Постанова Полтавський апеляційний суд № 526/2415/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 526/2415/19 Номер провадження 22-ц/814/862/20Головуючий у 1-й інстанції Максименко Л. В. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: судді Кривчун Т.О. Суддів: Бондаревської С.М., Чумак О.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 03 січня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В : У листопаді 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що, відповідно до укладеного договору №б/н від 04.09.2017 року, відповідач отримав кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Вказують, що відповідач, при підписанні анкети-заяви, підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 16.07.2019 року має заборгованість в загальній сумі 15317,59 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту 8286,59 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту 5310,36 грн.; заборгованості за відсотками 515,04 грн., нарахованої пені за прострочене зобов`язання 0,00 грн., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. 0,00 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) 705,60 грн. З урахуванням наведеного прохали суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості за кредитним договором, а також вирішити питання судових витрат. Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 03 січня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору від 04.09.2017 року в сумі - 8286,59 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в сумі 641,61.грн. Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, нарахованими відсотками та штрафом, залишено без задоволення. З вказаним рішенням не погодився позивач, представник якого, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості із простроченого тіла кредиту, відсотків, штрафів та задовольнити вимоги банку в цій частині, вирішити питання судових витрат. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що заборгованість за тілом кредиту складається з двох частин - заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за простроченим тілом кредиту. При цьому, прострочене тіло кредиту - це частина використаного кредитного ліміту, або весь використаний кредитний ліміт, що на конкретну дату мав бути погашений відповідачем, проте погашений не був, відтак, місцевим судом безпідставно відмовлено в стягненні відповідних сум. Вказують, що, не маючи жодних доказів проти вимог позивача, місцевий суд, замість посилань на факти, в обґрунтування оскаржуваного судового рішення послався на практику Верховного Суду, яка не є та не може бути доказовою базою у справі. Вважають безпідставним посилання місцевого суду на висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений в постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, оскільки цей висновок був зроблений в іншій конкретній справі та за інших правовідносин. Окрім того, зазначають, що під час підписання анкети-заяви відповідач ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, щодо умов кредитування, тобто відповідач приєднався до запропонованої Банком пропозиції. При цьому відсутність підпису на вказаних Умовах та Правилах і Тарифах не свідчить про не укладеність договору. Також, зауважують, що Банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, відтак, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Вказують, що, при укладенні договору, сторонами погоджено всі його істотні умови, зокрема, і щодо стягнення штрафів, відтак, такі вимоги банку підлягають до задоволення. Суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Судом першої інстанції встановлено, що 04.09.2017 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву №б/н, відповідно до якої Приватбанк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с.9). Позивач за несвоєчасне виконання відповідачем умов договору нарахував заборгованість за кредитом станом на 16.07.2019 року в сумі 15317,59 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 8286,59 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту 5310,36 грн.; заборгованості за відсотками 515,04 грн., нарахованої пені за прострочене зобов`язання 0,00 грн., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. 0,00 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) 705,60 грн. (а.с.7). Задовольняючи вимоги банку в частині стягнення тіла кредиту суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з відповідача суми заборгованості за кредитом у визначеному розмірі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, відсотків, пені та штрафів, суд першої інстанції виходив із того, що Умови та Правила надання банком банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи не містять підпису позичальника, за таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відповідних сум. Проте, такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до положень статей 526, 530, 1046, 1054 Цивільного кодексу України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов`язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Так, аналізуючи зазначені норми права та встановлені в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що, оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також враховуючи вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання відповідачем обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, позивач має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати відповідачем обов`язку з повернення, зокрема, фактично отриманої суми кредитних коштів. Як убачається з матеріалів справи, зокрема, розрахунку заборгованості, станом на 16.07.2019 року заборгованість ОСОБА_1 перед Банком за тілом кредиту становила 8286,59 грн., а за простроченим тілом кредиту 5310,36 грн. При цьому, як убачається з Умов та правил надання банківських послуг та не спростовано сторонами, кредитний ліміт на виданій ОСОБА_1 кредитній карті був наданий у вигляді поновлювальної кредитної лінії, тобто, після сплати кредитних коштів, позичальник може знову ними користуватись. Відтак, з урахуванням наведеного вище, а саме факту наявності саме поновлювальності кредитної лінії, суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновком місцевого суду стосовно відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача лише суми заборгованості за тілом кредиту без стягнення боргу за простроченим тілом кредиту. Отже, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з відповідача на користь позивача суми заборгованості за тілом кредиту - 8286,59 грн. та за простроченим тілом кредиту - 5310,36 грн., а всього 13596,95 грн., а тому рішення місцевого суду в цій частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення в цій частині, про задоволення даних вимог в повному обсязі. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Відтак, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила, Умови та Тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про отримання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів, штрафів та пені взагалі, визначення розміру процентної ставки, пені та штрафів та рівні визначному в розрахунку заборгованості та умов щодо можливості в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за користування кредитними коштами Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що до даних правовідносин не можна застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (04.09.2017 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (06.11.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в -заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Відтак, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми процентів, пені та штрафів відсутні, оскільки така відповідальність позичальника при укладенні договору не була обумовлена його умовами та за відсутності підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, де визначено про можливість банку стягувати відповідні суми. З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду стосовно відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми процентів, пені та штрафів. Твердження позивача стосовно того, що відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами, при цьому, Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, колегія суддів оцінює критично, оскільки матеріали справи не містять підтвердження того, що саме ці, надані Банком до позову, Умови та Правила були чинними під час укладення договору 04.09.2017 року. Доводи апеляційної скарги стосовно безпідставності посилання місцевого суду на практику Верховного Суду, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідне право наявне у суду. При цьому, висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 висловлений в аналогічному спорі, відтак, його застосування до даних правовідносин не суперечить нормам процесуального права. Окрім того, доказів щодо погодження сторонами права Банку на стягнення процентів, пені та штрафів за укладеним кредитним договором, матеріали справи не містять. Статтею 141 ЦПК України визначено механізм розподілу судових витрат між сторонами, частиною один якої встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При подачі позову Банком було сплачено 1921,00 грн. судового збору, а при подачі апеляційної скарги 2881,50 грн. Оскільки даною постановою позов задоволено частково та визначено до стягнення лише суму заборгованості за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту, то вимоги банку задоволено на 88,77%. Відтак, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму понесених ним судових витрат у розмірі частки задоволених позовних вимог, що становить 4263,18 (1921,00+2881,50/88,77%) грн. З урахуванням наведеного рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови в стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту та в частині розподілу судових витрат, з ухваленням в цій частині нового рішення по суті вимог. У відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»,- задовольнити частково. Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 03 січня 2020 року в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту та судових витрат, - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» 5310,36 (п`ять тисяч триста десять гривень 36 коп.) грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»4263,18 (чотири тисячі двісті шістдесят три гривні 18 коп.) грн. судового збору. В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун СУДДІ С.М. Бондаревська О.В. Чумак