Постанова 4854 № 420/5511/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/5511/20 Головуючий першої інстанції Юхтенко Л.Р. Час та місце ухвалення судового рішення « 15:52», м. Одеса Повний текст судового рішення складений 30.10.2020р. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Крусяна А.В., суддів Градовського Ю.М., Яковлєва О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави до Затоківської селищної ради, третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В: 25.06.2020р. Білгород-Дністровська місцева прокуратура в інтересах держави звернулася до суду з позовом до Затоківської селищної ради, третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ХХХVII сесії VII скликання №986 від 20.02.2019р. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою прийнято з урахуванням детального плану території в межах смт. Затока, затвердженого рішенням Затоківської селищної ради від 11.10.2018р. №823, яке скасоване судовим рішенням у справі №420/5553/18, а тому відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, суперечить вимогам Водного та Земельного кодексів України, державних будівельних норм та положенням Генерального плану смт. Затока, що не відповідає інтересам держави. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2020р. відмовлено у задоволенні позову, оскільки рішенням Затоківської селищної ради від 28.11.2019р. №1315 «Про вжиття заходів та забезпечення належного функціонального використання земель територіальної громади», оскаржуване рішення Затоківської селищної ради №986 від 20.02.2019р. визнано таким, що втратило чинність, а розроблена на підставі нього землевпорядна документація не може бути в подальшому затверджена селищною радою. Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, Одеська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення Затоківської селищної ради №986 від 20.02.2019р., яким надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою, за своєю природою є ненормативним (індивідуальним) правовим актом одноразового застосування та є виконаним, оскільки на його виконання відповідною особою розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тому воно може бути скасовано тільки у судовому порядку. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Затоківської селищної ради від 11.10.2018р. №823 затверджено проект містобудівної документації - проект детальних планів території розміщення індивідуальної дачної забудови, земельних ділянок для садівництва зі створенням паркових зон та об`єктів рекреаційного призначення в смт.Затока на території Лиманського району від межі смт.Затока з Овідіопольським районом Одеської області до ОК ДТ «Перлина» обмеженою існуючою лінією забудови та Чорним морем. 06.02.2019р. ОСОБА_1 подала до Затоківської селищної ради заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,1га, за рахунок земель рекреаційного призначення комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 . До вищезазначеної заяви додано: копію паспорту та ідентифікаційного номеру; графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна (за наявності); документи, що підтверджують громадянство України (паспорт громадянина України); ідентифікацій номер. /а.с.23/ Рішенням Затоківської селищної ради від 20.02.2019р. №986 надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га, за рахунок земель рекреаційного призначення комунальної власності, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 . /а.с.24/ На підставі вищезазначеного рішення органу місцевого самоврядування, на замовлення, зокрема, ОСОБА_1 , ТОВ «Земагросервіс» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, в тому числі ОСОБА_1 у власність, для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_2 . /а.с.25-55/ Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2019р. у справі №420/5553/18 (набрало законної сили 10.02.2020р.) визнано незаконними та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 11.10.2018р. №№823, 824, 825 «Про затвердження проекту містобудівної документації детальних планів території в межах смт.Затока м.Білгород-Дністровський». Пунктом 2 рішення Затоківської селищної ради від 28.11.2019р. №1315 «Про вжиття заходів та забезпечення належного функціонального використання земель територіальної громади», вирішено вважати такими, що втратили чинність рішення Затоківської селищної ради від 20.02.2019р. №№ 993, 983, 984, 990, 991, 1032, 1010, 953, 947, 946, 945, 944, 943, 942, 941, 938, 987,992, 988, 972, 985, 986, 989, 948, 949, 950, 951, 951, 939, 940, 980, 975, 974, 1031, 976, 977, 978, 979, 982, 981,955, 956, 960, 959, 961, 958, 957, 962, 954, 997,995, 998, 1000,1001,1009,10002,1003, 1004,1028, 1006, 996, 1007, 999, 1008,1036, 965, 963, 964, 971,969, 970, 968,967, 966, 1030, 1018, 1017, 1016, 1015, 1014, 1013, 1019, 1012, 1021,1022, 1011,1029 про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, а розроблена на підставі таких рішень землевпорядна документація не може бути в подальшому затверджена Затоківською селищною радою. /а.с.99/ Листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 09.06.2020р. №10-15-0.83-6037/-20 повідомлено прокуратуру Одеської області про те, що, зокрема, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , - розглянуто та погоджено експертом державної експертизи іншої області. Згідно даних Державного земельного кадастру, з заявою про державну реєстрацію вказаної земельної ділянки уповноважена на те особа не зверталась, державна реєстрація не здійснювалась, відповідно поземельні книги не відкривались. /а.с.115-117/ Вважаючи, порушеними інтереси держави, Білгород-Дністровська місцева прокуратура звернулася до суду з даним позовом. Перевіривши матеріали справи, судова колегія приходить до наступних висновків. Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (надалі ЗК України) та Законом України «Про землеустрій». Відповідно до п.«б» ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Згідно з п. ґ ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара. Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені ст.122 Земельного кодексу України, відповідно до ч.1 якої, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Частиною 6 ст.118 ЗК України передбачено відповідний перелік документів, що має бути поданий до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, а саме: клопотання, в якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри; графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені статтею 118 Земельного кодексу України. Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні. Частиною 7 ст.118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що ЗК України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Натомість, адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, у даному випадку, це невідповідність іншої містобудівної документації, а саме детальним планам території, що є підставою для визнання неправомірним та скасування рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Колегія суддів зазначає, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 16.04.2004р. № 7-рп/2009 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46, ч.ч.1, 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування). Зі змісту ч.2 ст.144 Конституції України та ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України). Суд зауважує, що скасування акту суб`єкта владних повноважень застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акту. Визнання ж акту суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного моменту після прийняття такого акту. Тобто, рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, та втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє. Суд звертає увагу, що відповідно до рішення Затоківської селищної ради від 28.11.2019р. №1315 «Про вжиття заходів та забезпечення належного функціонального використання земель територіальної громади», вирішено оскаржуване рішення вважати такими, що втратило чинність», а не скасувати. /а.с.99/ З врахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення не може бути самостійно визнано таким, що втратило чинність тим органом місцевого самоврядування, який його прийняв. Крім того, Конституцією України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (ч.1 ст.144). На основі цього положення Конституції України в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (ч.1 ст.59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України в рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009р. у справі № 1-9/2009 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. В Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст.3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст.74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Відтак, компетенція органів місцевого самоврядування на скасування, внесення змін до попередніх рішень обмежена у разі виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законів інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. При цьому, оскаржуване рішення Затоківської селищної ради від 20.02.2019р. №986 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» за своєю природою є ненормативним (індивідуальним) правовим актом та є виконаним, а саме на його виконання відповідною особою розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, копія якого міститься в матеріалах справи. /а.с.11-59/ Щодо віднесення рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою до індивідуальних правових актів неодноразово висловлювався Верховний Суд, зокрема у постановах від 22.01.2020р. у справі №208/5023/17; від 23.01.2018р. у справі №1620/992/12. Тобто, відповідно до приписів вказаного рішення виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктивних прав ОСОБА_1 , і вона заперечує проти їх зміни чи припинення, про що, відповідно, свідчить її статус як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору саме на стороні відповідача. Отже, рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради 20.02.2019р. №986 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» вичерпало свою дію фактом його виконання, тому воно не може бути скасовано чи змінено органом місцевого самоврядування після його виконання. Вказане означає, що оскаржуване рішення може бути скасовано лише у судовому порядку, а тому Затоківська селищна рада не мала повноважень на його скасування чи визнання нечинним. Щодо тверджень відповідача про відсутність необхідності звернення до суду з огляду на відсутність спірного рішення, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення. Однак, з врахуванням вищенаведених висновків суду немає підстав вважати, що оскаржувані порушення були виправлені відповідачем, як суб`єктом владних повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України. Щодо тверджень відповідача відносно відсутності права прокурора на звернення до суду з даним позовом, колегія суддів виходить з такого. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27). Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави». Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи. Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.4 ч.2 ст.129 Конституції України). Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України «Про прокуратуру». Відповідно до ч.3 ст.23 Закон України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини). Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 23 Закон України «Про прокуратуру». Відтак, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №806/1000/17. У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність «інтересів держави», на його думку, тим, що згідно з ст.142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є поряд з іншим земля й природні ресурси, що є у власності територіальних громад; кожне порушення прав комунальної власності відповідної територіальної громади на землю є порушенням інтересів держави; спірне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, хоча й не гарантує особі набуття такого права, однак є стадією процесу отримання права власності на земельну ділянку. На думку колегії суддів, таке обґрунтування є сумісним з розумінням «інтересів держави», тому суд вважає, що позов має на меті захист інтересів держави. Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів доходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог. Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.2 ст.73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Однак, відповідно до ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Колегія суддів зазначає, що оскільки Білгород-Дністровська місцева прокуратура, яка звернулася до суду з даним адміністративним позовом в інтересах держави, виступає як суб`єкт владних повноважень, а відтак судові витрати по сплаті судового збору у відповідності до ч.2 ст.139 КАС України стягненню не підлягають. На підставі викладеного, оскільки судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції в порядку ст.317 КАС України підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329, 382 КАС України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задовольнити, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року скасувати. Ухвалити у справі постанову, якою визнати протиправним та скасувати рішення ХХХVII сесії VII скликання Затоківської селищної ради від 20 лютого 2019 року №986 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення. Головуючий суддя Крусян А.В. Судді Градовський Ю.М. Яковлєв О.В.