Постанова 4810 № 425/2385/20

Справа № 425/2385/20 Провадження № 22-ц/810/101/21 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2021 року місто Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах: головуючий суддя Карташов О.Ю. судді Коновалова В.А., Луганська В.М. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Рубіжанська міська рада Луганської області розглянувши у спрощенному провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рубіжанського міського суду Луганської області від 21 грудня 2020 року, постановлену у складі судді Овчаренко О.Л., в залі судових засідань Рубіжанського міського суду Луганської області у м. Рубіжне у справі за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання договору дарування недійсним, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання договору дарування недійсним. Просила звільнити її від сплати судового збору. Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14 січня 2002 року приватним нотаріусом Рубіжанського міського нотаріального округу Луганської області Білоус З.В., недійсним; скасувати рішення та свідоцтво про право власності на нерухоме майно; скасувати державну реєстрацію права власності та повернути сторони у попередній стан; зобов`язати не чинити позивачу перешкоди у користуванні квартирою, третя особа: приватний нотаріус Рубіжанського міського нотаріального округу Луганської області Білоус З.В. Ухвалою судді Рубіжанського міського суду Луганської області від 07 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Ухвалою судді Рубіжанського міського суду Луганської області від 25 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання договору дарування недійсним визнано неподаною і повернуто позивачеві. 12.10.2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на ухвалу Рубіжанського міського суду Луганської області від 25 вересня 2020 року. Постановою Луганського апеляційного суду від 18.11.2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Рубіжанського міського суду Луганської області від 25 вересня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою судді Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 грудня 2020 року постановлено відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Позовну заяву ОСОБА_1 до Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання договору дарування не дійсним, скасування рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та повернення сторін у попередній стан, зобов`язання не чинити позивачу перешкоди у користуванні квартирою залишити без руху. Надати позивачу для усунення зазначених недоліків строк тривалістю десять днів з дня отримання копії цієї ухвали. Роз`яснити позивачу, що у випадку не усунення зазначених недоліків у встановлений строк, позовна заява буде йому повернута. 13.12.2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою в якій також поставила питання про звільнення її від сплати судового збору та просила відстрочити оплату судового збору до винесення рішення за умови розстрочення сплати судового збору до 50 грн у місяць. Ухвалою судді Рубіжанського міського суду Луганської області від 21 грудня 2020 року постановлено відмовити у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про звільнення від сплати, відстрочку, розстрочку сплати судового збору. Позовну заяву ОСОБА_1 до Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та повернення сторін у попередній стан, зобов`язання не чинити позивачу перешкоди у користуванні квартирою повернути позивачу. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач надала окреме клопотання про звільнення її від сплати судового збору з посиланням на аналогічні підстави, які вже були викладені у клопотанні, поданому разом з позовною заявою, і яким судом була надана оцінка в ухвалі від 04.12.2020 року та було роз`яснено позивачу, що єдиною підставою для звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони. Однак, позивач не надала належних доказів того, що має таке скрутне матеріальне становище, яке унеможливлює сплату нею судового збору. А саме, не надала доказів на підтвердження того, що пенсія є її єдиним доходом, а її розмір є таким, що позбавляє позивача можливості сплатити судовий збір у встановленому законом порядку і розмірі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати ухвалу Рубіжанського міського суду Луганської області від 21.12.2020р. по справі № 425/2385/20 та ухвалити нове рішення яким призначити справу до розгляду в суді 1-ї інстанції. Вважала протиправним обмеження її права на доступ до правосуддя. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно п. 6 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для подальшого розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Частиною 1 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» та статті 4 ЦПК України роз`яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд як орган, наділений процесуальними повноваженнями щодо вирішення спору, має розглядати справу відповідно до норм, встановлених ЦПК України, не порушуючи при цьому право особи на судовий захист, яке гарантується Конституцією та законами України. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 10 ЦПК України). Ухвала судді суду першої інстанції мотивована тим, що позивачкою не надано належних доказів на підтвердження її скрутного матеріального становища. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти. Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов`язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року). ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111). Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64). Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Згідно зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Аналогічні положення містить і стаття 136 ЦПК України. Аналізуючи наведені норми права слід зазначити, що положення статей ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути аргументовані. Розглядаючи питання про можливість відстрочення, розстрочення сплати судового збору та вважаючи надані ОСОБА_1 докази на їх підтвердження недостатніми для висновку про майновий стан позивача, суд не вказав, які саме документи необхідно надати ОСОБА_1 для того, щоб скористатися правом на відстрочення або розстрочення судового збору. Також, суд, відмовивши у відстроченні та розстроченні сплати судового збору, не надав позивачу строк для сплати судового збору та зробив передчасний висновок про невиконання нею вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. На підставі викладеного та враховуючи фундаментальний принцип безперешкодного доступу до правосуддя, визначений Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (п. 1 ст. 6), апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх передчасними, та такими, що не відповідають дійсним обставинам та дослідженим матеріалам справи, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, тому апеляційний суд приходить до висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення питання про повернення позовної заяви на підставі частини 3 ст. 185 ЦПК України. Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Рубіжанського міського суду Луганської області від 21 грудня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню в касаційному порядку . Повний текст постанови складено 25 лютого 2021 року. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.А. Коновалова В.М. Луганська