Постанова 4854 № 420/5493/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/5493/20 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Осіпова Ю.В., суддів Косцової І.П., Скрипченка В.О., за участю секретаря Ішханяна Р.А., представника апелянта Бондаревського О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення 30.10.2020р.) по справі за адміністративним позовом виконуючого обов`язків керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави до Затоківської селищної ради, 3-ї особи ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В: 24.06.2020 року в.о. керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури, діючи в інтересах держави, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Затоківської селищної ради та 3-ї особи ОСОБА_1 , в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення ХХХVII сесії Затоківської селищної ради VII скликання №959 від 20.02.2019 року, яким надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтованою площею 0,1 га за рахунок земель рекреаційного призначення, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення сільради прийнято на підставі містобудівної документації - детального плану території в межах смт.Затока, затвердженого рішенням Затоківської селищної ради від 11.10.2018р. №823, яке, в свою чергу, визнано незаконним та скасовано рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2019р. у справі №420/5553/18, а отже вказаний детальний план суперечить Генеральному плану смт.Затока, передбачає зміну цільового призначення земельних ділянок та розміщення індивідуальної дачної забудови, часткове знищення водних об`єктів, територій зелених зон, а також зміну існуючого правового режиму прибережних зон. Також позивач зазначає, що відведення у власність спірної земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва суперечить вимогам Водного та Земельного кодексів України, державних будівельних норм, положень Генерального плану смт. Затока, що не відповідає інтересам держави. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у задоволенні адміністративного позову року в.о. керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, заступник керівника Одеської обласної прокуратури 19.11.2020 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В судове засідання суду апеляційної інстанції представник відповідача та 3-я особа з невідомих підстав не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були своєчасно та належним чином повідомлені. Представник апелянта в судовому засіданні суду 2-ї інстанції мотивовано підтримав свою апеляційну скаргу та категорично наполягав на її задоволенні, скасуванні рішення суду 1-ї інстанції та задоволенні позову. Заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність належних підстав для її задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. 11.10.2018 року Затоківською селищною радою прийнято рішення №825 «Про затвердження проекту містобудівної документації - детального плану території» затверджено проект містобудівної документації - проект детальних планів території розміщення індивідуальної дачної забудови, земельних ділянок для садівництва зі створенням паркових зон та об`єктів рекреаційного призначення в смт. Затока на території Лиманського району від межі смт. Затока з Овідіопольським районом Одеської області до ОК ДТ «Перлина» обмеженою існуючою лінією забудови та Чорним морем». 11.02.2019 року гр. ОСОБА_1 звернулась до Затоківської селищної ради із заявою, в якій просила надати їй дозвіл для розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,1 га, яка розташована в смт.Затока, м.Білгород-Дністровського, Одеської області. До вказаної заяви 3-я особа надала: копію паспорту та ідентифікаційного номеру; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. 20.2.2019 року Затоківською селищною радою за результатами розгляду вказаної вище заяви прийнято рішення №959, яким вирішено надати гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 га, за рахунок земель рекреаційного призначення комунальної власності, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 2 цього рішення, окрім іншого, зазначено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства. Далі, на підставі вказаного рішення сільради, на замовлення, у тому числі, ОСОБА_1 , ТОВ «Земагросервіс» розробило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . 09.06.2020 року ГУ Держгеокадастру в Одеській області своїм листом №10-15-0.83-6337/2-20 повідомило, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 розглянуто та погоджено експертом державної експертизи іншої області. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 року по справі №420/5553/18, яке набрало законної сили 10.02.2020 року, визнано незаконними та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 11.10.2018р. №№823,824,825 «Про затвердження проекту містобудівної документації детальних планів території в межах смт.Затока м. Білгород-Дністровський». Пунктом 2 рішення Затоківської селищної ради ХLV сесії VІІ скликання від 28.11.2019 року №1315 «Про вжиття заходів та забезпечення належного функціонального використання земель територіальної громади», Рішення Затоківської селищної ради від 20.02.2019 року №№ 993, 983, 984, 990, 991, 1032, 1010, 953, 947, 946, 945, 944, 943, 942, 941, 938, 987, 992, 988, 972, 985, 986, 989, 948, 949, 950, 951, 951, 939, 940, 980, 975, 974, 1031, 976, 977, 978, 979, 982, 981, 955, 956, 960, 959, 961, 958, 957, 962, 954, 997, 995, 998, 1000, 1001, 1009, 1002, 1003, 1004, 1028, 1006, 996, 1007, 999, 1008, 1036, 965, 963, 964, 971, 969, 970, 968, 967, 966, 1030, 1018, 1017, 1016, 1015, 1014, 1013, 1019, 1012, 1021,1022, 1011,1029 про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, прийняті з урахуванням вищезазначених детальних планів території вважати такими, що втратили чинність, а розроблена на підставі таких рішень землевпорядна документація не може бути в подальшому затверджена Затоківською селищною радою. Не погоджуючись з такими діями та рішеннями відповідача, прокурор звернувся до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з правомірності дій та спірного рішення сільради. Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх необґрунтованими та не заснованими на законі, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України та ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до змісту ст.ст.1,78 ЗК України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній і державній власності та є, в свою чергу, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною Держави. Аналогічні положення містяться і в статті 2 Закону України «Про охорону земель». У відповідності до вимог ч.1 ст.116 Земельного кодексу України, набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному ч.1 ст.128 цього Кодексу. Як слідує зі змісту п. «ґ» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара. Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування безпосередньо визначені ст.122 ЗК України, відповідно до ч.1 якої, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, передбачено перелік документів, що має бути поданий до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, а саме: клопотання, в якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри; графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені ст.118 Земельного кодексу України. Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні. В свою чергу, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отже, з вказаної норми вбачається, що Земельним кодексом України чітко визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Разом з тим, надаючи оцінку правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, необхідно звернути увагу тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, у даному випадку, це невідповідність іншої містобудівної документації, а саме детальним планам території, що є підставою для визнання неправомірним та скасування рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Так, органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Слід зазначити, що такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 16.04.2009 року №7-рп/2009 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46, ч.ч.1,10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування). Так, як вбачається зі змісту ч.2 ст.144 Конституції України та ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як зазначає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у т.ч. і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України). Отже, скасування акту суб`єкта владних повноважень застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акту. Визнання ж акту суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного моменту після прийняття такого акту. Тобто, рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним і втрачає силу з певного моменту лише на майбутнє. Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення від 28 листопада 2019 року Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради №1315 «Про вжиття заходів та забезпечення належного функціонального використання земель територіальної громади», вирішено спірне рішення №959 від 20.02.2019р. «вважати такими, що втратило чинність», а не скасувати. З врахуванням наведеного, судова колегія доходить висновку, що спірне рішення не може бути самостійно визнано таким, що втратило чинність тим органом місцевого самоврядування, який його прийняв. Крім того, в Конституції України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (ч.1 ст.144). На основі цього положення Конституції України в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Отже, проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України в рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009р. у справі №1-9/2009 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. В Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст.3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст.74 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»). Тобто, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Відтак, компетенція органів місцевого самоврядування на скасування, внесення змін до попередніх рішень обмежена у разі виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законів інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Так, рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради від 20.02.2019 року №959 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» за своєю природою є ненормативним (індивідуальним) правовим актом та є виконаним, а саме на його виконання відповідною особою розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, копія якого міститься в матеріалах справи. Також, щодо віднесення рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою до індивідуальних правових актів неодноразово висловлювався Верховний Суд, зокрема у постанові від 22.01.2020 року у справі №208/5023/17, постанові від 23.01.2018 року у справі №1620/992/12. Тобто, відповідно до приписів вказаного рішення виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктивних прав ОСОБА_1 , і вона заперечує проти їх зміни чи припинення, про що, відповідно, свідчить її статус як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору саме на стороні відповідача у даній справі та відсутність заперечень з цього приводу. Отже, рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради від 20.02.2019р. №959 вичерпало свою дію фактом його виконання, тому воно не може бути скасовано чи змінено тим самим органом місцевого самоврядування після його виконання. Вказане означає, що спірне рішення могло бути скасовано виключно лише у судовому порядку, а тому відповідно, Затоківська селищна рада не мала достатніх повноважень на його скасування. Що ж стосується тверджень відповідача про відсутність необхідності звернення до суду з огляду на відсутність спірного рішення, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.238 КАС України, що суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення. Однак, з врахуванням вищенаведених висновків суду, у судової колегії немає підстав вважати, що оскаржувані порушення були виправлені відповідачем, як суб`єктом владних повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. В свою чергу, щодо тверджень відповідача відносно відсутності права прокурора на звернення до суду з даним позовом, суд виходить з такого. Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити ... скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (РЖ V. Ггапсе) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, п. 27). Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави». Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи. Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосудця (п.4 ч.2 ст.129 Конституції України). Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України «Про прокуратуру». Відповідно до ч.3 ст.23 Закон України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року №З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини). Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст.23 Закон України «Про прокуратуру». Відтак, судова колегія вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічної правової позиції з цих спірних питань дотримується і Верховний Суд, зокрема, в постанові від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17. У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність «інтересів держави», на його думку, тим, що згідно з ст.142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є поряд з іншим земля й природні ресурси, що є у власності територіальних громад; кожне порушення прав комунальної власності відповідної територіальної громади на землю є порушенням інтересів держави; спірне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, хоча й не гарантує особі набуття такого права, однак є стадією процесу отримання права власності на земельну ділянку. На думку суду, таке обґрунтування не є несумісним з розумінням «інтересів держави», тому суд вважає, що позов має на меті саме захист «інтересів держави». Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, уважно дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги в.о. керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради про визнання протиправним та скасування рішення №959 від 20.02.2019 року підлягають задоволенню. До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, не було в даному випадку, належним чином зроблено представником відповідача. Таким чином, на підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, деякі висновки суду не повністю відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства, в зв`язку із чим, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення має право скасувати його повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати судове рішення суду 1-ї та прийняти нове - про задоволення позову. Керуючись ст.ст.308,310,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов виконуючого обов`язків керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення ХХХVII сесії Затоківської селищної ради VII скликання №959 від 20.02.2019 року про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтованою площею 0,1 га за рахунок земель рекреаційного призначення, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 12.02.2021р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко