Постанова 4824 № 754/14397/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 754/14397/17 Головуючий у суді першої інстанції: Грегуль О.В. Номер провадження: 22-ц/824/8630/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П. суддів: Болотова Є.В., Іванченка М.М., при секретарі Гордієнко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права користування житловим приміщенням, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернувся в Деснянський районний суд міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про вселення. Позивач просив суд усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення, а також зобов`язати відповідача за цим позовом у подальшому не чинити перешкод у користуванні цією квартирою та надати примірник ключів від вхідних дверей квартири. Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 не впускає його до житла. ОСОБА_1 подала зустрічний позов до ОСОБА_2 про припинення права користування житловим приміщенням, в якому просила суд виселити ОСОБА_2 із зазначеної квартири посилаючись на порушення її права власності. Також зазначила, що ОСОБА_2 є її колишнім чоловіком, який жодним чином не приймає участі в утриманні квартири, її ремонті, оплаті комунальних послуг, з`являється в квартирі сам чи з сторонніми особами та застосовує до неї фізичну силу. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просила рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про вселення скасувати та ухвалити у справі нове рішення. яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі, а її позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити. Апелянт вказала, що суд першої інстанції не врахував надані нею докази щодо дійсного місця проживання ОСОБА_2 . Зазначила, що суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності порушення її житлових прав з боку ОСОБА_2 .. Посилається також на те, що суд першої інстанції не врахував заяву її представника про відкладення розгляду справи у зв`язку із карантином. Наданим процесуальним законом правом подати до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не скористався. Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Доводів в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зобов`язання ОСОБА_1 в подальшому не чинити перешкод у користуванні квартирою та надати ключі від замків на вхідних дверях квартири, апеляційна скарга не містить, тому відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України законність ухваленого у цій частині рішення суду першої інстанції колегією суддів не перевіряється. За змістом ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). Представник ОСОБА_1 - адвокат Гресік С.В., 17 грудня 2020 року подав до Київського апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи, однак, вказана заява не була задоволена судом, оскільки, не містить посилань на поважні причини неявки адвоката Гресіка С.В. у судове засідання. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 18 вересня 2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали в рівних долях квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 6). Згідно з договором дарування частини квартири від 14 квітня 2003 року, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 83). При цьому, ОСОБА_2 зареєстрований у вказаній квартирі, що підтверджується інформацією відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в м. Києві (а.с. 12). Частинами 1, 4 ст. 156 ЖК України, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилими приміщеннями нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням, до цих правовідносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Відповідно до вказівок Європейського суду з прав людини, та пункту першого статті 6 Конвенції зобов`язано суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення у справі Проніна проти України). Належних доказів, які б підтверджували відсутність у ОСОБА_2 права користування спірною квартирою, а також доказів, щодо наявності підстав для виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 , на підставі ст. 116 ЖК України, та які могли б спростувати висновки суду першої інстанції апелянтом не надано. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок Деснянського районного суду міста Києва про наявність підстав для вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 , а також про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про припинення права користування житловим приміщенням є правильним та таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Посилання апелянта на те, що Деснянський районний суд міста Києва не врахував заяву представника ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв`язку із карантином, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки, в матеріалах справи така заява відсутня. Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки Деснянського районного суду міста Києва та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів враховує вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. За таких обставин, при вирішенні вказаної цивільної справи, Деснянським районним судом міста Києва правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. ст. 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: Є.В. Болотов М.М. Іванченко