Постанова 4803 № 199/4788/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2877/21 Справа № 199/4788/19 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О. при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ домоволодіння та земельної ділянки в натурі, визнання права власності, припинення спільної часткової власності, встановлення сервітуту, - в с т а н о в и л а: У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду, з уточненим 05 серпня 2020 року, позовом до ОСОБА_1 про поділ домоволодіння та земельної ділянки в натурі, визнання права власності, припинення спільної часткової власності, встановлення сервітуту, мотивуючи його тим, що вона є власником 18/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 18 серпня 2003 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мішекіним В.В. за реєстром №3049. Зазначала, що ОСОБА_1 є співвласником домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, який посвідчено 1 липня 1980 року Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром №2-2350. Вказувала, що в 2005 році особисто за власні кошти нею було проведено добудову та надбудову до житлового будинку А-l, а ОСОБА_1 надав їй свою згоду на прибудову до будинку та внутрішні переобладнання. Відповідно до Декларації про готовність об`єкта до готовності житлового будинку (літ.А-1) з житловою прибудовою (літ.А3-2), житловою мансардою (літ м\с) та навісом (літ.а3-1) за адресою - АДРЕСА_1 , вважати закінчений будівництвом об`єкт готовим до експлуатації. Домоволодіння АДРЕСА_1 розташовано на земельній ділянці площею 450 кв.м, яка передана у їх спільну сумісну власність. Посилаючись на те, що має право на виділ своєї частки в натурі в судовому порядку та, беручи до уваги висновок експертизи, просила суд ухвалити рішення, яким припинити право спільної часткової власності на спірне домоволодіння; поділити домоволодіння в натурі між співвласниками, виділити їй в натурі в домоволодінні АДРЕСА_1 , в житловому будинку літ.А1, прибудові літ.А2, прибудові А5, мансарді над А5, терасі а6 наступні приміщення: квартиру АДРЕСА_2 з прим.2-1 (8,2 м2) - коридор, прим.2-2 (3,5 м2) - санвузол, прим.2-3 (0,9 м2) - кладова, прим.2-4 (12,4 м2) - кухня, прим.2-5 (1,7 м2) - котельня, прим.2-6 (9,0 м2) - житлова, прим.2-7 (13,3 м2)- житлова, прим.2-8 (15,1м2) - житлова, прим.2-9 (5,2 м2)- сходи, прим.2-10 (18,2 м2) - житлова, прим.2-11 (2,6 м2)- гардеробна, а також надвірні будівлі та споруди: ганок літ.а7, сарай літ.Б1, цоколь №1, хвіртки №2, №4, ворота №3, огорожі №1,№5,№10,№11, мостіння І та визнати право власності на 18/25 частин домоволодіння, які складаються з квартири АДРЕСА_2 , прим.2-1 (8,2 м2) - коридор, прим.2-2 (3,5 м2) - санвузол, прим.2-3 (0,9 м2) - кладова, прим.2-4 (12,4 м2) - кухня, прим.2-5 (1,7 м2) - котельня, прим.2-6 (9,0 м2)- житлова, прим.2-7 (13,3 м2)- житлова, прим.2-8 (15,1 м2) - житлова, прим.2-9 (5,2м2)- сходи, прим. 2-10 (18,2 м2)- житлова, прим.2-11 (2,6 м2)- гардеробна, а також надвірні будівлі та споруди: ганок літ.а7, сарай літ.Б1, цоколь №1, хвіртки №2, №4, ворота №3, огорожі №1,№5,№10, №11, мостіння І; виділити ОСОБА_1 в натурі в домоволодінні АДРЕСА_1 , в житловій прибудові літ.А1 прибудові літ.А3, прибудові літ.А4: квартиру АДРЕСА_3 з приміщеннями №1 1-(3,5 м2) - коридор, прим.1-2 (4,7 м2) - коридор, прим.1-3 (6,2 м2) - житлова, прим.1-4 (13,1 м2) - житлова, прим.1-5 (6,1 м2) - житлова, прим.1-6 (6,8 м2) - кухня, прим.1-7 (1,9 м2) - туалет, прим.1-8 (2,2 м2) душова, а також надвірні будівлі та споруди: душ літ.ЛІ, сарай літ.МІ, огорожі №6, №7, хвіртки №8,№9; мостіння II. Визнати за ним право власності на 7/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , які складаються з наступних приміщень: квартири АДРЕСА_3 з приміщеннями №1-1 (3,5 м2) - коридор, прим.1-2 (4,7 м2) - коридор, прим.1-3 (6,2 м2) - житлова, прим.1-4 (13,1 м2) - житлова, прим.1-5 (6,1 м2) - житлова, прим.1-6 (6,8 м2) - кухня, прим.1-7 (1,9 м2) - туалет, прим.1-8 (2,2 м2) душова, а також надвірні будівлі та споруди: душ літ.ЛІ, сарай літ.МІ, огорожі №6, №7, хвіртки №8,№9; мостіння II. Припинити право спільної сумісної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Виділити у власність їй земельну ділянку площею 324 кв.м під будівлями: квартира АДРЕСА_2 , сараєм літ.Б 120,30 кв.м, під ділянкою вільною від забудови 196,6 кв.м; виділити у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 126 кв.м під будівлями: квартирою АДРЕСА_3 , сараєм літ.М. - 36,44 кв.м, під ділянкою вільною від забудови 89,56 кв.м. Встановити земельний сервітут для обслуговування частини зовнішньої стіни житлової прибудови літ.А1 та проходу до неї ОСОБА_1 площею 7,10 кв.м. Вирішити питання стосовно судових витрат. