Постанова 4850 № 200/7253/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року справа №200/7253/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Міронової Г.М., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року (повне судове рішення складено 20 листопада 2020 року в м. Слов`янську) у справі № 200/7253/20-а (суддя в І інстанції Льговська Ю.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, УСТАНОВИВ: 31 липня 2020 року (згідно з відбитком поштового штампу на конверті) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі - Управління) про стягнення на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення - 02 липня 2019 року по день фактичного розрахунку - 30 липня 2020 року у розмірі 245 686,58 грн. Позовні вимоги вмотивовані тим, що при звільненні не виплачено всіх належних позивачеві сум, спір про їх розмір вирішено судом на користь позивача, а тому у нього на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України виникло право на компенсацію за затримку розрахунку при звільненні. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з наступного дня після звільнення - 03 липня 2019 року по день фактичного розрахунку - 30 липня 2020 року у розмірі 19 976,75 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначається про відсутність спору на момент звільнення позивача про розміри належних йому сум. Відповідач не погоджується з виплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшення за рішення суду розміру такої компенсації, виходячи з того, що 1) пройшов тривалий час з дня звільнення, 2) сума середнього заробітку істотно перевищує за розміром суму компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, 3) відсутності на момент звільнення норми, яка б передбачала компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, та відповідної судової практики, 4) відсутності на момент звільнення спору щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, оскільки претензії позивача виникли лише у 2020 році, коли він надіслав на адресу відповідача відповідну заяву. Всі особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули, тому апеляційне провадження здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з наступних підстав. Наказом Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 20 червня 2019 року № 283-ос звільнено з військової служби ОСОБА_1 з 02 липня 2019 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі № 200/3646/20-а, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 02 липня 2019 року. Зобов`язано Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 02 липня 2019 року. На виконання цього рішення Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях 30 липня 2020 року виплачено позивачеві 29 190,67 грн компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного. Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, тобто виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті); при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника; якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга статті). Враховуючи, що між сторонами існував спір про належні позивачеві суми і судом задоволено вимоги позивача, то при вирішенні спору в цій справі застосуванню підлягає речення 1 частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до якого при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). За змістом абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. [...]. Оскільки ОСОБА_1 звільнено з військової служби 02 липня 2019 року, то при обчисленні середньомісячного грошового забезпечення врахуванню підлягають виплати за травень та червень 2019 року, які передують події, з якою пов`язана відповідна виплата (звільнення). Згідно з відомостями довідки відповідача від 21 серпня 2020 року розмір грошового забезпечення позивача у травні 2019 року становив 12 887 грн, у червні 2019 року - 12 887 грн, сумарно 25 774 грн. За правилом пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Реченням 2 абзацу 1 пункту 8 розділу ІV Порядку № 100 встановлено, що […] cередньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При цьому, пунктом 7 розділу І Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України 10 квітня 2018 року № 515/ДСК (далі - Інструкція № 515/ДСК), визначено, що при виплаті військовослужбовцям грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів в місяці, за який здійснюється виплата. Крім того, відповідачем надана довідка за підписом начальника фінансового відділу, в якій зазначено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям за поточний місяць здійснюється щомісячно та незалежно від кількості робочих та неробочих днів у відповідному місяці. Враховуючи, що спеціальним законодавством передбачено визначення середньоденного розміру грошового забезпечення шляхом ділення суми грошового забезпечення на кількість календарних днів, то судом середньоденний розмір грошового забезпечення позивача провадиться виходячи із кількості саме таких днів, а не робочих. Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 422,52 грн (25 774 грн/61). Реченням 1 абзацу 1 пункту 8 розділу ІV Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. З огляду на ці положення законодавства визначення розміру середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється судом виходячи з числа календарних днів, кількість яких за період з 03 липня 2019 року (з наступного дня після звільнення) до 30 липня 2020 року (день фактичного розрахунку) становить 394 дня. Слід зазначити, що позивач визначає строк затримки розрахунку з дня звільнення 02 липня 2019 року, але прострочення обчислення здійснюється з наступного дня події - 03 липня 2020 року. Отже, розмір середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 166 472,88 грн (422,52 грн х 394 дня). Однак, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд першої інстанції вирішив зменшити розмір відшкодування, враховуючи наступні критерії: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення законодавством, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. При аналізі та застосуванні статті 117 Кодексу законів про працю України місцевим судом врахована правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Досліджуючи наявність вказаних обставин, судом першої інстанції встановлено, що 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця становить 29 190,67 грн або 12 % від суми всіх належних до виплати при звільненні коштів (сума належних при виплаті коштів становить 244 394,37 грн (215 203,70 грн за довідкою відповідача про розмір виплат у липні 2019 року + 29 190,67 грн простроченої заборгованості); 2) загальний період затримки становить 1 рік та 27 днів (з наступного дня після звільнення - 03 липня 2019 року по день фактичного розрахунку - 30 липня 2020 року; день фактичного розрахунку встановлено судом за копією квитанції позивача, яка відображає день проведення операції; копію зведеної відомості, наданої відповідачем, судом не прийнято в якості доказу, оскільки вона не дозволяє встановити ці обставини, а також є непідписаною та незавіреною); 3) тривалість періоду з моменту порушення прав працівника (липень 2019 року) і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум (березень 2020 року) пов`язана із діями позивача, який не зразу після звільнення оскаржив бездіяльність відповідача щодо повного розрахунку, так і з діями відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні. Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо правої неврегульованості питання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, оскільки на день звільнення приписами абзацу 3 частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII встановлено такий обов`язок. Однак, суд враховує дії відповідача щодо виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі № 200/3646/20-а щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій навіть до дати набрання рішенням суду законної сили. З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача коштів за час затримки розрахунку при звільненні слід задовольнити в розмірі 12 % від середнього грошового забезпечення - 19 976,75 грн (166 472,88 грн х 12% / 100%). Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за висновком місцевого суду, підлягають частковому задоволенню за період з наступного дня після звільнення - 03 липня 2019 року по день фактичного розрахунку - 30 липня 2020 року у розмірі 19 976,75 грн. В іншій частині вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів апеляційного суду в цілому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог. В той же час, хоча місцевим судом при обгрунтуванні суми, що підлягає стягненню, як один із критеріїв зазначено причини тривалості періоду з моменту порушення прав працівника, такий критерій при обрахунку суми стягнення фактично ніяк враховано не було. Зазначене виправляється судом апеляційної інстанції. Так, причинами, що пов`язані з тривалістю порушень прав позивача, суд першої інстанції зазначив як дії позивача, який не зразу після звільнення оскаржив бездіяльність відповідача щодо повного розрахунку, так і дії відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні. Щодо дій відповідача. Останній зауважує, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік позивачу не була сплачена у зв`язку із відсутністю, на думку Управління, правових підстав для такої виплати. Відтак, між сторонами виник спір щодо виплати вказаної вище компенсації. Колегія суддів зазначає, що ця ситуція виникла у зв`язку із неналежною якістю Закону, а саме: наявності в різних законодавчих актах неоднозначного правового регулювання спірних правовідносин. Вказане підтверджується і наявністю судових спорів, внаслідок чого Верховним Судом 21.08.2019 (тобто, вже після звільнення позивача) було вирішено аналогічний спір у зразковій справі № 620/4218/18. Отже, невиплата відповідачем зазначеної компенсації позивачеві не була обумовлена проявом грубого свавілля. Щодо дій позивача. Так, позивач при звільненні не отримав грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, тобто, був обізнаний чи повинен був бути обізнаним про порушення своїх прав, якщо вважав їх порушеними. Проте, претензії позивача щодо отриманої ним суми під час звільнення з`явилися лише 23.03.2020, коли адвокат позивача звернувся із адвокатським запитом щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації. До 23.03.2020 будь-яких звернень щодо неповного розрахунку від позивача не надходило. Оскільки тривалість періоду з моменту порушення прав працівника (липень 2019 року) і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум (березень 2020 року) пов`язана із діями позивача, який не одразу після звільнення оскаржив бездіяльність відповідача щодо повного розрахунку, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити суму стягнення, виконуючи обов`язок, визначений ч. 5 ст. 242 КАС України, - при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на вказане, колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц. В цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне: «72. … Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. … 86. … оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. …

93. У разі, коли Велика Псиїата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті ІЗ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).». Слід також зазначити, що розгляд справи щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій тривав з 8 квітня 2020 року по 23 червня 2020 року. Остаточний розрахунок з позивачем, відповідно до рішення суду, здійснено 30 липня 2020 року. Отже, за результатами застосування до обставин цієї справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, у т.ч. з урахуванням подання позову зі спливом тривалого часу після звільнення з роботи, а також набагатого перевищення суми середнього заробітку за час затримки над сумою компенсації за невикористані відпустки, істотності частки невиплаченої суми порівняно з виплаченою при звільненні, апеляційний суд прийшов до висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи буде розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 2 500,00 грн. Колегія суддів враховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2500,00 гривень. Посилання апелянта на те, що про те, що норми КЗпП не поширюються на військовослужбовців, тому вимога про стягнення середнього заробітку не підлягає задоволенню, оскільки законодавством про військову службу не передбачено таких виплат є необгрунтованими, оскільки норми КЗпП в даному випадку повинні застосовуватись субсидіарно, про що неодноразово зазначалось в численних рішеннях Верховного Суду, зокрема від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17. Доводи апеляційної скарги про те, що в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях відсутні підстави для виплати грошової компенсації Позивачу за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби не заслуговують на увагу, оскільки цей спір між сторонами в нинішній справі вже вирішений судовим рішенням у вказаній вище адміністративній справі. Згідно частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, тому апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити. Судові витрати суб`єкта владних повноважень за діючим процесуальним законодавством розподілу не підлягають. Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях - задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року у справі № 200/7253/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - змінити. В абзаці другому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року у справі № 200/7253/20-а слова і цифри «у розмірі 19 976,75 грн)» замінити словами і цифрами «у сумі 2500 (двох тисяч п`ятсот) гривень». В решті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року у справі № 200/7253/20-а - залишити без змін. Повне судове рішення - 02 березня 2021 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді Г. М. Міронова Т. Г. Гаврищук