Постанова 4806 № 301/3900/22

Справа № 301/3900/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 12 вересня 2024 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді Джуги С.Д., суддів Собослоя Г.Г., Мацунича М.В. з участю секретаря судових засідань: Чичкало М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Хустської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2023 року у складі судді Золотаря М.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,- в с т а н о в и в : У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності. Позовні вимоги мотивовано тим, що 06 серпня 2005 року між сторонами укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Іршавського районного управління юстиції у Закарпатській області, про що в книзі реєстрації шлюбів було зроблено відповідний актовий запис за №

78. Зазначала, що у 2022 році позивачка набула у приватну власність земельну ділянку 0,0202 га, номер 2121910100:06:009:0049, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що підтверджується договором дарування частки у праві приватної спільної часткової власності у земельній ділянці, посвідченому 17.10.2022 року приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Рацин В.Ф. за реєстровим номером № 3806, а також свідоцтвом про право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно, виданому 17.12.2022 року приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Рацин В.Ф. за реєстровим номером № 3659. На даній земельній ділянці знаходиться будівля складу, право власності на який зареєстровано за позивачкою в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.10.2022 року та 17.10.2022 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2646743521120 на підставі договору дарування частки у праві приватної спільної часткової власності на склад, посвідченому 27.10.2022 року приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Рацин В.Ф. за реєстровим номером № 3805, а також свідоцтвом про право власності на частку у праві спільної сумісної власності на майно, виданим 17.12.2022 року приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Рацин В.Ф. за реєстровим номером № 3658. В листопаді 2022 року ОСОБА_1 розпочала за власні кошти, які належать їй особисто реконструкцію будівлі складу на земельній ділянці, яка належить на праві приватної власності та була відведена для цієї мети. На вказаній земельній ділянці (0,0202 га) ОСОБА_1 здійснила реконструкцію складу за особисті кошти, без порушення чинних будівельних норм та правил. В грудні 2022 року реконструкцію будівлі складу під офісно-торгові приміщення з кафе було закінчено. У зв`язку з цим позивачка звернулася до ФОП ОСОБА_3 з проханням виготовити технічний паспорт. З технічного паспорту на вищенаведений об`єкт нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_1 було за особисті кошти реконструйовано будівлю складу під офісно-торгові приміщення з кафе, позначені на схематичному плані розташування будівель та споруд літ. А-2. За результатами проведеного технічного обстеження виконаного сертифікованим експертом ОСОБА_4 встановлено готовність до використання та експлуатації об`єкта нерухомого майна (офісно-торгові приміщення з кафе), що стверджується звітом про проведення технічного обстеження виконаного сертифікованим експертом ОСОБА_4 . Зазначала, що відтак встановлено, що всі будівельні роботи позивачкою були виконані у відповідності до вимог чинних державних будівельних та санітарних норм. Всі конструкції реконструйованої будівлі знаходяться в належному стані, що стверджує можливість її надійної та безпечної експлуатації. Стверджувала, що вказана будівля є завершеним об`єктом нерухомого майна, яка фактично використовується за цільовим призначенням, її технічні характеристики відповідають технічним вимогам та стандартам, встановленим для нежитлових приміщень, що підтверджується технічним паспортом. Оскільки, спірне нерухоме майно реконструйоване ОСОБА_1 , хоча й під час шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 , але не за спільні кошти, а тому вважає, що на таке майно не розповсюджується режим спільної сумісної власності, а реконструйований склад під офісно-торгові приміщення з кафе є її особистою власністю. Крім цього, вказувала, що права третіх осіб при здійсненні реконструкції складу під офісно-торгові приміщення з кафе не порушені. Посилаючись на дані обставини, позивач просила визнати об`єкт нерухомого майна, а саме: реконструйований склад під офісно-торгові приміщення з кафе позначені плані літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1 . особистою приватною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як майно, набуте за власні кошти. Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право особистої приватної власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: реконструйований склад під офісно-торгові приміщення з кафе, позначені на плані літ. А-2, за адресою: АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі Хустська окружна прокуратура, в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції не враховано той факт, що позивач на момент реконструкції складу упродовж 2022 року не зверталася до органу ДІАМ щодо надання дозвільних документів на будівництво, декларація про готовність спірного об`єкта до експлуатації органом контролю не розглядалося та рішення про її реєстрацію або повернення не приймалося. Вказане, на думку апелянта, свідчить про відсутність позасудового вирішення позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства питання про введення в експлуатацію об`єкта самочинного будівництва, а відтак і про відсутність спору. В судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. З приводу їх неявки справи слід зазначити наступне. Згідно з ч.3 п.п.10,11 ст.ст.2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: розумність строків розгляду справи; неприпустимість зловживання процесуальними правами. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ч.1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Виходячи з наведеного, враховуючи, що апеляційне провадження у даній справі відкрито 12 січня 2024 року, розгляд справи неодноразово відкладався через неявку позивача та відповідача, а також через неявку інших учасників справи, апеляційний суд дійшов висновку про розгляд справу на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України у відсутності нез`явившихся осіб. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи заявлений позов суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності . Однак з даним висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, оскільки судом допущено неповне зясування всіх обставин, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає, підлягає скасуванню з огляду на наступне. Матеріалами справи установлено, що 06 серпня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Іршавського районного управління юстиції у Закарпатській області, про що в книзі реєстрації шлюбів було зроблено відповідний актовий запис за № 78 (а. с. 30). У 2022 році позивачка набула у приватну власність земельну ділянку 0,0202 га, кадастровий номер 2121910100:06:009:0049, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що стверджується договором дарування частки у праві приватної спільної часткової власності у земельній ділянці, посвідченому 17.10.2022 року приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Рацин В.Ф. за реєстровим номером № 3806 (а. с. 19-20, 21), а також свідоцтвом про право власності на 1/2частку у праві спільної сумісної власності на майно, виданому 17.12.2022 року приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Рацин В.Ф. за реєстровим номером № 3659 (а. с. 25, 26-27). На даній земельній ділянці знаходиться будівля складу, право власності на який зареєстровано за позивачкою в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.10.2022 року та 17.10.2022 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2646743521120 на підставі договору дарування частки у праві приватної спільної часткової власності на склад, посвідченому 27.10.2022 року приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Рацин В.Ф. за реєстровим номером № 3805 (а. с. 16-17, 18), а також свідоцтвом про право власності на частку у праві спільної сумісної власності на майно, виданим 17.12.2022 року приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Рацин В.Ф. за реєстровим номером № 3658 (а. с. 22, 23-24). В листопаді 2022 року ОСОБА_1 розпочала реконструкцію будівлі складу на земельній ділянці, яка належить на праві приватної власності та була відведена для цієї мети. На вказаній земельній ділянці (0,0202 га) ОСОБА_1 здійснила реконструкцію складу. В грудні 2022 року реконструкцію будівлі складу під офісно-торгові приміщення з кафе було закінчено. На замовлення ОСОБА_1 ФОП ОСОБА_3 на громадський будинок було виготовлено технічний паспорт, згідно якого ОСОБА_1 було реконструйовано будівлю складу під офісно-торгові приміщення з кафе, позначені на схематичному плані розташування будівель та споруд літ. А-2 (а. с. 38-47). За результатами проведеного технічного обстеження виконаного сертифікованим експертом ОСОБА_4 встановлено готовність до використання та експлуатації об`єкта нерухомого майна (офісно-торгові приміщення з кафе),згідно звіту про проведення технічного обстеження виконаного сертифікованим експертом ОСОБА_4 (а. с. 31-37). Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Згідно із ч.ч.1,3,4 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Із аналізу зазначених норм права випливає, що для того, щоб будівництво не було самочинним, необхідною є наявність таких вимог: земельна ділянка повинна бути відведена для зведення житлового будинку, будівлі, споруди або іншого нерухомого майна; повинен бути належним чином оформлений дозвіл на забудову або належно затверджений проект; при забудові не були здійснені істотні порушення будівельних норм і правил. Згідно із ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК України); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України). За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). Звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право (пункт 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва»). Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону. Верховний Суд у постанові від 25.08.2020 по справі № 760/21223/17-ц зазначає, що вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил. Крім того, Верховний Суд зауважує, що на підставі частини 3 статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина 3 статті 375 ЦК України). При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038- VI , а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34,37 цього Закону). Матеріалами справи доведено, що об`єкт нерухомого майна, а саме: реконструйований склад під офісно-торгові приміщення з кафе позначені плані літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке просить визнати за нею позивач, збудовано без одержання містобудівних умов та обмежень, технічних умов, без розроблення і затвердження проектної документації на будівництво та отримання дозволу на виконання будівельних робіт, що є самочинним будівництвом. В матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували, що позивач зверталася до компетентних державних органів про прийняття самочинно побудованої будівлі до експлуатації і вказане питання було предметом розгляду даних органів, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. З матеріалів справи не вбачається та не підтверджено, що вказаний об`єкт збудовано з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, а також, що він є безпечним для експлуатації. Суд першої інстанції не врахував вищенаведені обставини справи, задовольнив позов, залишив поза увагою, що у спірних правовідносинах належним відповідачем має бути і Державна інспекція архітектури та містобудування, яка на момент розгляду справи і ухвалення рішення судом першої інстанції, здійснює повноваження у сфері державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, оскільки рішення про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва стосується прав, інтересів та (або) обов`язків даного органу. За наведених обставин суд першої інстанції неправомірно визнав за позивачем право власності на об`єкт нерухомого майна - реконструйований склад під офісно-торгові приміщення з кафе, перебравши на себе всі функції органів, що уповноважені на здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, нагляду та оформлення права власності на нерухоме майно. Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно зі ст.1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч.1ст. 2 Закону). Згідно з положеннями ч.3ст.23 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини). Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Подаючи апеляційну скаргу на оскаржуване рішення, прокурор значив, що порушення інтересів держави полягає у тому, що визнання в судовому порядку за відсутності законних підстав права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на майно, оскільки прийняття рішення щодо введення об`єкта нерухомого майна в експлуатацію відноситься до компетенції вищевказаного уповноваженого органу. Державна інспекція архітектури та містобудування, як орган, що уповноважений державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, забезпечує реалізацію державної політики у сфері містобудування та архітектури, не залучалися до участі у справі, та не забезпечив належний захист інтересів держави, в тому числі і щодо оскарження судового рішення. Таким чином у даній справі прокурором доведено законні підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах. Відповідно до ч.1 п.1,4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права. З врахуванням наведеного рішення суду першої інтонації підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову задоволенні позову з вищенаведених підстав. Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Апелянтом за подання апеляційної скарги сплачено 1610,40грн. судового збору, дана сума підлягає стягненню з позивача на користь апелянта. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Хустської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області задовольнити. Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Закарпатської обласної прокуратури (вул. Коцюбинського 2-а, м Ужгород, 88000, код ЄДРПОУ 02909967) 1610 (одну тисячу шістсот десять) грн. 40 (сорок) коп. у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 23 вересня 2024 року. Головуючий: Судді: