Постанова 4824 № 373/1050/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 лютого 2021року м. Київ Справа № 373/1050/20 Провадження: № 22-ц/824/2374/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Світіча Павла Володимировича в інтересах Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Реви О.І., у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по місту Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У серпні 2020 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», банк) звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 03.12.2019 між банком та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 122_02, на умовах якого банк надав відповідачу кредит у розмірі визначеному кредитним договором на строк 60 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 02.12.2024, якщо інший строк та/або термін не буде встановлено згідно з умовами цього договору. Відповідно до п. 2.2 договору кредит надається в загальному розмірі 51 000,00 грн. За користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в розмірі 56 % річних. Пунктом 3.1.1.1 договору передбачено сплату позичальником комісійної винагороди за надання кредиту в розмірі 2 550,00 грн протягом одного дня з моменту підписання цього договору. Згідно із пунктом 3.2.1 Кредитного договору банк здійснює надання кредиту одноразово шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок відкритий позичальником у банку. Пунктом 3.3.3 договору визначено, що позичальник зобов`язується здійснювати повернення кредиту рівними частинами в розмірі 850,00 грн та оплату процентів, нарахованих банком на залишок основної суми боргу за кредитом, щомісячно до 5 числа місяця, наступного за звітним, починаючи з січня 2020 року. Банк взяті на себе зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти в строк та в розмірі встановленому кредитним договором. Проте, відповідачем умови кредитного договору не виконувалися в частині сплати кредиту та процентів, внаслідок чого утворилася заборгованість перед банком, яка станом на 16.06.2020 становить 58 356,75 грн, що складається із загальної суми простроченого кредиту - 49 282,09 грн, загальної суми прострочених відсотків за користування кредитом - 8 934,40 грн, 3 % річних від прострочених сум заборгованості по основному боргу та відсоткам - 97,10 грн, загальної суми інфляційних втрат по кредиту та процентам - 43,16 грн, які банк просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2020 року в задоволені позову АТ «Ощадбанк» відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Світіч П.В. в інтересах АТ «Ощадбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги письмовий доказ - меморіальний ордер № 122_02 від 03.12.2019 року, який в силу ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є належним доказом на підтвердження факту зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача. Ухвалами Київського апеляційного суду від 21грудня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Як убачається із матеріалів справи, 03.12.2019 між ПАТ «Державний ощадний банк України», який відповідно до постанови КМУ № 568 від 05.06.2019 змінив тип публічного акціонерного товариства на приватне, та був перейменований в АТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 122_02 в розмірі 51 000 грн на строк 60 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 02 грудня 2024 року, якщо інший строк та/або термін не буде встановлено згідно з умовами договору, що врегульовано п. 2.2 Договору. Дослідивши умови договору про споживчий кредит та інші надані банком докази, зокрема, оригінал розрахунку заборгованості за договором про споживчий кредит, виписку по рахунку, таблицю обчислень загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит станом на 03.12.2019 року, перелік рахунків позивача, копію кредитної заяви ОСОБА_1 , копію паспорту споживчого кредиту, додатку до нього та копію меморіального ордеру № 122_02 (407651310411), суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в позові. При цьому, суд першої інстанції вважав імовірними аргументи банку, що відповідачем було отримано кредит і він користувався кредитними коштами, оскільки наданий банком меморіальний ордер № 122_02 (#407651310411) від 03.12.2019 та перелік транзакцій, зазначений у цьому документі, не є належним доказом, оскільки не встановлено, що саме представник банку завірив справжність фінансово-розрахункового документу чи відповідний перелік. З таких підстав, суд був позбавлений можливості встановити день виникнення зобов`язання за договором, день отримання кредитних коштів та перевірити чи сплачував відповідач кредитні кошти відповідно до умов кредитного договору та у які строки, оскільки позивачем не надано доказів отримання відповідачем коштів, виписки з особового рахунку відповідача, що також позбавляє можливості обрахувати заборгованість за користування кредитними коштами. Також суд виходив із того, що з розрахунку заборгованості, що міститься у тексті позовної заяви, не вбачається яким чином здійснено такий розрахунок, чи включено в розрахунок комісійну винагороду за надання кредиту в розмірі 2 550,00 грн, оскільки фактично цими коштами відповідач не користувався та встановлення такої комісійної винагороди суперечить ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо договором встановлений обов?язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Встановлено, що 03.12.2019 року ОСОБА_1 та ПАТ «Державний ощадний банк України», який відповідно до постанови КМУ № 568 від 05.06.2019 змінив тип публічного акціонерного товариства на приватне, та був перейменований в АТ «Державний ощадний банк України», уклали договір про споживчий кредит № 122_02 (далі- договір) в розмірі 51 000 грн на строк 60 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 02 грудня 2024 року, якщо інший строк та/або термін не буде встановлено згідно з умовами договору, що врегульовано п. 2.2 Договору. Окрім кредитної заяви 659184995 від 02.12.2019 року та договору про споживчий кредит № 122_02 від 03.12.2019 року, відповідачем також підписано розрахунок заборгованості за договором про споживчий кредит, таблицю обчислень загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит станом на 03.12.2019 року, перелік наданих йому рахунків, паспорт споживчого кредиту та додаток до нього. Відповідно до п. 2.1 договору, банк зобов`язується надати позичальнику на умовах цього договору, а позичальник має право отримати та зобов`язується належним чином використати і повернути в передбачені кредитним договором строки кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у порядку та на умовах, визначених кредитними договором. Згідно п. 2.2 договору, кредит надається в загальному розмірі 51 000 грн на строк 60 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 02 грудня 2024 року. У відповідності до п. 2.4.1 договору, за користування кредитом позичальник зобов`язувався сплачувати банку 56 % річних. За умовами договору банк надає кредит з моменту виконання позичальником п. 3.1.1.1, відповідно до якого він повинен сплатити комісійну винагороду за надання кредиту в розмірі 2 550,00 грн протягом одного банківського дня з моменту підписання договору. Відповідно до п. 3.2.1 договору банк зобов`язався здійснити надання кредиту одноразово шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позичальника. Відповідач за договором (п. 3.3.3) зобов`язався здійснювати повернення кредиту рівними частинами в розмірі 850,00 грн та сплату процентів нарахованих банком на залишок основної суми боргу за кредитом, щомісячно до 5 числа місяця наступного за звітним, починаючи з січня 2020 року. За умовами п. 4.3 договору позичальник зобов`язаний належним чином виконувати умови договору, у строки обумовлені договором повернути кредит, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом. У випадку порушення умов договору, достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів нарахованих на фактичний залишок заборгованості за кредитом, комісійні винагороди, а також сплатити неустойку (штрафні санкції), як це передбачено в договорі, а також відшкодувати банку збитки. З наведеного позивачем розрахунку убачається, що у зв`язку із неналежним виконанням умов договору кредиту у ОСОБА_1 станом на 16.06.2020 року виникла заборгованість перед банком у розмірі 58 356,75 грн, з яких 49282,09 грн - сума прострочених чергових платежів за кредитом (основний борг) та 8 934,40 грн - сума прострочених відсотків за користування кредитом. Також в загальну суму заборгованості входять 97,10 грн 3 % річних, 43,16 грн інфляційних втрат, що нараховані на підставі ст. 625 ЦК України. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Відповідно до частини другої, шостої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Також слід зазначити, що за змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони, водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18). Суд першої інстанції констатував факт існування між сторонами кредитних правовідносин, проте, факт отримання відповідачем кредитних коштів поставив під сумнів. При цьому, суд першої інстанції, посилаючись на неналежність меморіального ордеру № 122_02 (#407651310411) від 03.12.2019 як доказу, не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи, отримав ухвалу про відкриття провадження у справі 05 вересня 2020 року та копію позовної заяви з додатками, проте, діючи на власний розсуд, не скористався наданим йому процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву та не виловив будь-яких заперечень з приводу заявлених позовних вимог та поданих на їх обґрунтування доказів (а.с. 33). На підтвердження заявлених позовних вимог банк, окрім копії договору про споживчий кредит, також надав розрахунок заборгованості за договором про споживчий кредит, виписку по рахунку, таблицю обчислень загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором споживчий кредит станом на 03.12.2019 року, перелік рахунків позивача, копію кредитної заяви ОСОБА_1 , копію паспорту споживчого кредиту, додатку до нього, та копію меморіального ордеру № 122_02 (407651310411). У разі існування сумніву щодо достовірності наданих банком копій, зокрема, меморіального ордеру, суд був зобов`язаний дослідити оригінал цього документу. Дослідження поданого стороною доказу (у даному випадку - меморіального ордеру), його перевірка, оцінка в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначення правових аргументів на його спростування, є процесуальним обов`язком суду. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц. В порушення вищезазначених норм процесуального права суд першої інстанції, не вчинивши дій щодо витребування оригіналу меморіального ордеру, безпідставно поставив його під сумнів та визнав неналежним доказом у справі. В подальшому, відмовляючи у позові банку, суд першої інстанції фактично виходив із того, що меморіальний ордер № 122_02 (#407651310411) від 03.12.2019 та перелік транзакцій, зазначений у цьому документі, не є належним доказом, оскільки не встановлено, що саме представник банку завірив справжність фінансово-розрахункового документу чи відповідний перелік, а тому суд позбавлений можливості встановити день виникнення зобов`язання за договором та отримання кредитних коштів. Також колегія суддів відмічає, що під час перевірки копій документів на предмет їх відповідності вимогам статті 95 ЦПК України, слід брати до уваги правила засвідчення копій документів, що визначені Національним стандартом України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 7.04.2003 №55, Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції від 18.06.2015 №1000/5(далі - Правила), інструкції з діловодства в окремих органах державної влади (місцевого самоврядування) та інші нормативно-правові акти. Серед іншого, відповідно до п.8 розд.10 зазначених Правил копія набуває юридичної сили лише уразі її засвідчення в установленому порядку. Напис про засвідчення копії складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії. Напис про засвідчення копії скріплюється відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки «Для копій». У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчуються відбитком печатки установи. Під засвідченням копії документа слід розуміти саме засвідчення відповідності копії оригіналу відповідного документа, а тому відсутність на копії напису про її засвідчення «Згідно з оригіналом» чи в іншому словесному виразі дає підстави вважати її такою, що не посвідчена в установленому порядку. Долучені до позовної заяви банку копії документів скріплені написом «Згідно з оригіналом» та підписом представника банку Щербак Н.В., яка вправі представляти інтереси АТ «Державний ощадний банк України» на підставі довіреності (а.с. 21). Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що у суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав не приймати меморіальний ордер як доказ до уваги без виконання покладеного на суд процесуальним законом обов`язку щодо дослідження оригіналу цього документу за наявності сумніву у такому доказі. Також суд першої інстанції безпідставно послався на те, що з розрахунку заборгованості, що міститься у тексті позовної заяви, не вбачається яким чином здійснено такий розрахунок, чи включено в розрахунок комісійну винагороду за надання кредиту в розмірі 2 550,00 грн, оскільки фактично цими коштами відповідач не користувався та встановлення такої комісійної винагороди суперечить ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Зі змісту позовної заяви убачається, що заборгованість у відповідача виникла у розмірі 58 356,75 грн, з яких 49 282,09 грн - сума прострочених чергових платежів за кредитом (основний борг) та 8 934,40 грн - сума прострочених відсотків за користування кредитом, 97,10 грн - 3 % річних, 43,16 грн інфляційні втрати, що нараховані на підставі ст. 625 ЦК України. Вимог про стягнення комісійної винагороди за надання кредиту в розмірі 2 550,00 грн банком заявлено не було. Наведений розрахунок відповідає умовам кредитного договору (щомісячні платежі за тілом кредиту та відсотками). Також згідно зі ст. 625 ЦК України відповідач зобов`язаний сплатити 97,10 грн - 3 % річних, 43,16 грн інфляційних втрати за весь період прострочення, тобто, з січня по червень 2020 року, як зазначено у позові. Позивач довів існування кредитних зобов`язань та заборгованості за кредитним договором, надавши суду чіткий розрахунок заборгованості, який в установленому процесуальному порядку відповідачем не спростовано. Будь-яких доказів щодо погашення суми боргуза кредитним договором відповідачем суду не надано. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог АТ «Державний ощадний банк України». Суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі та припустився порушень процесуального закону при дослідженні наявних в матеріалах справи доказів, та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про відмову у позові. Згідно вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права. За таких підстав, рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2020 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову АТ «Державний ощадний банк України». Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Як убачається із матеріалів справи, банком при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір сплачено у розмірі 2102 грн, за подання апеляційної скарги - 2881,50 грн, отже, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4983,50 (2102+2881,50) грн. Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Світіча Павла Володимировича в інтересах Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість договором про споживчий кредит № 122_02 від 03 грудня 2019 року у розмірі 58 356,75 (п`ятдесят вісім тисяч триста п`ятдесят шість) грн 75 коп, з яких 49282,09 грн - сума прострочених чергових платежів за кредитом (основний борг) та 8 934,40 грн - сума прострочених відсотків за користування кредитом, 97,10 грн - 3 % річних, 43,16 грн інфляційні втрати. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» витрати по сплаті судового збору у розмірі 4983,50 (чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят три) грн 50 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль