Постанова 4822 № 725/4091/17

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2020 року м. Чернівці справа № 725/4091/17 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіна Н. Ю. суддів: Литвинюк І.М., Одинака О.О. секретаря Тодоряка Г.Д. з участю представника позивача керівника Чернівецької місцевої прокуратури Одосій Олександра Володимировича, відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 учасники справи позивач керівник Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави та територіальної громади м.Чернівці в особі Чернівецької міської ради відповідач ОСОБА_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 16 липня 2018 року, головуючий у першій інстанції Федіна А.В. встановила: Керівник Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави та територіальної громади м.Чернівці в особі Чернівецької міської ради у Справа №725/4091/17 Головуючий у 1 інстанції Федіна А.В.. Провадження №22-ц/822/607/20 Доповідач Половінкіна Н.Ю. вересні 2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу самовільно встановлених споруд, відшкодування шкоди. Зазначав, що рішенням 27 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради від 30 серпня 2012 року № 593 ОСОБА_1 відмовлено у продовженні терміну оренди земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 площею 0,0100 га для встановлення малої архітектурної форми (павільйону) у зв`язку із закінченням терміну оренди, не укладенням додаткового договору про поновлення терміну оренди, систематичною несплатою орендної плати за землю та зміною умов користування землею. Договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі магазину між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_1 не укладався. Інспекцією з благоустрою при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради 23 травня 2017 року виявлено, що ОСОБА_1 встановлено тимчасову споруду (торгівельний зал та комору) з легких конструкцій, огороджену парканом, по АДРЕСА_1 за відсутності відповідних дозвільних документів та паспорту прив`язки. 23 травня 2017 року Інспекцією з благоустрою при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради за вказаним фактом відносно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення № 1191, за результатами розгляду якого адміністративною комісією при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради внесено постанову від 16 червня 2017 року № 4 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 152 КУпАП. Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області складено акт від 12 червня 2017 року №52 перевірки дотримання вимог земельного законодавства, яким встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайняв та використовує земельну ділянку площею 0,0240 га по АДРЕСА_1 шляхом прибудови до магазину тимчасової дерев`яної споруди та встановлення дерев`яної огорожі. 12 червня 2017 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення № 00020, за результатами розгляду якого його визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 19 червня 2017 року ОСОБА_1 сплатив штраф, чим фактично визнав свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення. 12 червня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області відповідачеві вручено припис № 00018 від 12 червня 2017 року, яким його зобов`язано у 30-денний термін (до 12 липня 2017 року) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Згідно з актом перевірки дотримання земельного законодавства від 18 серпня 2017 року № 141 Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області встановлено, що ОСОБА_1 припис від 12 червня 2017 року № 00018 про усунення порушень земельного законодавства не виконав. За фактом невиконання зазначеного припису, 18 серпня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області відносно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення, за результатами розгляду якого ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188-5 КУпАП. 23 серпня 2017 року ОСОБА_1 сплатив штраф, чим фактично визнав свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення. Відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки земель житлової та громадської забудови площею 0,024 га, що розташована по АДРЕСА_1 , становить 3 677 грн. 90 коп. Вказував, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 01 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 20 квітня 2017 року, у цивільні справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Державного підприємства «Сетам» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра», ОСОБА_4 про визнання прилюдних торгів та акту проведення електронних торгів недійсними, встановлено обставини самовільного зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Посилався на невжиття Чернівецькою міською радою заходів щодо усунення порушень земельного та містобудівного законодавства з метою відновлення порушеного права власності на земельну ділянку, звернення ОСОБА_3 12 грудня 2016 року до Чернівецької місцевої прокуратури про самовільне зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , та невжиття з цього приводу Чернівецькою міською радою заходів реагування. Просив зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 0,0240 га, розташовану по АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу тимчасових споруд (торгівельного залу, комори) та огорожі, та стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради шкоду, спричинену самовільним зайняттям земельної ділянки по АДРЕСА_1 у розмірі 3 677 грн. 90 коп. Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 липня 2018 року позов керівника Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави та територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 0,0240 га, розташовану по АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу тимчасових споруд (торгівельного залу, комори) та огорожі, які влаштовані ним самочинно. Стягнуто з ОСОБА_1 майнову шкоду, спричинену самовільним зайняттям земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , у розмірі 3 677 грн. 90 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 01 жовтня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 липня 2018 року залишено без задоволення. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у позові керівника Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави та територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 липня 2018 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким у позові Керівника Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави та територіальної громади м.Чернівці в особі Чернівецької міської ради відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає про неправомірність представництва прокурором інтересів держави та територіальної громади м.Чернівці в особі Чернівецької міської ради, відсутність обгрунтування, що Чернівецька міська рада та ОСОБА_3 не наділені повноваженнями для захисту свого порушеного права, наявність перешкод звернення до суду Інспекції з благоустрою при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради та Інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Чернівецькій області. Вказує, що ОСОБА_1 здійснюється користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 на підставі договору оренди, пунктом 17.1 рішення 30 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради від 29 листопада 2012 року №667 було продовжено термін оренди підприємцю ОСОБА_1 на десять років, тобто на момент звернення прокурора із позовом ОСОБА_1 , який не зміг оформити право користування земельною ділянкою (укласти договір оренди), мав законний інтерес щодо права на спірну земельну ділянку. Вважає, що посилання керівника Чернівецької місцевої прокуратури на самовільне розміщення тимчасових споруд грунтується на припущенні, оскільки Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Чернівецькій області не було складено відносно ОСОБА_1 документів, що підтверджують наявність самовільного влаштування тимчасових споруд. Судом першої інстанції не враховано, що мала місце реконструкція майна по АДРЕСА_1 , магазин і всі інші елементи об`єкта мають один фундамент та пов`язані інженерними мережами, керівник Чернівецької місцевої прокуратури просить демонтувати частину одного цілого об`єкта нерухомого майна. Зазначає про порушення порядку сплати судового збору. Керівник Чернівецької місцевої прокуратури у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Зазначав, що, звертаючись до суду, керівник Чернівецької місцевої прокуратури переслідував мету захисту інтересів держави у зв`язку із самовільним захопленням землі, яка є основним національним багатством. Підставою пред`явлення позову є нездійснення Чернівецькою міською радою, як власником та розпорядником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , упродовж більш ніж п`яти років заходів щодо усунення порушень законодавства за фактом самовільного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 та несплати коштів до бюджету міста. Про намір звернутися із зазначеним позовом прокурор проінформував Чернівецьку міську раду та її виконавчі органи. Посилався на те, що п.10 рішенням 27 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради від 30 серпня 2012 року ОСОБА_1 відмовлено у продовженні дії договору оренди землі від 24 жовтня 2005 року №2246 щодо земельної ділянки площею 0,0100 га, наданої для встановлення малої архітектурної форми, та визнано таким, що втратило чинність рішення про надання земельної ділянки в оренду, припинено відповідний договір. Натомість п.17 рішення 30 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради від 29 листопада 2012 року №667 внесено зміни до п.6 додатку №2 рішення 30 сесії 5 скликання Чернівецької міської ради від 17 липня 2008 року №639, за яким ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки в оренду площею 0,0200 га, яке не надає ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою площею 0,0240 га. ОСОБА_1 не надано докази надання у власність або користування земельної ділянки площею 0,0240 га для будівництва та обслуговування магазину та тимчасових споруд по АДРЕСА_1 , існування договору оренди земельної ділянки. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 01 березня 2017 року у цивільні справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Державного підприємства «Сетам» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра», ОСОБА_4 про визнання прилюдних торгів та акту проведення електронних торгів недійсними, встановлено, що торгівельний зал, комора та огорожа є тимчасовими спорудами. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги керівника Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави та територіальної громади м.Чернівці в особі Чернівецької міської ради суд першої інстанції керувався положенням ч.1 ст. 116, ч.1 ст. 125, ч.1, 3 ст.152, п. б. ч. 1 ст. 211, ч.1 ст. 212 Земельного кодексу України ЗК України, абз.15 ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», п 7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу та вважав встановленим здійснення ОСОБА_1 самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,0240 га по АДРЕСА_1 шляхом прибудови до магазину тимчасової дерев`яної споруди (комора, торговий зал) та встановлення дерев`яної огорожі, чим заподіяно шкоду в розмірі 3677 грн. 90 коп. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення наведеним нормам відповідає. Встановлено, що актом Інспекції з благоустрою при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради 23 травня 2017 року виявлено, що ОСОБА_1 встановлено тимчасову споруду (торгівельний зал та комору) з легких конструкцій, огороджену парканом, по АДРЕСА_1 за відсутності відповідних дозвільних документів та паспорту прив`язки. 23 травня 2017 року Інспекцією з благоустрою при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради за вказаним фактом відносно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення № 1191, за результатами розгляду якого адміністративною комісією при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради внесено постанову від 16 червня 2017 року № 4 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 152 КУпАП. Актом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 12 червня 2017 року №52 встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайняв та використовує земельну ділянку площею 0,0240 га по АДРЕСА_1 шляхом прибудови до магазину тимчасової дерев`яної споруди та встановлення дерев`яної огорожі. 