Постанова 4807 № 337/1068/20

Дата документу 25.02.2021 Справа № 337/1068/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 337/1068/20 Провадження №22-ц/807/197/21 Головуючий в 1-й інстанції Мурашова Н.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2021 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 30 вересня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики,- В С Т А Н О В И В: У березні 2020 р. позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, який мотивувала тим, що 12.06.2012р. вона надала в борг відповідачці 5000 доларів США, що підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Відповідачка зобов`язувалася повернути гроші в строк до 12.06.2013р., однак до теперішнього часу відповідачка добровільно суму боргу не повернула, на звернення позивачки не реагує, у зв`язку з чим ОСОБА_1 вимушена звернутися до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідачки суму боргу в розмірі 5000 доларів США, що еквівалентно 130 000,00 грн. 19.05.2020р. позивачка подала до суду уточнену позовну заяву, в якій зазначила, що 14.06.2014р. вона в присутності свого чоловіка ОСОБА_3 за адресою свого мешкання передала в борг ОСОБА_2 5 тис. доларів США на сімейні потреби. Договір позики вони не оформлювали, оскільки є рідними сестрами і у неї не було жодних підстав не довіряти сестрі. Однак вказані обставини можуть підтвердити свідки. Крім того, 5 тис. доларів США, які вона позичила ОСОБА_2 , належали її подрузі ОСОБА_5 , остання надала їй гроші для зберігання. Для надання коштів в борг своїй сестрі вона сама вимушена була брати в борг у подруги ОСОБА_5 , що підтверджується відповідною розпискою. За їх з сестрою домовленістю ОСОБА_2 повинна була повернути гроші в строк до 17.03.2016р. Однак цього не зробила. В цей же час позивачка змушена була 16.03.2016р. за власні кошти (депозит в банку) повернути борг в сумі 5тис.доларів США ОСОБА_5 . Таким чином, відповідачка взяла у позивачки в борг 14.06.2014р. грошові кошти в сумі 5тис.доларів США, що станом на день звернення до суду становить 130 тис.грн., однак до теперішнього часу їх не повернула. У позові позивачка просила стягнути з відповідачки на свою користь вказану суму боргу та вирішити питання про судові витрати. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не врахований специфічний характер правовідносин між сторонами у справі, не взято до уваги надані докази на підтвердження позовних вимог, а саме покази свідків, розписки про отримання коштів від 14.06.2014 року та від 16.03.2016 року, не визнано явку відповідачки обов`язковою та відмовлено у задоволенні клопотання про призначення психофізіологічної експертизи із застосуванням комп`ютерного поліграфу. Неповне з`ясування обставин справи призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційних скарг є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до позовної заяви позивачка ОСОБА_1 , 14.06.2014р. надала в борг відповідачці ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 5000,00 доларів США, які остання зобов`язувалась повернути в строк до 17.03.2016р. Ніяких розписок чи інших письмових документів на оформлення договору позики вони не складали, оскільки відповідачка є рідною сестрою позивачки і у неї не було підстав не довіряти їй. Сама ж ОСОБА_1 запозичила ці кошти у своєї подруги ОСОБА_5 і повернула їх їй 16.03.2016р., знявши власні збереження з депозитного рахунку в ПАТ «Ощадбанк». На підтвердження факту укладання договору позики та передачу відповідачці грошових коштів в сумі 5000,00 доларів США позивачка посилається на пояснення свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 . Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції зазначив, що позивачка ОСОБА_1 в порушення ст.12,13,81 ЦПК України не довела суду належними та допустимими доказами факту укладання 14.06.2014р. між нею та відповідачкою ОСОБА_2 договору позики на вказаних нею умовах, а відтак і факту передачі нею відповідачці в борг грошових коштів в сумі 5000,00 доларів США, виникнення у відповідачки обов`язку повернути їх у визначений сторонами строк до 17.03.2016р., а також те, що такий обов`язок нею не виконаний, що в свою чергу, надає позивачці право звернення до суду з позовом про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 боргу в сумі 5000,00 доларів США, що еквівалентно на день звернення до суду з цим позовом, 130000,00грн. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 218 ЦК України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Положеннями частини третьої статті 12 та частин першої статті 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Встановивши, що договір позики між сторонами у письмовій формі не укладався, а будь-яких інших письмових документів, які б свідчили про наявність між сторонами правовідносин за договором позики позивач не надав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Як вірно вказав суд першої інстанції, свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не були присутні під час передавання позивачкою відповідачці грошових коштів та досягнення між ними відповідних домовленостей, які б за змістом свідчили про укладання договору позики, невиконання відповідачкою цих домовленостей. Про такі обставини цим свідкам відомо виключно зі слів позивачки ОСОБА_1 . Свідок ОСОБА_3 є чоловіком позивачки, тобто заінтересованою на користь позивачки особою. До того ж у відповідності до ст.218 ЦК України у даній категорії справ покази свідків є неналежними доказами. Долучена позивачкою до матеріалів справи копія розписки від 14.06.2014р., яка складена ОСОБА_1 та копія розписки складена ОСОБА_5 від 16.03.2016р., які містять відомості про отримання 14.06.2014р. позивачкою ОСОБА_1 від ОСОБА_5 в борг грошових коштів в сумі 5000,00 доларів США на строк до 17.03.2016р., а інша відомості про повернення ОСОБА_1 цього боргу ОСОБА_5 16.03.2016р., вказують на правовідношення які склалися між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . При цьому, зазначення в цих розписках про отримання позики для передачі коштів ОСОБА_2 на сімейні потреби не вказує на виникнення відносин щодо позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Довідка АТ «Ощадбанк», щодо наявність у ОСОБА_1 депозитного рахунку, на якому розміщувалися кошти у розмірі 5000,00 доларів США, та закриття цього рахунку 16.03.2016 року, підтверджує лише відомості, які викладені в довідці. Наявність між сторонами родинних стосунків, на що посилається позивачка ОСОБА_1 , не є обставиною, яка виключає оформлення між сторонами у справі договору позики з дотриманням письмової форми. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Оскільки відповідно до ухвали апеляційного суду від 28.12.2020 року сплата апелянтом суми судового збору в розмірі 1950,00 грн. за подання апеляційної скарги була відстрочена до ухвалення рішення у справі, наразі зазначена сума підлягає стягненню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2020 року у цій справі залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1950,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 25 лютого 2021 року. Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар Судді: О.В. Крилова О.З. Поляков