Постанова 4876 № 904/7068/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.02.2021 року м. Дніпро Справа № 904/7068/20 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач), судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б., секретар судового засідання Манчік О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія Експрес" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2020р. (повний текст складено - 30.12.2020р.) у справі № 904/7068/20 (суддя - Бєлік В.Г., м. Дніпро) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія Експрес", м. Мінськ, Республіка Білорусь до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реохім", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 2020-01/1УКР від 22.01.2020 року у загальному розмірі 7 081,29 доларів США, що еквівалентно 201 462,70 грн. за курсом НБУ станом на 24.12.2020 року. ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2020р. відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія Експрес" про вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, суд виходив з того, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Всупереч положенням діючого законодавства України, позивачем при поданні заяви про забезпечення позову не надано до суду жодного доказу існування обставин, з якими закон пов`язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову. Заявником належними та допустимими доказами не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також про неможливість захисту прав, свобод та інтересів заявника без вжиття таких заходів.

2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи. Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2020р. скасувати, заяву про забезпечення позову задовольнити та накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Реохім", що знаходяться на будь-яких рахунках у будь-яких банківських або фінансових установах, в межах суми стягнення 7081,29 дол. США або її еквівалента у національній валюті - гривні, за офіційним курсом НБУ. В заяві від 18.02.2021р. представник позивача звертає увагу, що відповідачем 12.02.2021р. проведено оплату заборгованості за договором частково в сумі 3333,5 дол. США, в зв`язку з чим, апеляційну скаргу підтримує частково та просить ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2020р. скасувати, заяву про забезпечення позову задовольнити частково та накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Реохім", що знаходяться на будь-яких рахунках у будь-яких банківських або фінансових установах, в межах суми стягнення 3747,79 дол. США або її еквівалента у національній валюті - гривні, за офіційним курсом НБУ. 2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є незаконною та прийнятою з порушенням норм процесуального права. Позивачем зазначено, що в нього відсутня можливість підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову має бути оцінено судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Позивач не має механізмів доступу до банківських рахунків відповідача, а також до планів щодо витрачання грошових коштів. Відповідно до ч. 4 ст. 140 ГПК України у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, розгляд справи може бути призначений у судовому засіданні з викликом сторін - проте судом першої інстанції цього вчинено не було. Обґрунтування судового рішення тим, що докази позивача ґрунтуються на припущенні є неспроможними. 2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі. Позивач наданим йому процесуальним правом не скористався та не направив суду відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення.

3. Апеляційне провадження. 3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2021р. відкрито апеляційне провадження у справі. Розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 22.02.2021р. 19.02.2021р. на адресу апеляційного господарського суду від представника позивача надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без участі позивача та його представника. Учасники провадження у справі наданими їм процесуальними правами не скористались та не забезпечили явку в судове засідання своїх повноважних представників, хоча про день, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників провадження у справі. В судовому засіданні 22.02.2021р. проголошено вступну та резолютивну частину постанови. 3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції. 29.12.2020р. до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ТОВ "Транспортна компанія Експрес" до ТОВ "Реохім" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 2020-01/1УКР від 22.01.2020р. у загальному розмірі 7 081,29 доларів США, що еквівалентно 201 462,70 грн. Також, 29.12.2020р. ТОВ "Транспортна компанія Експрес" було подано Господарському суду Дніпропетровської області заяву про забезпечення позову від 18.12.2020р. Необхідність забезпечення позову заявник обумовлює наступними обставинами: - позивачем шляхом направлення претензії, в порядку досудового вирішення спору, виявлено ту обставину, що відповідач не знаходиться за місцем своєї реєстрації (м. Кривий Ріг, вул. Окружна, буд. 12а) - скерована кореспонденція була повернута відправнику, в тому числі судові повідомлення. Співробітниками відповідача в телефонних розмовах вказується інше місцезнаходження офісу - м. Кривий Ріг, вул. Пушкіна, буд. 4; - відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що відповідач має статутний капітал у розмірі 187,50 грн. і такий розмір статутного капіталу наводить заявника на сумніви у здатності товариства відповідати за своїми боргами; - заявник має припущення, що відповідачем можуть бути вчинені дії щодо виведення наявних грошових коштів з власних рахунків з метою уникнення відповідальності за своїми боргами в умовах недостатності статутного капіталу, відсутності нерухомого майна чи інших активів для їх погашення, приховування відповідачем його дійсного місцезнаходження. Заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, місцевий господарський суд оскаржуваною ухвалою дійшов висновку про відмову у її задоволенні. 3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне. Частиною 1 ст. 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно з ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Однак, положення вказаної норми пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень ст. 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія ефективності задоволення вимог заявника. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 18.12.2018р. у справі № 912/1616/18. Таким чином, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. Згідно з ч. 4 ст. 137 ГПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співвмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків для вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 ГПК України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018р. у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018р. у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018р. у справі № 916/10/18, від 23.06.2018р. у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018р. у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018р. у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019р. у справі № 909/526/18, від 21.01.2019р. у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019р. у справі № 925/288/17. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на розмір заявленого у позовній заяві боргу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.09.2019р. у справі № 904/1417/19. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позовних вимог не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті. Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу 2020-01/1УКР від 22.01.2020р. у загальному розмірі 7081,29 дол. США. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.07.2020р. у справі № 910/3836/20. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заява позивача про забезпечення позову ґрунтується на припущеннях та не містить жодних належних доказів та обґрунтувань із якими діюче законодавства пов`язує доцільність застосування заходів забезпечення позову та які б свідчили про неможливість чи істотне ускладнення виконання рішення господарського суду з огляду на таке. Зміна місцезнаходження відповідача та відсутність у нього нерухомого майна не свідчить про намір або ухиляння відповідача від проведення розрахунків відповідно до договору та рішення господарського суду, вчинення будь-яких фінансових дій, що не мають на меті проведення розрахунків з позивачем. Крім того, статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю, відповідно до чинного законодавства, не встановлює гарантійну роль і його незначний розмір не свідчить про неможливість проведення розрахунків з контрагентами. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Апеляційний господарський суд, здійснивши в межах повноважень, визначених процесуальним законом, оцінку доводів сторін стосовно розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, дійшов висновку, що подана заявником заява ґрунтується на бездоказових припущеннях щодо можливого ухилення ТОВ "Реохім" від виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 2020-01/1УКР від 22.02.2020р. у разі задоволення позову судом першої інстанції, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. При цьому заявник не надав належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 ГПК України, із якими діюче законодавство пов`язує доцільність застосування заходів забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. У той же час, вжиті заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на кошти на рахунках ТОВ "Реохім" навпаки можуть призвести до перешкод у здійсненні господарської діяльності та, в свою чергу, погіршення майнового стану сторони. Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують. Обґрунтованих доводів щодо неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права апеляційна скарга не містить. Крім того, як вбачається із змісту заяви позивача від 18.02.2021р. відповідачем 12.02.2021р. проведено часткову оплату заборгованості за договором в сумі 333,5 дол. США. 3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Звертаючись із апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення. З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала місцевого господарського суду у даній справі має бути залишена без змін. 3.5. Розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 275-282 ГПК України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія Експрес" - залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2020р. у справі № 904/7068/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено - 01.03.2021р. Головуючий суддя І.О. Вечірко Суддя Т.А. Верхогляд Суддя Ю.Б. Парусніков