09.04.2019р. по 30.06.2019р. відповідно, з надання послуг з прибирання прибудинкової території; - 09.01.2018р. № 1, 09.04.2018р. № 5 укладено цивільно-правові договори між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Замовник) та ОСОБА_4 (Виконавець). Відповідно до пункту 1.1. Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги з прибирання прибудинкової території. Відповідно до пункту 1.2 Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором. Відповідно до пункту 3.1 сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов`язань згідно з чинним законодавством. Відповідно до пункту 6.1 термін дії договору з 09.01.2018 р. по 31.03.2018 р. (договір від 09.01.2018 № 1), з 09.04.2018 р. по 31.05.2018 р. (договір від 09.04.2018 № 5). Разом з тим, ФОП ОСОБА_1 було видано накази: № 1К від 08.01.2018, № 2К від 08.04.2018р. про укладання договору цивільно-правового характеру з ОСОБА_4 на період з 09.01.2011р. по 31.03.2018р., з 09.04.2018р. по 30.06.2018р. відповідно, з надання послуг з прибирання прибудинкової території. На виконання умов договорів сторонами договору складені акти здавання-приймання виконаної роботи. Зі змісту вказаних договорів вбачається, що за дорученням замовника виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги з прибирання прибудинкової території у визначений договорами строк. Згідно з ст.6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень в цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. В усіх цивільно-правових договорах (договорах підряду), укладених між ФОП ОСОБА_1 та вищевказаними фізичними особами було чітко зазначено певну роботу в предметі договорів, доручає виконати Замовник Виконавцю як цього й вимагає стаття 837 Цивільного кодексу України а саме: - зазначено найменування певної роботи, яку зобов`язується виконати виконавець (в п.1.1. договорів); - зазначено строк виконання роботи (п.п.1.1 договорів); - визначено суму оплати за виконану роботу (п.п.2.1 договорів); - за всіма договорами підряду з виконавцями підписані акти здавання-приймання виконаної роботи; - за всіма договорами замовник виконав вимоги щодо сплати всіх обов`язкових податків та платежів, передбачених законодавством. Посилання скаржника на те, що в актах здавання-приймання виконаної роботи не зазначено конкретний перелік та обсяг виконаних робіт, то як зазначено раніше, саме в договорах підряду було чітко визначено певну роботу та скаржником не надано доказів, що працівники виконували іншу роботу не за предметом таких договорів. Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно ст.ст.902-903 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто, у випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Плата за договором про надання послуг. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Враховуючи наведені норми, можна дійти висновку, що сторони, підписавши цивільно-правові договори, дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, які не суперечать нормам чинного законодавства України, що відображено у відповідних договорах. У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Доказів наявності у цивільно-правового договорів ознак нікчемних правочинів відповідачем не надано, як і не надано доказів визнання судом даного договору недійсним. Чинне законодавство України не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, тому вважає, що сторони договору (працедавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору. При цьому, слід зазначити, що зобов`язати ФОП та фізичну особу укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнати існуючий між ними договір недійсним не входить до компетенції органів Держпраці. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції судового рішення. Керуючись статтями 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2020 року в адміністративній справі №160/7926/19 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2020 року в адміністративній справі №160/7926/19 - залишити без змін. Вступна та резолютивна частини постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 17.02.2021 року, в повному обсязі постанова складена відповідно до ст. 243 КАС України. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя С.В. Білак суддя Н.А. Олефіренко суддя В.А. Шальєва