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Поділено домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1 , в натурі між власниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 згідно варіанту висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 15 червня 2020 року, проведеної експертом Дніпропетровського науково- дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, а саме: виділено ОСОБА_2 в натурі 18/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 - квартиру АДРЕСА_2 , площею 90,1 кв.м, (на плані зафарбовано жовтим кольором): з наступними приміщеннями в житловому будинку літ.А1, прибудові літ.А2, прибудові А5, мансарді над А5, терасі а6: прим.2-1 (8,2 м2) коридор, прим.2-2 (3,5 м2) санвузол, прим.2-3 (0,9 м2) кладова, прим.2-4 (12,4 м2) кухня, прим.2-5 (1,7 м2) котельня, прим.2-6 (9,0 м2)- житлова, прим.2-7 (13,3 м2) - житлова, прим.2-8 (15,1 м2) житлова, прим.2-9 (5,2 м2) - сходи, прим.2-10 (18,2 м2)- житлова, прим.2-11 (2,6 м2) гардеробна, а також надвірні будівлі та споруди: ганок літ.а7, сарай літ.Б1, цоколь №1, хвіртки №2,№4, ворота №3, огорожі №1,№5,№10,№11, мостіння І; виділено ОСОБА_1 в натурі 7/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 - квартиру АДРЕСА_3 , площею 44,5 кв.м, (на плані зафарбовано зеленим кольором), з наступними приміщеннями в житловій прибудові літ.А1, прибудові літ.А3, прибудові літ.а4: прим.1-1 (3,5 м2) коридор, прим.1-2 (4,7 м2) коридор, прим.1-3 (6,2 м2) житлова, прим.1-4 (13,1 м2) житлова, прим.1-5 (6,1 м2) житлова, прим.1-6 (6,8 м2) кухня, прим.1-7 (1,9 м2) туалет, прим.1-8 (2,2 м2) душова, а також надвірні будівлі та споруди: душ літ.Л1, сарай літ.М1, огорожі №6, №7, хвіртки №8,№9; мостіння II. Проведено розподіл земельної ділянки в натурі по АДРЕСА_1 відповідно до першого варіанту висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 15 червня 2020 року, проведеної експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, а саме: виділено у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 324,00 кв.м (під будівлями: квартира АДРЕСА_2 , сараєм літ.Б - 120,30 кв.м, під ділянкою вільною від забудови - 196,6 кв.м (на плані зафарбована жовтим кольором); виділено у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 126,00 кв.м.(під будівлями: квартирою АДРЕСА_3 , сараєм літ.М - 36,44 кв.м., під ділянкою вільною від забудови 89,56 кв.м (на плані зафарбована зеленим кольором). Встановлено земельний сервітут для обслуговування частини зовнішньої стіни житлової прибудови літ.А1 та проходу до неї ОСОБА_1 площею 7,10 кв.м (на плані зафарбована жовтим кольором та заштрихована). В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання стосовно судових витрат. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи, не взяв до уваги, що самочинно реконструйоване та переплановане позивачем домоволодіння порушує його права на повноцінне користування своїм житлом. 18 лютого 2021 року позивач надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначала, що судом вірно установлено всі обставини справи та прийнято до уваги висновки експертизи. Зазначала, що добудову та надбудову провела за особисті кошти, а відповідач надавав їй свої згоду на вчинення цих дій. Вони спільно подавали декларацію про готовність об`єкту до експлуатації. Зазначала про те, що вона зверталась до відповідача з пропозицією нотаріально посвідчити договір про порядок володіння та користування спільним майно, від якої він відмовився. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду у повній мірі не відповідає з огляду на таке. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_2 є власником 18/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 18 серпня 2003 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мішекіним В.В. за реєстром №3049. Відповідач ОСОБА_1 є співвласником 7/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, який посвідчено 01 липня 1980 року Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром №2-2350. Судом по справі була призначена судова будівельно-земельно-технічна експертиза, відповідно до якої був запропонований один варіант розподілу житлового будинку, господарських будов та споруд домоволодіння АДРЕСА_1 згідно до того порядку користування, що склався між співвласниками та відповідно до 18/25 та 7/25 частки, з незначним відступом від п.5.19 вимог ДБН В.2.2-15:2019. ОСОБА_1 виділити в натурі 7/25 частин домоволодіння - квартиру АДРЕСА_3 , площею 44,5 кв.м, (на плані зафарбовано зеленим кольором), з наступними приміщеннями в житловій прибудові літ.А1, прибудові літ.А3, прибудові літ.а4: прим.1-1 (3,5 м2) - коридор, прим.1-2 (4,7 м2) - коридор, прим.1-3 (6,2 м2) - житлова, прим.1-4 (13,1 м2) - житлова, прим.1-5 (6,1 м2) - житлова, прим.1-6 (6,8 м2) - кухня, прим.1-7 (1,9 м2) - туалет, прим.1-8 (2,2 м2) душова, а також надвірні будівлі та споруди: душ літ.