12 червня 2017 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення № 00020, за результатами розгляду якого його визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 19 червня 2017 року ОСОБА_1 сплатив штраф, чим фактично визнав свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення. 12 червня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області відповідачеві вручено припис № 00018 від 12 червня 2017 року, яким його зобов`язано у 30-денний термін (до 12 липня 2017 року) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Згідно з актом перевірки дотримання земельного законодавства від 18 серпня 2017 року № 141 Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області встановлено, що ОСОБА_1 припис від 12 червня 2017 року № 00018 про усунення порушень земельного законодавства не виконав. За фактом невиконання зазначеного припису, 18 серпня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області відносно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення, за результатами розгляду якого ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188-5 КУпАП. 23 серпня 2017 року ОСОБА_1 сплатив штраф, чим фактично визнав свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення. Відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки земель житлової та громадської забудови площею 0,024 га, що розташована по АДРЕСА_1 , становить 3 677 грн. 90 коп. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України). Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у абз.2 п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. За змістом ч.1 та 2 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно із ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами та доповненнями) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Відповідно до абз.15 ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Зі змісту п. б. ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України вбачається, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок. Відповідно до частини 1, 2 ст.212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Частиною 1 ст.1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом абз.1 п.2 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна ману юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування майнової шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Згідно зч.2 ст.1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Не можна погодитися з доводами ОСОБА_1 , на які є посилання в апеляційній скарзі, про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави та територіальної громади міста Чернівці у справі. Частина друга ст. 48 ЦПК України визначає, що позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. За змістом ст. 56 ЦПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може звертатись до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або держави чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах; прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому ЦПК України та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу. Частиною 4 ст. 56 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VI «Про прокуратуру». Згідно ч 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. В свою чергу, ч. 4. ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005, заява 61517/00, п. 27). Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15 січня 2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку: «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави». Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи. З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України). У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини). Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст.131-1 Конституції України та ст. 23 Закону «Про прокуратуру». Відтак, Суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18). В Постанові № 7 Пленуму ВГСУ від 14 травня 2016 року зроблено правовий висновок про те, що інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. Звертаючись до суду, прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому частиною другою або третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У разі невиконання такої вимоги подана ним позовна заява підлягає поверненню. Слід враховувати, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду із представництвом інтересів держави або громадянина, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Зазначені обставини повинні перевірятися судом при зверненні прокурора з відповідною заявою або скаргою до суду. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень. За приписами ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. В силу ч. 3, 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Поняття "орган уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження" визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 4/166"Б". У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, відповідно до якого сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обгрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Керівник Чернівецької місцевої прокуратури, звернувшись із зазначеним позовом в інтересах держави та Чернівецької міської ради у позовній заяві навів обгрунтування неналежного здійснення Чернівецькою міською радою, як власника та розпорядника земельної ділянки по АДРЕСА_1 у період з 2012 року заходів щодо усунення порушень законодавства за фактом самовільного використання землі ОСОБА_1 та несплати коштів до бюджету територіальної громади за користування нею, тобто навів підстави для представництва інтересів держави та територіальної громади міста Чернівці. Прокурор направив до Чернівецької міської ради попереднє повідомлення про звернення до суду із зазначеним позовом в інтересах зазначеного органу місцевого самоврядування до ОСОБА_1 (а.с.270 т.1). Чернівецька міська рада у повідомленні від 28 лютого 2018 року № 01/02-18-1476/2 підтримала позов керівника Чернівецької місцевої прокуратури (а.