Постанова 4824 № 754/1150/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 754/1150/20 Головуючий у суді першої інстанції: Зотько Т.А. Номер провадження: 22-ц/824/9182/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П. суддів: Білич І.М., Іванченка М.М. при секретарі - Перебитюку А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 березня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Херсонської обласної державної адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 , через представника - адвоката Найдьонову Г.О., звернулась до суду, із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. В обґрунтування заяви вказувала на те, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який 12 лютого 2008 року було розірвано. Під час перебування у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 , про що 14 листопада 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ялтинського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим складений відповідний актовий запис №

677. Посилалась на те, що батько дитини ухилявся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, ОСОБА_1 звернулась до суду по місцю проживання з позовом про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Рішенням Ялтинського міського суду Республіки Крим від 15 червня 2017 року у справі № 2-1844/2017, ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно ОСОБА_3 . Також, даним рішенням вирішено питання, щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь заявниці аліменти на утримання сина у розмірі ј частини всіх доходів до досягнення дитиною повноліття. Заявник вказувала, що неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю та перебуває на її утриманні, а батько дитини участі у вихованні та утриманні сина не приймає, не турбується про його фізичний та духовний розвиток. Також зазначала, що на даний час, вона, проживає в АР Крим, потребує вирішення питання про позбавлення батьківських прав свого колишнього чоловіка, відповідно до законодавства своєї держави, громадянином якої вона та її син є, у зв`язку з чим вона звернулась до Служби у справах дітей Херсонської обласної державної адміністрації з питанням позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . На своє звернення, заявник отримала відповідь Служби у справах дітей Херсонської обласної державної адміністрації у якій їй рекомендовано звернутись до найближчого суду на території підконтрольній Україні для підтвердження юридичного факту щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд встановити факт позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 березня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Найдьонову Г.О., оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просила рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 березня 2020 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким її заяву задовольнити. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначила, що судом першої інстанції не враховано лист Служба у справах дітей Херсонської обласної державної адміністрації від 18 листопада 2019 року, яким рекомендовано заявнику звернутись до суду в порядку окремого провадження. Апелянт послалась на те, що Деснянським районним судом міста Києва необґрунтовано не прийняв до уваги рішення Ялтинського міського суду Республіки Крим від 15 червня 2017 року у справі № 2-1844/2017, яким ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно ОСОБА_3 . Зазначила, що суд першої інстанції проігнорував усталену практику Європейського суду з прав людини, якою передбачено, що суди мають застосувати загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини в контексті оцінки документів щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , виданих органами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки можливості збору доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини. Також, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 слід звертатись до суду з відповідним позовом в порядку визначеному законодавством України, оскільки, заявниця не має можливості зібрати необхідні документи, які будуть визнані належними та допустимими доказами у зв`язку з тим, що такі документи є недійсними і не створюють правових наслідків, відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», так як видані окупаційною владою. Правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк, учасники справи не скористалися. За змістом ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 пребувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Як вбачається з копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 шлюб між ними розірвано (а.с. 16). З копії свідоцтва про народження вбачається, що у ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 (а.с. 15). Рішенням Ялтинського міського суду Республіки Крим від 15 червня 2017 року у справі № 2-1844/2017, ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно ОСОБА_3 (а.с. 17-18). Листом Служби у справах дітей Херсонської обласної державної адміністрації № 800-03-03/4/0/19/026.2-1302 від 18 листопада 2019 року заявнику рекомендовано звернутись до найближчого суду на території підконтрольній Україні для підтвердження юридичного факту щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав (а.с. 20). Заявник просила задовольнити її вимоги, вказуючи на те, що іншим шляхом встановити цей факт і вирішити питання щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав неможливо, що порушує права дитини та чинить перешкоди в проведенні лікування, яке потребує дитина на території України. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (стаття 293 ЦПК України). Положеннями п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Глава 6 Розділу 4 ЦПК України, а також постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998 року № 15) «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» розкриває зміст судової діяльності з розгляду справ даної категорії. Так, факти, що мають юридичний характер - це факти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. У ст. 315 ЦПК України наведений невичерпний перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені в судовому порядку. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина 2 статі 315 ЦПК України). Згідно зі статтею 318 ЦПК України, у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, серед іншого, обов`язково повинно бути зазначено мету встановлення такого факту та причина неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, а також докази, що підтверджують факт. У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Варто зазначити, що позбавлення батьківських прав - це санкція у сімейному праві, яка застосовується до батьків у разі невиконання ними своїх обов`язків щодо дітей. При цьому, спеціальним законом, який регулює питання щодо розгляду спорів пов`язаних, зокрема, і з позбавленням батьківських прав є Сімейний Кодекс України. Так, у ч.1 ст. 165 СК України вказано, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Частино. 3 ст. 166 СК України визначено, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду. З наведених норм вбачається, що справи про позбавлення батьківських прав мають розглядатися судом у порядку позовного провадження. Отже, висновок Деснянського районного суду міста Києва про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про встановлення факту позбавлення батьківських прав є правильним та таким, що ґрунтується на законі. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій. Також, відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Стаття 4 цього ж закону передбачає, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим ... реалізації прав і свобод людини і громадянина. Частинами 2, 3, 4 статті 9 цього Закону встановлено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законодавством України. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України. Відповідно до ч. 1 ст. 10 цього Закону, громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в`їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї. Згідно ч. 1 ст. 17 вищевказаного Закону, у разі порушення положень цього Закону, державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» - затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до вищезазначеного наказу, всі органи та підрозділи, підпорядковані Міністерству юстиції України, повинні були перемістися з тимчасово непідконтрольних територій в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі та перереєструватися там. Всі акти та документи, виданні органами не переміщеними в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі та не перереєстровані, з 1 грудня 2014 року вважаються не дійсними. За таких обставин, та в силу вимог ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» колегія суддів погоджується з висновком Деснянського районного суду міста Києва про те, що надані ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог документи, а саме - рішення Ялтинського міського суду Республіки Крим від 15 червня 2017 по справі 2-1844/2017, яким позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнуто з ОСОБА_2 , аліменти у розмірі ј частини всіх доходів до досягнення дитиною повноліття, є недійсним, не визнається на території України та не створюють правових наслідків. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції проігнорував усталену практику Європейського суду з прав людини про те, що суди мають застосувати загальні принципи («Намібійські винятки») сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих органами, що знаходяться на окупованій території, є необґрунтованими, оскільки суддею першої інстанції не надавалась оцінка наданим заявником доказам щодо їх належності та допустимості, оскільки заявником обрано неправильний спосіб захисту своїх прав та інтересів. Інші обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Також, колегія суддів вважає, що Деснянський районний суд міста Києва правильно встановив характер спірних правовідносин, та обґрунтовано роз`яснив заявнику її право на звернення до суду з відповідним позовом у визначеному Законами України порядку. За таких обставин, при вирішенні вказаної цивільної справи, Деснянським районним судом міста Києва правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст.ст. 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич М.М. Іванченко