ЛІ, сарай літ.МІ, огорожі №6,№7, хвіртки №8,№9, мостіння II. ОСОБА_2 виділити в натурі 18/25 частин домоволодіння - квартиру АДРЕСА_2 , площею 90,1 кв.м, (на плані зафарбовано жовтим кольором): з наступними приміщеннями в житловому будинку літ.А1, прибудові літ.А2, прибудові А5, мансарді над А5, терасі а6: прим.2-1 (8,2 м2) - коридор, прим.2-2 (3,5 м2) - санвузол, прим.2-3 (0,9 м2) - кладова, прим.2-4 (12,4 м2) - кухня, прим. 2-5 (1,7 м2) - котельня, прим.2-6 (9,0 м2) - житлова, прим.2-7 (13,3 м2)- житлова, прим.2-8 (15,1 м2) - житлова, прим.2-9 (5,2 м2)- сходи, прим.2-10 (18,2 м2) - житлова, прим.2-11 (2,6 м2) гардеробна, а також надвірні будівлі та споруди: ганок літ.а7, сарай літ.Б1, цоколь №1, хвіртки №2,№4, ворота №3, огорожі №1,№5,№10,№11, мостіння І. Судом зазначено, що проти даного варіанту розподілу домоволодіння сторони в судовому засіданні не заперечували. Відповідно до експертного висновку від 15 червня 2020 року було запропоновано два варіанти розподілу земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 згідно часток у праві власності на домоволодіння (7/25 та 18/25 частки), з урахуванням визначених варіантів поділу вказаного домоволодіння, відповідно кадастрових меж земельної ділянки, кадастровий номер1210100000:01:217:0016. З огляду на те, що відповідачем не надано належних доказів технічної можливості перенесення газового лічильника, експертом дана можливість також не досліджувалась, що остання підтвердила в судовому засіданні, суд вважає за необхідне провести розподіл земельної ділянки в натурі відповідно до першого варіанту висновку експертизи, а також встановити земельний сервітут для обслуговування частини зовнішньої стіни житлової прибудови літ.А1 та проходу до неї відповідача площею 7,10 кв.м (на плані зафарбована жовтим кольором та заштрихована). Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції взяв до уваги висновки експертизи, факт того, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, наявність технічної можливості поділу домоволодіння та земельної ділянки у відповідності до часток кожного із співвласників домоволодіння та земельної ділянки. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку, з самостійним виходом (квартиру), яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилася. При поділі житлового будинку суд зобов`язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також які підсобні будівлі передаються власнику. Аналогічні роз`яснення викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок». Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Положеннями статті 358 ЦК України регламентовано правила здійснення правомочностей співвласниками об`єкта права спільної часткової власності. Зокрема, передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Зі змісту наведеної норми закону можна зробити висновок, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Вказана норма матеріального права свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна має враховуватись правова природа такої власності, адже співвласникам належать ідеальні частки у праві власності на спільне майно, які є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частку майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Згідно з частиною першою статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Статтею 402 ЦК України визначено порядок встановлення сервітуту. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Частиною першою статті 403 ЦК України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном, вказаний обсяг становить зміст сервітуту. При вирішенні спору щодо користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, який перебуває у власності кількох осіб, необхідно виходити з розміру часток кожного зі співвласників нерухомого майна, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо між сторонами немає погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою, порядок користування встановлюється з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі №6-841цс16. Частиною 3 ст.364 ЦК України визначено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. З матеріалів справи вбачається, що спірне домоволодіння не перебуває у сторін у спільній частковій власності. Позивач ОСОБА_2 є власником 18/25 частин домоволодіння на підставі договору дарування, а відповідач ОСОБА_1 є власником 7/25 частин домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу. Колегія суддів звертає увагу на те, що у договорі дарування 18/25 частин домоволодіння, на підставі якого позивач і є власником цієї частини спірного домоволодіння, зазначено, що вказані 18/25 частин розташовані на земельній ділянці площею 679 кв.м та складають у житловому будинку А-1 прим.2-4,2-5, житлову прибудову А-1, веранду а-1, ганок а, сарай Б, сарай В, убиральню Г, погріб з шійкою Д, душ Ж, зливну яму К, інші споруди №1-6,11,12. В договорі купівлі-продажу 7/25 частин домоволодіння, на підставі якого відповідач є власником цієї частини спірного домоволодіння, зазначено, що в користування набувача надходять: в житловому будинку А-1 квартира 1, веранда 1-1, жила кімната 1-2, кухні 1-3, забори №1-2, в загальному користуванні туалет. На підставі рішення Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року №183/24 сторонам передано у спільну сумісну власність для обслуговування жилих будинків та споруд земельну ділянку загальною площею 0,0450 га. Зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_2 ставить питання про виділ в натурі та визнання права власності на 18/25 частин в домоволодінні АДРЕСА_1 , що становить в житловому будинку літ.А1, прибудові літ.А2, прибудові А5, мансарді над А5, терасі а6 наступні приміщення: квартиру АДРЕСА_2 з прим.2-1 (8,2 м2) - коридор, прим.2-2 (3,5 м2) - санвузол, прим.2-3 (0,9 м2) - кладова, прим.2-4 (12,4 м2) - кухня, прим.2-5 (1,7 м2) - котельня, прим.2-6 (9,0 м2)- житлова, прим.2-7 (13,3 м2)- житлова, прим.2-8 (15,1 м2) - житлова, прим.2-9 (5,2 м2)- сходи, прим.2-10 (18,2 м2)- житлова, прим. 2-11 (2,6 м2)- гардеробна, а також надвірні будівлі та споруди: ганок літ.а7, сарай літ.Б1, цоколь №1, хвіртки №2,№4, ворота №3, огорожі №1,№5,№10,№11, мостіння І. Таким чином після набуття права власності за договором дарування, позивач здійснила самочинні будівництва. Відповідно до положень ст.ст.186,381 ЦК України самочинні будівництва є приналежністю до основної речі будинку та зведені позивачем після набуття права власності на частину цього будинку. Крім того, порушення прав позивача та, як наслідок, необхідність їх судового захисту, не встановлено, оскільки остання не зверталась у передбаченому законом порядку до компетентних органів для оформлення своїх прав на зазначене вище майно та не позбавлена можливості такого звернення надалі. Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №55 від 18 червня 2007 року передбачено,що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Відповідно до ч.ч.2,3 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Крім того, відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку. За з містом ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачам и земельних ділянок у такому порядку: 1)отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2)розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3)затвердження проектної документації; 4)виконання підготовчих та будівельних робіт; 5)прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6)реєстрація права власності на об`єкт містобудування. Відповідно до ст.26 Закону України від 17 лютого 2011 року «Про регулювання містобудівної діяльності»спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства. За загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України). Згідно із ч.1 ст.376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1)він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2)об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3)об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Отже, при задоволенні позову про визнання права власності на спірне нерухоме майно, суд першої інстанції не врахував наведених вище вимог статей 331,376 ЦК України та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем за зустрічним позовом права власності на самовільно збудований об`єкт нерухомості. Колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 не використала свого права у позасудовому порядку вирішити вказаний спір та звернулася до суду, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на реконструйоване майно. Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і зазначений вище позов заявлений формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволений він бути не може. У зв`язку з відсутністю правових підстав для поділу домоволодіння та виділу в натурі його частин з подальшим визнанням права власності відсутні і підстави для виділення у власність земельної ділянки, оскільки сторони по справі не позбавлені можливості на підставі рішення міської ради, яким їм було виділено земельну ділянку у спільну сумісну власність, отримати відповідний державний акт на земельну ділянку. Тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи результат розгляду даної справи, з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 2 413,80 грн. Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ домоволодіння та земельної ділянки в натурі, визнання права власності, припинення спільної часткової власності, встановлення сервітуту відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 413,80 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.