Постанова 4814 № 528/1082/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 528/1082/20 Номер провадження 22-ц/814/637/21Головуючий у 1-й інстанції Татіщева Я. В. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: судді Кривчун Т.О. Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на заочне рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості В С Т А Н О В И В : У вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що, відповідно до укладеного договору № б/н від 06.06.2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Зазначають, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг у Приватбанку та Тарифами банку складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг. Вказують, що банк свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте, відповідач не надає своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами, у зв`язку з чим станом на 21.06.2020 року має заборгованість у розмірі 52980,77 грн., яка складається з наступного: 34862,34 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 20,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 34842,34 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 9818,66 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.ст. 625; 8299,77 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. нараховано комісії. На підставі вищевикладеного прохали суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 52980,77 грн. за кредитним договором №б/н від 06.06.2011 року та вирішити питання судових витрат. Заочним рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (р/р НОМЕР_2 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 06.06.2011 року в сумі 15000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в сумі 2102,00 грн. З вказаним рішенням не погодився позивач, який, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін, вирішити питання судових витрат. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що, відповідач відзив на позов не подавала та жодним чином не спростувала доводи позивача щодо розміру заборгованості, відтак, підстав для подання додаткових доказів у Банку не було. А тому прохали суд апеляційної інстанції долучити до справи такі матеріали: виписку по рахунку та розрахунок інфляційних втрат. Також вказують, що відповідач, підписавши анкету-заяву, висловила свою згоду з формою договору та його умовами, відтак, відсутність підпису позичальника в Умовах та Правилах не свідчить про не укладеність договору, з урахуванням суті договору приєднання. Вважають, що клієнт (позичальник) зобов`язаний сплатити банку крім заборгованості по кредиту, проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які, у відповідності до вимог ч.2 ст.625 ЦК України, встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості у розмірі: 86,4% - для карти «Універсальна»; 84,0% - для карти «Універсальна голд»; 74,4% - для преміальних карток: Platinum, World Black Edition, World Elit, Infinite, VISA Signature. Зазначають, що звільнення боржників від сплати процентів за кредитними договорами може призвести до економічної небезпеки для країни. Суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав. У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Місцевим судом установлено, що 06.06.2011 року між сторонами було укладено кредитний договір №б/н, про що свідчить підписана відповідачем Анкета-заява про погодження з умовами і правилами надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.12). У вказаній Анкеті-заяві не визначено, яка саме карта була видана клієнту ОСОБА_1 . Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , старт карткового рахунку датований 10.12.2013 р. з встановленням кредитного ліміту у розмірі 00,00грн., в подальшому кредитний ліміт змінювався, зокрема, зменшувався і збільшувався, останній раз був збільшений 28.03.2017 року до 15000,00 грн., а 13.09.2018 року зменшено до 0,00 грн. (а.с.11). Згідно з наданими банком розрахунками, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 21.06.2020 року, складає 52980,77 грн., з яких: 34862,34 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 20,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 34842,34 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 9818,66 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 8299,77 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. нараховано комісії (а.с.4-9). Окрім того, з виписки за договором ОСОБА_1 вбачається рух коштів за картковими рахунками відповідача (а.с.48-54). Задовольняючи частково вимоги банку в частині стягнення тіла кредиту суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з відповідача суми заборгованості за кредитом у визначеному розмірі, а саме в межах наданого кредитного ліміту. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в іншій частині, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник при укладенні кредитного договору у вигляді заяви-анкети не підписав жодного документу, який обумовлював би порядок та умови сплати таких платежів як проценти, пеня та штрафні санкції за користування кредитними коштами, крім цього, відсутні строки повернення кредиту, що, в свою чергу, вказує на відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту. Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Аналізуючи зазначені норми права та встановлені в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що, оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також враховуючи вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання відповідачем обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, позивач має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання відповідачем обов`язку з повернення, зокрема, фактично отриманої суми кредитних коштів. Зі змісту позову вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» прохав, зокрема, стягнути з відповідача на свою користь 34862,34 грн. - заборгованості за тілом кредиту, яка складається з 20,00 грн. - заборгованості за поточним тілом кредиту, 34842,34 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту. При цьому, як зазначено вище, згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , максимальний встановлений відповідачу кредитний ліміт становив 15000,00 гривень.(а.