Постанова 4818 № 619/3325/14-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «22» лютого 2021 року м. Харків справа № 619/3325/14-ц провадження № 22ц/818/1964/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. за участю секретаря Дмитренко А.Ю. учасники справи: скаржниця ОСОБА_1 , представник скаржниці ОСОБА_2 , заінтересовані особи Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 23 грудня 2020 року в складі судді Калиновської Л.В. в с т а н о в и в: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), ОСОБА_3 , звернулась до суду зі скаргою на дії державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо винесення постанови про відновлення виконавчого провадження. Скарга мотивована тим, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 07 серпня 2014 року виселено її та ОСОБА_4 з квартири в АДРЕСА_1 . Вказала, що 13 листопада 2015 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Дергачівського районного управління юстиції Харківської області винесено постанови про відкриття (поновлення) виконавчих проваджень №45188086 та №45188179 про виселення її та ОСОБА_4 із зазначеної квартири. 15 серпня 2020 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Топоріною Л.O. винесена постанова про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з тим, що вимоги виконавчого документа виконані у повному обсязі. Однак, 03 листопада 2020 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Топоріною Л.О. на підставі заяви ОСОБА_5 відновлено виконавче провадження №45188086 про виселення їх з квартири АДРЕСА_2 . Копію вказаної постанови вона отримала поштою 05 листопада 2020 року. Зазначила, що постанова про закінчення виконавчого провадження до суду не направлялась, та виконавче провадження не може бути відновлено без відповідного рішення суду, тому постанова про відновлення виконавчого провадження від 03 листопада 2020 року винесена з порушенням вимог законодавства і підлягає скасуванню. Просила поновити строк на подання скарги на дії державного виконавця Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у виконавчому провадженні № 45188086; визнати дії старшого державного виконавця Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Топоріної Л.О. щодо винесення постанови про відновлення виконавчого провадження від 03 листопада 2020 року у виконавчому провадженні № 45188086 неправомірними; скасувати постанову Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відновлення виконавчого провадження від 03 листопада 2020 року у виконавчому провадженні № 45188086. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 23 грудня 2020 року поновлено строк на подання скарги на дії державного виконавця Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків); в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду про відмову у визнанні дій державного виконавця неправомірними і скасування постанови про відновлення виконавчого провадження скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити вимоги її скарги. Вказала, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з`ясував обставини у справі, не врахував, що вона та ОСОБА_4 мають право на користування спірною квартирою. Зазначила, що у межах кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 на цю квартиру накладено арешт із забороною вчинення будь-яких дій. З 31 жовтня 2016 року спірна квартира належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Естейт-Сервіс», а не ОСОБА_3 , однак питання про заміну стягувача не вирішувалось. 12 лютого 2021 року до суду апеляційної інстанції від державного виконавця надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому державний виконавець апеляційну скаргу не визнавала, вважала її такою, що не підлягає задоволенню. При цьому вказала, що спір стосується не встановлення права власності, а виселення боржників, тому доводи щодо неправомірності відновлення виконавчого провадження у зв`язку з зміною власника квартири є безпідставними. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, ухвалу суду в оскаржуваній частині скасувати. Ухвала суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивована тим, що дії державного виконавця щодо відновлення виконавчого провадження відповідають вимогам закону. Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 07 серпня 2014 року виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2 . Рішення набрало законної сили та є чинним. На виконання вказаного рішення суду 15 жовтня 2014 року видано виконавчий лист №619/3325/14-ц. 23 жовтня 2014 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дергачівського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 45188086 з примусового виконання зазначеного рішення суду щодо боржника ОСОБА_4 (а. с. 25). Того ж дня, 23 жовтня 2014 року, вказане виконавче провадження № 45188086 зупинено постановою державного виконавця (а. с. 26). 13 листопада 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дергачівського районного управління юстиції Харківської області винесена постанова про поновлення виконавчого провадження №45188086 (а. с. 27). 09 грудня 2015 року вдруге винесено постанову про зупинення виконавчого провадження №45188086, яке поновлено постановою від 15 квітня 2020 року (а. с. 28, 29). Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 грудня 2015 року накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у кримінальному провадженні № 12012220060000084 (а. с. 52-54). З 31 жовтня 2016 року право власності на зазначену квартиру зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості Естейт-Сервіс», що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 57-69). 28 липня 2020 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Топоріною Л.O. винесені постанови про проведення виконавчих дій, які призначені на 07 серпня 2020 року, та про залучення працівників органів внутрішніх справ для забезпечення охорони громадського порядку та фізичного захисту державних виконавців та залучених осіб при проведенні виконавчих дій 07 серпня 2020 року (а. с. 30, 31). З актів державного виконавця від 07 серпня 2020 року вбачається, що її виходом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , боржники ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не мешкають, на час проведення виконавчих дій майно, яке належить боржникам, відсутнє, тобто приміщення боржниками звільнене (а. с. 32, 33). 