Постанова 4814 № 552/2187/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/2187/20 Номер провадження 22-ц/814/189/21Головуючий у 1-й інстанції Шаповал Т.В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді: Одринської Т.В., суддів: Карпушина Г.Л., Пікуля В.П., за участю секретаря Філоненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділення в натурі із спільної часткової власності в окремий об`єкт нерухомого майна частки домоволодіння, визнання права власності на самочинне будівництво, визначення права власності на окремий об`єкт нерухомого майна та позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2020 року,- В С Т А Н О В И В : У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просила встановити порядок користування земельною ділянкою між співвласниками домоволодіння по фактичному користуванню земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: по варіанту визначеному висновком за результатами проведення земельно - технічної та будівельно - технічної експертизи №66, складеної 05 серпня 2020 року експертом ОСОБА_5 . Визнати за нею право власності на самочинну прибудову до житлового будинку літ.А-1 у складі приміщень: коридору 1-б пл.5,6 кв.м., 1-7 - санвузла пл.6,5 кв.м., кімнати 1-8 пл.10,7 кв.м., кімнати 1-9 пл. 15,6 кв.м., кухні 1-10 пл.9,8 кв.м., коридору 1-11 пл.3,3 кв.м., коридору 1-12 пл.2,3 кв.м. за вказаною адресою. Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на частку житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за нею право власності на частку житлового будинку А-1, що знаходиться за вказаною адресою, до складу якої входить: 1-2 передпокій пл.15 кв.м., 1-5 - кімната пл.9,8 кв.м., 1-6 - коридор пл.5,6 кв.м., 107 санвузол пл. 6,5 кв.м., 1-8 кімната пл..10,7 кв.м., 1-9 - кімната пл.15,6 кв.м., 1-10 - кухня пл. 9,8 кв.м., 1-11 - коридор пл.3,3 кв.м., 1-12 коридор пл. 2,3 кв.м., погріб літ «а10» - як окремий об`єкт нерухомого майна. Позов мотивовано тим, що вона є власником 6/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та господарських споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Оціночна вартість 6/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та господарських споруд 130060,66 грн. За час користування своєю часткою будинку, з метою покращення житлових умов, нею було здійснено самочинне будівництво наступних приміщень: 1-6 - коридор пл. 5,6 кв.м., 1-7 - санвузол пл. 6,5 кв.м., 1-8 - кімната пл. 10,7 кв.м., 1-9 - кімната пл. 15,6 кв.м., 1-10 - кухня пл. 9,8 кв.м., 1-11 - коридор пл. 3,3 кв.м., 1-12 - коридор пл. 2,3 кв.м. Відповідно до експертного будівельно - технічного дослідження №105, встановлено, що конструктивне, об`ємно - планувальне рішення, санітарно - гігієнічні умови, пожежна небезпека та інженерне обладнання прибудови до житлового приміщення літ.А-1 відповідають будівельно - технічним вимогам, що діють на території України та висуваються до житлових будинків. Також експертом встановлено, що ринкова вартість самочинної прибудови становить 165 300 грн. Вказувала, що відповідачі відмовляються поділити домоволодіння на окремі одиниці, а також заперечують проти проведення виділу в натурі майна, що перебуває у спільній частковій власності та припинення спільної часткової власності. Зазначає, що вона звернулась до виконкому Київської районної у м. Полтаві ради із заявою щодо узаконення прибудови, виділення в окремий об`єкт нерухомого майна та надання у власність земельної ділянки за вказаною адресою, однак їй було повідомлено, що такі дії не належать до повноважень виконкому Київської районної у м. Полтаві ради. Вважає, що її право власності підлягає захисту в судовому порядку. У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просив визнати за ним право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить: Житловий будинок літ. «А-1», заг. пл. 55,1 кв.м., житл. пл. 30,8 кв.м., сарай літ. «Б», сарай літ. «Б1», погріб літ. «б», вбиральня літ. «В», вигрібна яма №1, огорожа №2, ворота №3, хвіртка №4, ворота №5, хвіртка №6, огорожа №7. Позов мотивовано тим, що він є власником квартири АДРЕСА_2 , яка належить йому на праві приватної власності та є окремим нерухомим майном. Він має на меті перевести статус квартири в житловий будинок садибного типу. Також зазначив, що ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», в результаті проведеного дослідження про перепланування та зміну призначення квартири в житловому будинку в житловий будинок садибного типу, зроблено висновок, що конструктивні та об`ємно - планувальні рішення перепланування та зміни призначення квартири в житловому будинку - в житловий будинок садибного типу відповідають правилам проектування, будівельним - технічним нормам. Посилався на те, що за технічними показниками об`єкт нерухомого майна є відокремлений, має окремий вихід і може бути виділений в натурі, та можливе використання новоствореного об`єкта, як самостійний об`єкт нерухомого майна. Вказує, що відповідачі не дають згоду на переведення будинку у окремі домоволодіння, та відповідно належної йому квартири у житловий будинок садибного типу. Вказує, що у кожного з них на території фактичного користування земельною ділянкою розташовані допоміжні будівлі, територія огорожена парканом та є окремий вхід та вихід. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділення в натурі із спільної часткової власності в окремий об`єкт нерухомого майна частки домоволодіння, визнання права власності на самочинне будівництво, визначення права власності на окремий об`єкт нерухомого майна відмовлено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок відмовлено. З вказаним рішенням не погодилася ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_2 . Вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 , помилковим, висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить його скасувати в оскаржуваній частині, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Відзиви до суду апеляційної інстанції не надходили. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником 6/25 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 24 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дробітько В.В.. Вартість даної частини становить 130060,00 грн. (т.1 а.с.20-21). Вказана частина житлового будинку складається з: кухні 1-2 пл. 8.2 кв.м., коридору 1-3 пл. 2.5 кв.м., кладової 1-4 пл. 2.8 кв.м., кімнати 1-5 пл. 9.9 кв.м. Також, у зазначеному житловому будинку збудовано самовільно: 1-6 - коридор пл. 5,6 кв.м., 1-7 - санвузол пл. 6,5 кв.м., 1-8 - кімната пл. 10,7 кв.м., 1-9 - кімната пл. 15,6 кв.м., 1-10 - кухня пл. 9,8 кв.м., 1-11 - коридор пл. 3,3 кв.м., 1-12 - коридор пл. 2,3 кв.м., що відображено в технічному паспорті (т.1 а.с.49-52). Відповідно до експертного будівельно - технічного дослідження №105 встановлено, що конструктивне, об`ємно - планувальне рішення, санітарно - гігієнічні умови, пожежна небезпека та інженерне обладнання прибудови до житлового літ. А-1 у складі приміщення 1-6 - коридор пл.5,6 кв.м., 1-7 - санвузол пл. 6,5 кв.м., 1-8 - кімната пл. 10,7 кв.м., 1-9 - кімната пл. 15,6 кв.м., 1-10 - кухня пл. 9,8 кв.м., 1-11 - коридор пл. 3,3 кв.м., 1-12 - коридор пл. 2,3 кв.м. - відповідають будівельно - технічним вимогам, що діють на території України та висуваються до житлових будинків (т.1 а.с.23-32). Також, згідно з висновком щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна встановлено, що за технічними показниками 6/25 частин об`єкту є відокремленими, мають окремий вихід і можуть бути виділені в натурі, як об`єкт нерухомого майна - квартира, за умови узаконення самочинного будівництва згідно чинного законодавства (т.1 а.с.33-34). Власником квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 48,3 кв.м., житлова площа 31,2 кв.м. є ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом на спадщину за законом від 29 червня 2018 року, витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.106-107). Власником квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 52,1 кв.м., яка складається з: 1 кімната 13,7 кв.м., 3 коридор 6,3 кв.м., 4 кімната 17,5 кв.м., 5 кухня 9,6 кв.м., 6 ванна 3,0 кв.м., ІІ тамбур 2,0 кв.м., сарай 16 кв.м. є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 20 липня 2010 року, витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.2 а.с.5-7). Крім того, судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 самовільно без відповідних дозвільних документів здійснив будівництво житлового будинку літ. «А-1», заг. пл. 55,1 кв.м., житл. пл. 30.8 кв.м., сарай літ. «Б», сарай літ. «Б1», погріб літ. «б», вбиральня літ. «В», вигрібна яма №1, огорожа №2, ворота №3, хвіртка №4, ворота №5, хвіртка №6, огорожа №7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділення в натурі із спільної часткової власності в окремий об`єкт нерухомого майна частки домоволодіння, визнання права власності на самочинне будівництво, визначення права власності на окремий об`єкт нерухомого майна, суд першої інстанції виходив з того, що, згідно з висновком експерта щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна, 6/25 частин спірного об`єкту можуть бути виділені в натурі, як об`єкт нерухомого майна - квартира, за умови узаконення самочинного будівництва згідно чинного законодавства. Відмову в задоволенні позовних вимог щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою місцевий суд обґрунтував відсутністю факту державної реєстрації спірної земельної ділянки або письмових доказів, які б підтверджували право користування нею. Відмовляючи у задоволенні позовних ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок, суд першої інстанції виходив з того, що останній не звертався до компетентних органів для прийняття новоствореного нерухомого майна в експлуатацію, а, у свою чергу, наявність у домоволодінні об`єкту самочинного будівництва є підставою для відмови виділу його частки в окремий об`єкт права власності. Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав. Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Цією нормою передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України). Таким чином, в порядку, визначеному ст. 376 Цивільного кодексу України, самочинним вважається: а) будівництво нерухомого майна, якщо збудовано на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; б) відведена не для цієї мети; в) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; г) з істотним порушенням будівельних норм і правил. Згідно з ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. При цьому в силу норм ст. 331 Цивільного кодексу України, яка визначає набуття права власності на новостворене майно, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.

12. Постанови від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування судами ст. 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз`яснив, що у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України). При цьому вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Верховним Судом України у постанові від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» в п. 25 звернуто увагу на те, що сторони зобов`язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання, зокрема, у справах про встановлення порядку користування земельною ділянкою співвласників житлового будинку: документи про надання її для будівництва та обслуговування житлового будинку й господарських будівель та споруд; план земельної ділянки, відведеної в натурі (на місцевості); план цієї ділянки із зазначенням її частин, що перебувають у фактичному користуванні кожного із співвласників житлового будинку, а також розташованих на ній будівель, плодоягідних насаджень; правовстановлюючі документи на будинок із зазначенням розміру часток кожного із співвласників; угоду чи рішення суду про поділ будинку в натурі або визначення порядку користування ним і угоду про порядок користування земельною ділянкою, якщо вона мала місце. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не надала жодних письмових доказів, які б підтверджували її право користування даною земельною ділянкою, підтвердження державної реєстрації земельної ділянки або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж даних земельних ділянок в натурі (на місцевості) відсутня. Також ОСОБА_1 зверталась до Державної архітектурно будівельної інспекції у Полтавській області з повідомленням про початок виконання будівельних робіт, але її повідомлення від 07 червня 2019 року було залишено без розгляду та надано відповідні роз`яснення. ОСОБА_2 взагалі не надав суду жодного підтвердження того, що він звертався до компетентних органів щодо початку здійснення будівельних робіт чи прийняття новоствореного нерухомого майна в експлуатацію. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши відсутність доказів на підтвердження законних підстав користування земельною ділянкою або наявного права власності на земельну ділянку, на якій розташоване спірне домоволодіння, та рішення компетентного державного органу про прийняття новостворених забудов до експлуатації, вірно прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Статтею 367 Цивільного кодексу України передбачено право співвласників поділити в натурі між ними майно, що перебуває в спільній частковій власності. Відповідно до ч. 2 ст. 367 Цивільного кодексу України у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Відповідно до ст. 364 Цивільного кодексу України власник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Порядок (процедура) здійснення розподілу спільного майна чи виділу частки передбачено Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року №55, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за №774/14041 (далі - Інструкція). Частиною 1.2 Інструкції передбачено, що поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна. Відповідно до пункту 2.3 Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Позивач ОСОБА_1 , заявляючи про наявність технічної можливості виділити належну їй частку із спільного майна, у своєму позові посилається на дані висновку №3 будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 15 січня 2020 року, виконаної експертом Федоровим Д.Ф., відповідно до якого існує технічна можливості для виділення ОСОБА_1 6/25 частини будинку та господарських споруд за фактичним користуванням Однак, як вірно встановив суд першої інстанції, існування такої технічної можливості не є підставою для неврахування часток інших співвласників при вирішенні цього питання, оскільки у спірному домоволодінні і ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 було самочинно, тобто без одержання необхідних дозволів та виготовлення проекту, здійснено добудови. У такому разі, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог щодо виділу в натурі із спільної часткової власності в окремий об`єкт нерухомого майна 6/25 частки домоволодіння. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення місцевого суду колегія суддів не вбачає, оскільки останній не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду. Доводи апеляційних скарг не спростовують вірних висновків суду. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2020 року - без змін. Оскільки в задоволенні апеляційних скарг необхідно відмовити, судові витрати апелянтів, пов`язані з розглядом справи в судах, компенсації не підлягають. Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23 лютого 2021 року. Головуючий Т.В. Одринська Судді Г.Л. Карпушин В.П. Пікуль