с.11). Відтак, з урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду стосовно того, що, оскільки розмір кредитного ліміту по кредитній картці, виданій ОСОБА_1 , становив 15000,00 грн., то саме вказана сума і є тілом кредиту, відтак, позовна вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача 34862,34 грн. - заборгованості за тілом кредиту підлягає частковому задоволенню, а саме було вірно визначено до стягнення кошти в розмірі основного зобов`язання на суму 15000,00 грн., оскільки відповідач, отримавши від банку вказану суму, не повернув її. Тіло кредиту це та сума на яку оформляється кредитний договір та є розміром основного зобов`язання, на який нараховується розмір відсотків за їх використання та у випадку порушення строків та розміру його виконання, відповідно неустойка, а також інші санкції встановлені договором. Відтак, у розмір тіла кредиту не можуть входити відсотки по кредиту, комісійні, пеня і штрафи через прострочення. Доказів, на підтвердження факту встановлення для ОСОБА_1 кредитного ліміту в 34862,34 грн. банком не надано. Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Відтак, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Як убачається, у анкеті - заяві позичальника від 06.06.2011 року процентна ставка не зазначена, тобто сторонами договору, при його укладенні, не обумовлена. Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, розмір процентної ставки, за яким було визначено розмір заборгованості ОСОБА_1 , був визначений Банком самостійно, змінювався та становив у певні періоди 30,00%, 34,80%, 43,20%, 42%, 84% (а.с.4-9). При цьому, в позові Банк прохає стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 9818,66 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦПК України. Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц (14-318цс18). З наведеного вбачається, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. При цьому, як вбачається з Довідки, ОСОБА_1 було підписано кредитний договір та видано кредитну картку (останню) з терміном дії до 05/23 року (а.с.10). Разом з тим, термін дії кредитної картки не встановлює закінчення терміну дії кредитного договору та настання строку виконання грошового зобов`язання, оскільки кредитна картка є фактично платіжно-розрахунковим документом, який видає банк своїм клієнтам для оплати необхідних для них товарів і послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Оскільки стороною позивача не надано суду доказів, з яких можливо встановити строк дії договірних відносин, що виникли між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити час настання виконання грошового зобов`язання за ним, то вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_1 9818,66 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦПК України до задоволення не підлягають, оскільки таке стягнення можливе лише після закінчення договірних зобов`язань. Щодо вимог про стягнення пені, суд вказує наступне. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Позивач (апелянт), обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 06.06.2011 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи Банку, які викладені на сайті Банку, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила, Умови та Тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про отримання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів та пені, визначення розміру таких ставок на рівні, визначеному в розрахунку заборгованості. Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що до даних правовідносин не можна застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПприватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (06.06.2011 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (08.09.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відтак, місцевим судом було вірно відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення пені за відсутності підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, де визначено про можливість банку стягувати пеню за порушення виконання зобов`язання. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в -заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Твердження апелянта стосовно того, що позичальник, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами, при цьому, Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору, колегія суддів оцінює критично, оскільки матеріали справи якраз і не містять підтвердження того, що саме ці, надані Банком до позову, Умови та Правила були чинними під час укладення договору 06.06.2011 року. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідач відзив на позов не подавала та жодним чином не спростувала доводи позивача щодо розміру заборгованості, відтак, підстав для подання додаткових доказів у Банку не було, та розмір заборгованості є доведеним, колегія суддів до уваги не приймає, з урахуванням визначеного п.1 ч.3 ст.2 ЦПК України принципу верховенство права та визначеного ч.1 ст.81 ЦПК України обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сам по собі факт не заперечення відповідачем суми заборгованості, з урахуванням того, що вона не приймала участі у розгляді справи, не свідчить про доведеність та правомірність вимог Банку, оскільки такі підлягають підлягають оцінці судом з дотриманням принципу верховенства права. Окрім того, ПАТ КБ «ПриватБанк», звертаючись з даною скаргою, додає до неї виписку по рахунку станом на 26.06.2020 року, яка додавалась ним до позову та розрахунок нарахування відсотків за обліковою ставкою НБУ (а.с.93-100). При цьому, банк, обрунтовуючи причини не подання вказаних доказів до суду першої інстанції, зазначає, що він не вважав їх необхідними для доведеності вимог. Згідно частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Відтак, з урахуванням положень частини п`ятої статті 177 ЦПК України, колегія суддів вважає, що поважних причин, які унеможливили подачу вказаних документів до суду першої інстанції, Банком в апеляційній скарзі не наведено, при цьому, нормами цивільного процесуального законодавства України установлено обов`язок саме позивача обґрунтовувати свої вимоги на власний розсуд. При цьому, суд не зобов`язаний повідомляти сторонам підстави для можливої відмови в позові. Згідно із ч.ч.3,6 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому розрахунок нарахування відсотків за обліковою ставкою НБУ, суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги, оскільки такі вимоги виходять за межі позовних. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382,383 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк",- залишити без задоволення. Заочне рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2020 року, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун СУДДІ Ю.В. Дряниця О.В. Чумак Повний текст постанови виготовлено 03.03.2021 року.