15 серпня 2020 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Топоріною Л.O. винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 45188086 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що вимоги виконавчого документа виконані у повному обсязі (а. с. 7). 22 серпня 2020 року ОСОБА_3 направив поштою до Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) заяву про відновлення виконавчого провадження № 45188086 щодо примусового виконання виконавчого листа про виселення ОСОБА_4 з вказаної квартири (а. с. 34-36). У вказаній заяві стягувач зазначив, що 13 жовтня 2020 року він прибув до належної йому квартири за адресою: АДРЕСА_1 , однак потрапити до приміщення не зміг, оскільки двері квартири зачинені, а боржник досі там проживає. Того ж дня за викликом ОСОБА_1 за вказаною адресою прибув наряд поліції, однак боржник двері не відчинив. Рішення суду фактично не виконано. 03 листопада 2020 року постановою старшого державного виконавця Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Топоріної Л.О. на підставі заяви ОСОБА_5 відновлено виконавче провадження №45188086 (а. с. 6). Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконання судового рішення здійснює суд. За змістом статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом. Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили. У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін. У справі «Півень проти України» ЄСПЛ констатував порушення статті 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Частиною 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно зі статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання. Частиною 10 статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо особа самостійно вселилася у приміщення, з якого вона була примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження у такому разі підлягає відновленню за постановою державного виконавця. Аналіз указаної норми свідчить про те, що нею встановлено право особи на звернення до суду із заявою про повторне виселення особи, яка самостійно вселилася у приміщення, з якого вона була примусово виселена. Питання про повторне виселення вирішується саме тим судом, який ухвалив рішення про виселення. Визначальною у цій нормі є саме гарантована стягувачу можливість повторного виселення боржника, який знову вселився у приміщення, що мало бути звільнено для стягувача, незалежно від того, в який спосіб боржник був первісно виселений в порядку виконавчого провадження. Як встановлено судом, виконавче провадження №45188086 щодо примусового виконання рішення суду про виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 закінчено постановою державного виконавця від 15 серпня 2020 року у зв`язку з виконанням вимог виконавчого документа у повному обсязі. Зазначена постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження є чинною, у встановленому порядку не скасовувалась та не визнавалась незаконною. Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на відновлення виконавчого провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, крім випадків, передбачених цим Законом. Одним з таких винятків є можливість відновлення закінченого виконавчого провадження при повторному вселенні вже виселених осіб до приміщення, яке слід звільнити за рішенням суду на користь стягувача. При цьому, приписами закону передбачено відновлення виконавчого провадження за постановою державного виконавця саме на підставі ухвали суду у разі, якщо особа самостійно вселилася у приміщення, з якого вона була примусово виселена. Як вбачається з матеріалів справи стягувач ОСОБА_3 не звертався до суду із заявою про повторне виселення боржників та не оскаржував постанову про закінчення виконавчого провадження, а безпосередньо звернувся до органу державної виконавчої служби із заявою про відновлення виконавчого провадження, на підставі якої державним виконавцем винесено оскаржувану постанову від 03 листопада 2020 року. В суді апеляційної інстанції скаржниця та її представник пояснили, що скаржниця з родиною проживають в спірній квартирі, оскільки триває кримінальне провадження та в рамках кримінального провадження з грудня 2015 року накладено арешт на спірну квартиру. З 2016 року стягувачем вже не є ОСОБА_3 . Новим стягувачем є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості Естейт-Сервіс», однак заміни стягувача у виконавчому провадженні не здійснено. Підтвердили, що ані ОСОБА_3 , ані новий стягувач не зверталися з заявою до суду про їхнє повторне примусове виселення. Судового рішення щодо цього немає. Таким чином, враховуючи відсутність ухвали суду про повторне виселення боржників, передбаченої вимогами частини 10 статті 66 Закону України «Про виконавче провадження», у державного виконавця не було підстав для відновлення виконавчого провадження № 45188086 на підставі самої лише заяви стягувача. За відсутності обставин, які дають можливість знову розпочати виконавче провадження після прийняття постанови про його закінчення, дії державного виконавця з відновлення виконавчого провадження та відповідна постанова від 03 листопада 2020 року є неправомірними. Аналізуючи обставини справи та норми права судова колегія вважає, що ухвалу суду в оскаржуваній частині постановлено з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування з задоволенням скарги скаржниці в оскаржуваній частині. В іншій частині ухвала суду не оскаржувалась та не переглядалась. Керуючись ст. ст.367,368,п. 2 ч. 1 374, 376, ст. ст.381 - 384,389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 23 грудня 2020 року в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), ОСОБА_3 , на дії державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо винесення постанови про відновлення виконавчого провадження задовольнити. Визнати дії старшого державного виконавця Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Топоріної Любові Олександрівни щодо винесення постанови про відновлення виконавчого провадження від 03 листопада 2020 року у виконавчому провадженні № 45188086 неправомірними. Скасувати постанову Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відновлення виконавчого провадження від 03 листопада 2020 року у виконавчому провадженні № 45188086. В іншій частині ухвала суду не оскаржувалась та не переглядалась. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 26 лютого 2021 року.