Постанова 4808 № 753/6646/25

Справа № 753/6646/25 Провадження № 22-ц/4808/468/26 Головуючий у 1 інстанції Польська М. В. Суддя-доповідач Барков В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого судді Баркова В. М., суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., секретар: Панасюк В. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шевчука Дмитра Ігоровича на рішення Івано-Франківського міського суду від 13 січня 2026 року у складі судді Польської М. В., ухвалене у м. Івано-Франківську, повний текст якого складено 22 січня 2026 року, у справі за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У березні 2025 року позивач АТ «Сенс Банк» звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором посилаючись на те, що 12 січня 2022 року між сторонами був укладений кредитний договір № 501417655 у формі електронного документа шляхом підписання позичальником аналогом ЕЦП з використанням одноразового ідентифікатора «0956», який був направлений на номер телефону відповідача « НОМЕР_1 ». За умовами вказаного договору відповідач отримав кредит у сумі 250 000 грн. зі сплатою 40% річних, тип ставки - фіксована, розмір мінімального щомісячного платежу - 12 027,54 грн., строком на 36 місяців, з кінцевим терміном повернення 12 січня 2025 року. Посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконав свого зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 501417655 у розмірі 472 877,36 грн., з яких: 241 333,33 грн. - заборгованість за кредитом; 231 544, 03 грн. - заборгованість за відсотками, а також 5 674,53 грн. судового збору та 37 720,87 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 13 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 501417655 від 12 січня 2022 року в розмірі 472 877,36 грн., з яких: 241 333,33 грн. - заборгованість за кредитом; 231 544,03 грн. - заборгованість за відсотками, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 674,53 грн. У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду, представник ОСОБА_1 адвокат Шевчук Д. І., посилаючись на неповне дослідження судом першої інстанції доводів відповідача, порушення принципу змагальності, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Представник відповідача вказує на те, що позивачем не надано доказів проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет, в тому числі шляхом перевірки банком правильності введення коду, направленого банком на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету АТ «Сенс Банк». При цьому, зауважує, що позивачем не надано належних доказів, які б підтвердили здійснення фінансової операції щодо переказу коштів на банківську картку відповідача, оскільки матеріали справи не містять даних щодо повного номеру картки, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу АТ «Сенс Банк» коштів в сумі 250 000 грн. на картковий рахунок, який належить саме відповідачу. Представник відповідача Блаженка А. Т. вважає, що зазначення у тексті угоди особистих даних відповідача не підтверджує підписання ним договору споживчого кредиту в електронній формі. На думку адвоката Шевчука Д. І., долучений позивачем меморіальний ордер № 851913303 від 12 січня 2022 року не є первинним бухгалтерським документом та не свідчить про одержання відповідачем кредитних коштів у розмірі 250 000 грн. Зауважує, що у п. 3 оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 501417655 вказано, що кредит надається позичальнику для власних потреб шляхом переказу на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «Альфа-Банк», ЄДРПОУ 23494714. Натомість у вищезазначеному меморіальному ордері № 851913303 вказаний зовсім інший рахунок: № НОМЕР_3 . Також представник ОСОБА_1 звертає увагу апеляційного суду на те, що матеріали справи не містять доказів, що відповідач отримував одноразовий ідентифікатор для підписання Оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 501417655 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії та Паспортів споживчого кредиту. Вказує, що ні оферта на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 501417655, ні паспорт споживчого кредитування не містять підпису відповідача ОСОБА_1 . Крім того зауважує, що розрахунок заборгованості за договором позики складено самим позивачем, а тому не може бути належним та допустимим доказом, оскільки інформація у такому доказі повністю залежить від волевиявлення і дій сторони позивача. У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Сенс Банк» доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 заперечує, оскаржене рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, а тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін. Додатково вказує, що суд першої інстанції дослідив та надав оцінку всім наявним у справі доказам та аргументам відповідача. Вказує, що підписання відповідачем договору № 501417655 аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора підтверджується довідкою про ідентифікацію, у якій зазначено відповідний текст повідомлення для проведення ідентифікації та час його відправки на номер телефону. Також представник позивача зауважує, що підписанням аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора Позичальник підтвердив, що він ознайомлений зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту, інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування, а також, що він отримав всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації. Крім того, сторони також узгодили, що всі відносини між позичальником та банком, що не врегульовані Угодою, регулюються Договором про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», який визначає всі інші істотні умови надання та користування кредитом, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов Договору, додатково до тих, що вказані в Угоді, і є невід`ємною частиною Угоди та діюча редакція якого розміщена на сайті Банку. Представник позивача також вказує, що отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 250 000 грн. підтверджується меморіальним ордером № 851913303 від 12 січня 2022 року та виписками по рахункам № НОМЕР_4 та № НОМЕР_3 . При цьому, представник АТ «Сенс Банк» зауважує, що відповідач в рахунок погашення заборгованості частково вніс грошові кошти у сумі 13 000, що свідчить про безумовну обізнаність відповідача щодо умов кредитного договору, а саме розміру кредиту, процентну ставку, розмір платежу, порядок погашення заборгованості, та спростовують доводи сторони відповідача. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Представник АТ «Сенс Банк» в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без його участі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Шевчука Д. І., який просив скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав. Частково задовольняючи позовні вимоги АТ «Сенс Банк», суд першої інстанції прийшов до висновків, що у зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору № 501417655 щодо повернення кредитних коштів у відповідача ОСОБА_1 виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 472 877,36 грн., з яких: 241 333,33 грн. - заборгованість за кредитом; 231 544,03 грн. - заборгованість за відсотками. З таким висновком не можна не погодитися з огляду на наступне. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що 12 січня 2022 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 підписано оферту на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 501417655, акцепт пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, графік платежів, а також паспорт споживчого кредиту, які в сукупності становлять кредитний договір № 501417655 (а.с. 9-20). Вказаний договір був укладений у формі електронного документа шляхом підписання позичальником аналогом ЕЦП з використанням одноразового ідентифікатора «0956», який був направлений на номер телефону відповідача « НОМЕР_1 », що підтверджується довідкою про ідентифікацію № 2850464 (а.с. 21). Відповідно до умов договору, відповідачеві надано кредит в розмірі 250 000 грн., з фіксованою процентною ставкою 40% річних, строком на 36 місяців та кінцевою датою повернення кредиту 12 січня 2025 року. На виконання укладеного кредитного договору відповідачу було зараховано кредитні кошти у розмірі 250 000 грн. на рахунок НОМЕР_3 , що підтверджується меморіальним ордером № 851913303 від 12 січня 2022 року (а.с. 22). 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів AT «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування AT «Альфа-Банк» на AT «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року. Згідно з розрахунком заборгованість ОСОБА_1 станом на 08 липня 2024 року становила 472 877,36 грн., з яких: 241 333,33 грн. - заборгованість за кредитом; 231 544,03 грн. - заборгованість за відсотками (а.с. 48). Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором кредиту виконував частково, сплативши: 08 лютого 2022 року - 13 000 грн. (тіло кредиту та відсотки за користування кредитом), 03 жовтня 2022 року - 2 000 грн. (відсотки за користування кредитом), 18 січня 2023 року - 1 500 грн. (тіло кредиту), 31 січня 2023 року - 2 500 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками по особовим рахункам (а.с. 23- 48). Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч. 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі. З врахуванням положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа. Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. З урахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх. Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Водночас згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. За своїм змістом такий підпис є пін-кодом: алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції. Підпис одноразовим ідентифікатором - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи. Загалом підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів. У свою чергу, поняття «електронний підпис» визначається в чинному Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги (станом на момент укладення спірного договору Закон мав назву «Про електронні довірчі послуги»). Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис (пункт 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (у редакції закону, чинного станом на момент укладення спірного договору) та пункт 15 частини першої статті 1 чинного Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»). Отже, загалом електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався. Про те саме зазначається і у визначенні підпису одноразовим ідентифікатором, що міститься в Законі Україні «Про електронну комерцію»: це дані, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому спосіб такого додавання Законом не визначений, так само, як не визначено того, що саме, крім ідентифікації підпису, має забезпечувати електронний підпис одноразовим ідентифікатором. Крім цього, варто враховувати те, що поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу. Водночас електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі). У разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися, що може бути встановлено при огляді інформаційно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор. Близькі за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року при розгляді справи № 758/14925/23. У справі, що переглядається встановлено, що укладений між сторонами кредитний договір був підписаний відповідачем аналогом ЕЦП з використанням одноразового ідентифікатора «0956», який був направлений на номер телефону « НОМЕР_1 ». Крім того, у смс-повідомленні, яке містить одноразовий ідентифікатор, також зазначені істотні умови кредитного договору: сума кредиту, відсотки за користування ним, щомісячний платіж та строк кредитування (а.с. 21). З огляду на вищенаведені норми права, аналізуючи надані позивачем докази, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивачем у передбаченому законом порядку доведено факт укладення між сторонами кредитного договору №501417655. Колегія суддів зауважує, що факт підписання відповідачем оферти та акцепту свідчить про те, що між сторонами виникли договірні зобов`язання, які є обов`язковими для виконання кожним із сторін. При цьому, оферта та акцепт містили всі істотні умови договору, на підставі яких було відкрито рахунок та встановлено кредитний ліміт, а тому вимоги банку про стягнення заборгованості, яка складається з тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами, є обґрунтованими. Крім того вірним є висновок суду про те, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 250 000 грн., користувався ними, частково здійснював повернення кредитних коштів, а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у визначеному позивачем розмірі. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що позивачем не надано доказів проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет, оскільки вказане спростовується довідкою про ідентифікацію № 2850464, долученою позивачем до матеріалів справи (а.с. 21). При цьому, слід зазначити, що вимога про визнання кредитного договору недійсним стороною відповідача не заявлялася, суд такі вимоги не вирішував, а отже, умови кредитного договору підлягають застосуванню під час вирішення цієї справи і право вимоги банку до позичальника за кредитним договором про повернення суми боргу, яке виникло у нього на підставі чинного правочину, презюмується. Що ж стосується тверджень представника ОСОБА_1 про те, що меморіальний ордер № 851913303 від 12 січня 2022 року не є первинним бухгалтерським документом та не свідчить про одержання відповідачем кредитних коштів у розмірі 250 000 грн., апеляційний суд зауважує наступне. У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження №61-517св18) зроблено правовий висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21), від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 (провадження № 61-9207св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц (провадження № 61-14046св21), від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц (провадження № 61-648св21, ЄДРСРУ № 104644740). Колегія суддів зауважує, що наявними в матеріалах справи виписками по рахункам № НОМЕР_4 та № НОМЕР_3 відкритих на ім`я відповідача, підтверджується перерахування йому кредитних коштів у розмірі 250 000 грн. Крім того, внесення відповідачем коштів на часткове погашення кредитного зобов`язання у загальному розмірі 13 000 грн. свідчить про визнання ним існування договірних зобов`язань між ним та банком. Не заслуговують уваги доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості за договором позики складено самим позивачем, а тому не може бути належним та допустимим доказом, оскільки відповідач ОСОБА_1 не надав до суду першої інстанції свого розрахунку заборгованості, який у сукупності з розрахунком позивача суд першої інстанції мав би оцінити. Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, тому оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шевчука Дмитра Ігоровича - залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 13 січня 2026 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 квітня 2026 року. Судді В. М. Барков Л. В. Василишин І. О. Максюта