Постанова 4817 № 593/1213/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 593/1213/20Головуючий у 1-й інстанції Крамар В.М. Провадження № 22-ц/817/316/21 Доповідач - Сташків Б.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 лютого 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Тернополі цивільну справу №593/1213/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бережанського районного суду Тернопільської області від 30 грудня 2020 року, постановлену суддею Крамар В.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Бережанської міської ради, третя особа без самостійних вимог об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Центр 13», третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 про скасування рішення сесії Бережанської міської ради,- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Бережанської міської ради, третя особа без самостійних вимог об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Центр 13», третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 про скасування рішення сесії Бережанської міської ради. У позовних вимогах просив суд визнати незаконним і скасувати рішення VІІ скликання ХІХ сесії Бережанської міської ради №1781 від 30 липня 2020 року, в частині надання у сервітутне користування гр. ОСОБА_2 умовної частки земельної ділянки для обслуговування нежитлового приміщення та встановлення сходової клітки. Ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області від 30 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Бережанської міської ради, третя особа без самостійних вимог об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Центр 13», третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 про скасування рішення сесії Бережанської міської ради визнано неподаною та повернуто її позивачу. Не погодившись із вказаною ухвалою суду від ОСОБА_1 поступила апеляційна скарга, у якій позивач просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду справи до суду першої інстанції. У доводах апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права та неврахування усіх обставин справи. Зокрема вказує, що копію ухвали Бережанського районного суду Тернопільської області про залишення позовної заяви без руху від 04 грудня 2020 року, представнику позивача, як підписанту позовної заяви та окремо учаснику провадження не направлялася. Вважає, що наведені обставини свідчать про порушення прав позивача, оскільки його було позбавлено можливості реального доступу до правосуддя, в розумінні з п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Окрім того, апелянт вважає недоліки позовної заяви , які зазначені в ухвалі Бережанського районного суду від 04 грудня 2020 року надуманими і такими, що не ґрунтуються на принципах законності. Вважає,що зазначений «недолік» позовної заяви, як «належно вказати відомості про третіх осіб, а саме чи беруть треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, участь у справі на стороні позивача чи відповідача» - надмірним формалізмом, оскільки позивачу невідома, станом на день пред`явлення позову, позиція третіх сторін. А тому вказує, що визначити, на стороні позивача чи відповідача знаходиться третя особа, до їх заслуховування є неможливим. Вказує, що вказані обставини врегульовується під час підготовчого судового засідання. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності третіх осіб й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Також, вважає безпідставним недолік позовної заяви, щодо вимоги викласти у позовній заяві обставини, щодо наявної-прибудинкової території (її площу, конфігурацію) користування якою позбавляється позивача оскаржуваним рішенням; навести докази на підтвердження наявності прибудинкової території (її площу, конфігурацію) користування якою позбавляється позивач оскаржуваним рішенням, суперечить принципам ЦПК України. Вказує, що зазначена вимога в ухвалі про залишення без руху позовної заяви, не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України . Вказує, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зазначає, що підстави позову, були зазначені в позовній заяві із посиланням на відповідні докази, викладе-відповідно до позиції позивача. Вважає, що наявність чи відсутність порушеного права, а також достатність доказів вирішуються судом під час судового розгляду цивільної справи. Позивач зазначив обставини, які були йому відомі в позовній заяві. Визначення доказів, на які ґрунтуються позовні вимоги, є правом позивача. А тому на думку апелянта, вимога «навести докази на підтвердження наявності прибудинкової території (її площу, конфігурацію) користування якою позбавляється позивач оскаржуваним рішенням», суперечить положенням ч. 7 ст. 81 ЦПК України. Відзиву на апеляційну скаргу не поступало. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу та повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що у визначений судом строк позивачем не були усунені недоліки позовної заяви, які були зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 04 грудня 2020 року . Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він не ґрунтується на нормах процесуального права. Згідно з п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набула чинності для України з 11.09.1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обовязків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Частиною 1 статті 174 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 174 ЦПК України). Вимоги щодо змісту позовної заяви та документів, що додаються до позовної заяви, викладені в статтях 175 і 177 ЦПК України. У ч.ч. 1, 3 ст. 175 ЦПК України зазначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні. Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. За змістом статей 13 та 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у позовній заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточність формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеність підстав позову за кожною вимогою не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області від 04 грудня 2020 року 04 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для оформлення позовної заяви відповідно до вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України (усунення недоліків) десять днів з дня вручення ухвали. Вказана ухвала мотивована тим, що всупереч п.2 ч.3 ст. 175 ЦПК України в позовній заяві неналежно вказано відомості про третю особу, оскільки відповідно до ч. 1 ст.42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Статтею 48 ЦПК України встановлено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Згідно з ч.1 ст. 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача. Виходячи з наведеного, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може бути учасником справи лише на стороні позивача або відповідача; всупереч п.5 ч.3 ст. 175 ЦПК України в позовній заяві відсутній виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, зокрема, позивач стверджуючи, що оскаржуване рішення позбавляє його можливості користуватися прибудинковою територією, як мешканця багатоквартирного житлового будинку. Однак позивач не наводить у позовній заяві обставини про прибудинкову територію (її площу, конфігурацію) та не наводить докази на підтвердження цього. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду , з огляду на наступне. Положення ст. 185 ЦПК України щодо повернення заяви застосовуються в тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали суду про залишення заяви без руху. За змістом вище наведених норм процесуального закону повернення заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про залишення заяви без руху, можливе лише в тому випадку, коли особа отримала копію відповідної ухвали, але ухилилась від виконання вимог, зазначених в ній. Колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції, що оскільки поштове відправлення з ухвалою суду від 04 грудня 2020 року повернуто суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до п.4 ч.6 ст. 272 ЦПК України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду є днем вручення судового рішення та виходячи з наведеного вважав, що ухвалу про залишення бе з руху позивачем отримано 16 грудня 2020 року, при цьому вказавши що останній день на усунення недоліків наведених в ухвалі суду від 04 грудня 2020 року припадає на 28 грудня 2020 року які позивачем не усунуто. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №521/21388/19, відмітка пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», не свідчить про неотримання заявником ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, а відтак особа не мала можливості виконати вимоги ухвали у встановлений судом строк. Верховний Суд зазначає, що суди не позбавлені права у разі повернення листа з ухвалою про залишення скарги без руху з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» постановити ухвалу, якою продовжити строк для усунення недоліків, надіславши одночасно попередню ухвалу на адресу заявника, яка зазначена ним у позові при зверненні, а також вжити заходів до належного повідомлення скаржника про судову кореспонденцію, передбачених статтями 130-131 ЦПК України. Таким чином, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про те, що позивач ОСОБА_1 отримав ухвалу про залишення позовної заяви без руху, із посиланням на відмітку поштового відправлення адресат відсутній за вказаною адресою. Також, у постанові від 12 серпня 2019 року у справі №1340/5463/18, Верховним Судом звертається увага на те, що в позовній заяві, крім поштової адреси, зазначено номери засобів зв`язку та електронну адресу, проте суд отримавши конверт (поштове відправлення), який повернувся до суду не врученим, із зазначенням причин не вручення, не вжив всіх необхідних заходів щодо повідомлення позивача про залишення поданої позовної заяви без руху. Як вбачається з поданої позовної заяви у даній справі, вказана заява підписана адвокатом Шевчуком В.О., який відповідно до довіреності від 29 вересня 2020 року, представляє інтереси ОСОБА_1 у судових органах України будь-якої ланки з усіма необхідними повноваженнями, які надані законом заявнику. Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження (ч. 7 ст. 119 ЦПК України). Цивільне процесуальне представництво - це такі юридичні відносини, за якими одна особа - представник виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом, положенням або договором, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів. Цивільний процесуальний представник - це особа, яка здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах довірителя. Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України). Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Із поданої позовної заяви вбачається, що стороною позивача, окрім поштової адреси, зазначено номери телефонів позивача ОСОБА_1 та його адвоката Шевчука В.О., а також зазначено електронну адресу адвоката Шевчука В.О., проте суд першої інстанції отримавши конверт (поштове відправлення), із зазначенням причин не вручення «адресат відсутній за вказаною адресою», не вжив всіх необхідних заходів щодо повідомлення сторони позивача про залишення позовної заяви без руху, що призвело до необізнаності позивача про постановлену ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Апеляційний Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), сформульовану в рішенні від 8 листопада 2018 року, у справі «Созонов та інші проти України», в якій ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. ЄСПЛ дійшов до висновку, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні. Також, заслуговують до уваги доводи апелянта щодо безпідставності вказаних недоліків в ухвалі про залишення позовної заяви без руху. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем зазначено обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, а також зазначено, що до матеріалів справи він надав докази, якими, на його думку, ці обставини підтверджуються. Згідно роз`яснень пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику. Згідно ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Аналіз наданих сторонами доказів, здійснюється судом при вирішенні справи - спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі, або залишення позову без руху. Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що подання доказів, а саме(щодо наявності прибудинкової території( її площу, конфігурацію), користування якою позбавляється позивач, а також докази на підтвердження наявності прибудинкової території (її площу, конфігурацію) користування якою позбавляється позивач, можливе на наступних стадіях цивільного процесу, а недоліки, встановлені судом, могли бути усунуті під час підготовчого провадження та дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачеві. Також, безпідставною є вимога в ухвалі про залишення позовної заяви без руху щодо належно вказати відомості про третіх осіб, а саме чи беруть треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, участь у справі на стороні позивача чи відповідача. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти. Тобто враховуючи наведене, відсутній процесуальний обов`язок позивача вказувати у позовній заяві відомості чи беруть треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, участь у справі на стороні позивача чи відповідача. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року). Відповідно до ч.1 ст. 42 у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Відповідно до ч. З та ч.4 ст. 53 ЦПК України, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Таким чином обґрунтованими є посилання апеляційної скарги, що дані обставини врегульовується під час підготовчого судового засідання. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності третіх осіб й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Підсумовуючи наведене, не можна визнати обґрунтованою ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви із зазначених судом підстав. За таких обставин апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції безпідставно визнано неподаною та повернуто позовну заяву позивачу. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Європейський суд з прав людини надаючи тлумачення принципу верховенства права в світлі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначав, що формальності не можуть бути підставами для виправдання несправедливості. Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та передчасно повернув позовну заяву. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було порушено право позивача на вільний доступ до правосуддя та постановлено оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, а тому ухвала суду підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Бережанського районного суду Тернопільської області від 30 грудня 2020 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: Сташків Б.І. Хома М.В. Судді: Щавурська Н.Б.