с.125 т.1). З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності у прокурора, в даному випадку, права звертатися у суд із позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування. Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на здійснення користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 на підставі договору оренди. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 2 наведеної норми передбачено, що ці дані встановлюються на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показаня свідків. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України). За змістом ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Встановлено, що 24 жовтня 2005 року на підставі рішення ІV скликання Чернівецької міської ради від 29 вересня 2005 року № 835, між Чернівецькою міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладений договір оренди землі, розташованої по АДРЕСА_1 , площею 0,0100 га для встановлення малої архітектурної форми (павільйону). Рішення 25 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради від 30 серпня 2012 року № 593 «Про надання юридичним особам та підприємцям земельних ділянок в оренду та визнання такими, що втратили чинність і внесення змін до окремих рішень з цих питань» ОСОБА_1 відмовлено у продовженні терміну оренди земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , площею 0,0100 га для встановлення малої архітектурної форми (павільйону) у зв`язку із закінченням терміну оренди, не укладенням додаткового договору про поновлення терміну оренди, систематичною несплатою орендної плати за землю та зміною умов користування землею (пункт 10). Визнано такими, що втратили чинність пункт 20 додатка 4 до рішення Чернівецької міської ради ІV скликання від 29 вересня 2005 року № 835, пункт 3 додатка 8 до рішення Чернівецької міської ради V cкликання від 12 липня 2007 року № 351 «Про надання в оренду та користування земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками, відміну та внесення змін в раніше прийняті рішення» в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0100 га в оренду до 01 липня 2012 року для встановлення та обслуговування малої архітектурної форми (павільйону) та визнано припиненим договір оренди землі від 24 жовтня 2005 року № 2246, укладений між Чернівецькою міською радою та підприємцем ОСОБА_1 (підпункт 10.1.). Цим же рішенням зобов`язано Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради до 20 вересня 2012 року направити повідомлення до Державної інспекції сільського господарства в Чернівецькій області, правонаступником якої є Головне управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області, щодо проведення державного контролю за використанням земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 10.2). Пунктом 17.1 рішення 30 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради від 29 листопада 2012 року №667 внесено зміни до п.6 додатка 2 рішення міської ради 5 скликання від 17 липня 2008 року №639 «Про надання юридичним особам та підприємцям земельних ділянок в оренду та внесення змін в раніше прийняте рішення» в частині надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 в оренду для обслуговування нежитлової будівлі магазину, слова «площею 0,0100 га» та «до 01 серпня 2011 року» замінено словами «площею 0,0200 га» та «на 10 (десять) років». За змістом частини 1 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. Хоча пункт 20 додатка 4 до рішення Чернівецької міської ради ІV скликання від 29 вересня 2005 року № 835, пункт 3 додатка 8 до рішення Чернівецької міської ради V cкликання від 12 липня 2007 року № 351 «Про надання в оренду та користування земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками, відміну та внесення змін в раніше прийняті рішення» в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0100 га в оренду до 01 липня 2012 року для встановлення та обслуговування малої архітектурної форми (павільйону) є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, тому рада не мала правових підстав приймати рішення 25 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради від 30 серпня 2012 року № 593 «Про надання юридичним особам та підприємцям земельних ділянок в оренду та визнання такими, що втратили чинність і внесення змін до окремих рішень з цих питань» про втрату чинності рішення цього ж органу місцевого самоврядування, проте ця обставина не впливає на законність рішення суду першої інстанції. Так ОСОБА_1 , правомірно отримавши дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 в оренду для обслуговування нежитлової будівлі магазину площею 0,0200 га на 10 років, не вчинив активних дій, направлених на реалізацію цього дозволу, не виконав приписів норм чинного законодавства та не отримав земельну ділянку у користування. Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним з етапів процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Відтак правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц). У матеріалах справи відсутні докази щодо користування земельною ділянкою, договір оренди. Отже, ОСОБА_1 не доведено його право на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на якій знаходяться тимчасова дерев`яна споруда та дерев`яна огорожа. Твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про недоведеність здійснення самовільного розміщення тимчасових споруд та огорожі на земельній ділянці по АДРЕСА_1 спростовуються матеріалами справи. Актом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 12 червня 2017 року №52 встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайняв та використовує земельну ділянку площею 0,0240 га по АДРЕСА_1 шляхом прибудови до магазину тимчасової дерев`яної споруди та встановлення дерев`яної огорожі. За змістом акту Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 12 червня 2017 року №52, він складений у присутності ОСОБА_1 , останнім не висловлено заперечення встановленим обставинам. Також акт Інспекції з благоустрою при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради 23 травня 2017 року, за яким ОСОБА_1 встановлено тимчасову споруду (торгівельний зал та комору) з легких конструкцій, огороджену парканом, по АДРЕСА_1 за відсутності відповідних дозвільних документів та паспорту прив`язки, протокол про адміністративне правопорушення, складений Інспекцією з благоустрою при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради за вказаним фактом відносно ОСОБА_1 23 травня 2017 року № 1191, постанова адміністративної комісії при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради від 16 червня 2017 року № 4 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 152 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення віл 12 червня 2017 року № 00020, складений Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області, постанова Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про накладення адміністративного стягнення від 12 червня 2017 року №17 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 53-1 КУпАП є доказами, які були оцінені судом першої інстанції разом з іншими доказами. Крім того, рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 01 березня 2017 року у цивільні справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Державного підприємства «Сетам» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра», ОСОБА_4 про визнання прилюдних торгів та акту проведення електронних торгів недійсними, встановлено, що ОСОБА_1 з квітня 2016 року по червень 2016 року здійснено самовільне будівництво із дерев`яних матеріалів об`єктів торгівельного залу, комори по АДРЕСА_1 за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. У мотивувальній частині рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 01 березня 2017 року відображено безпосереднє дослідження та встановлення судом обставин щодо здійснення ОСОБА_1 самовільного будівництва об`єктів торгівельного залу, комори по АДРЕСА_1 за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку. З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність здійснення ОСОБА_1 самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,0240 га по АДРЕСА_1 шляхом прибудови до магазину тимчасової дерев`яної споруди (комора, торговий зал) та встановлення дерев`яної огорожі. Разом з тим доводи ОСОБА_1 , на які є послання в апеляційній скарзі, про те, що судом першої інстанції не враховано, що мала місце реконструкція майна по АДРЕСА_1 , магазин і всі інші елементи об`єкта мають один фундамент та пов`язані інженерними мережами, керівник Чернівецької місцевої прокуратури просить демонтувати частину одного цілого об`єкта нерухомого майна спростовуються наведеними матеріалами справи та зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права. Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Розрахунок шкоди слід проводити за формулою, передбаченою Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963: Пс х (Нпз+Кн+Кк) х Кф х Кі = Шс Пс - площа, на якій виявлено самовільне зайняття земельної ділянки Нпз - середньорічний дохід від використання земель житлової та громадської забудови за цільовим призначенням відповідно до групи населених пунктів за чисельністю населення Кн - коєфійієнт, який застосувається для населених пунктів обласного значення, міст Києва та Севастополя Кк - коефіцієнт, який враховує курортний статус населеного пункту Кф - коефіцієнт, який враховує функціональне використання земель Кі коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель 0,0240 х (32208 х 2 х 1) х 1 х 2,379 = 3677 грн. 90 коп. Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 в частині порушення порядку сплати судового збору при зверненні прокурора до суд з позовом. Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» визначено ставки такого збору для позовних заяв майнового та немайнового характеру та інших документів. Водночас чинне законодавство містить тлумачення визначень «вимога майнового» та «вимога немайнового» характеру. До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці (наприклад, якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України). За подання до суду таких заяв сплачується судовий збір згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» Позовна вимога - зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 0,0240 га, розташовану по АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу тимчасових споруд (торгівельного залу, комори) та огорожі є вимогою немайнового характеру, оскільки не підлягає вартісній оцінці та за неї підлягає сплаті судовий збір згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір». При зверненні до суду з позовом керівником Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави та територіальної громади м.Чернівці в особі Чернівецької міської ради заявлено одну вимогу немайнового характеру (зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 0,0240 га, розташовану по АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу тимчасових споруд (торгівельного залу, комори) та огорожі) та одну вимогу майнового характеру (стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради шкоду, спричинену самовільним зайняттям земельної ділянки по АДРЕСА_1 у розмірі 3 677 грн. 90 коп.) Згідно пп.1 п. 1 ч.2 ст.4 до Закону України "Про судовий збір"за подання до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати. Відповідно до пп.2 п. 1 ч.2 ст.4 ЗУ "Про судовий збір" за подання до суду юридичною особою позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2017 року установлено у розмірі 1600 грн. З огляду на наведене за подання позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 3200 грн.(1600 грн. +1600 грн.). Відповідно до платіжного доручення №1058 від 11 вересня 2017 року Прокуратурою Чернівецької області за подавання позовної заяви сплачено 3200 грн. судового збору. З урахуванням викладеного заочне рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 16 липня 2018 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375 ЦПК України, колегія суддів постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 16 липня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення 5 серпня 2020 року. Головуючий Половінкіна Н. Ю Судді Литвинюк І.М. Одинак О.О.