Постанова 4857 № 380/4685/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий суддя у першій інстанції : Мричко Н.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 380/4685/20 пров. № А/857/15320/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Макарика В.Я., Матковської З.М. за участю секретаря судового засідання: Мельничук Б.Б. представника апелянта: Деркача А.І. позивача: Роюка Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 380/4685/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ : 17.06.2020р. ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління Служби безпеки України у Львівській області про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за весь період затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2019р. - 14.04.2020р. в розмірі 137315,24 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2020р. позов задоволено частково. Суд стягнув з Управління Служби безпеки України у Львівській області в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2019р. - 14.04.2020р. в розмірі - 35 358 грн. 67 коп. В інші частині позовних вимог суд відмовити. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Управління Служби безпеки України у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Представник апелянта Деркач А.І. в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу із підстав у ній зазначених. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Наказом голови Служби Безпеки України №1116-ос від 23.08.2019р., ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Служби Безпеки України за п.п. «а» п.61, п.п. «г» п.63, п.88-1 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Слежби Безпеки України затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007р. № 1262/2007. (у зв`язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). 06.09.2019р. Наказом Управління Служби Безпеки України у Львівській області ОСОБА_1 з 13.09.2019р. виключено із списку особового складу Управління Служби Безпеки України. Проте, 13.09.2019р. при звільненні позивач не отримав розрахунок за всіма видами грошового забезпечення, а саме: йому не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016р. - 2019р. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.02.2020р. у справі № 380/676/20 суд визнав протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій компенсації за невикористану додаткову відпустку яка передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2016 - 2019 років. Крім того, суд зобов`язав Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56-ть календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 - 2019 років, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.09.2019р. з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. 14.04.2020р. Управління Служби Безпеки України у Львівській області виплатив ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 35 369,8 грн. ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З системного аналізу чинного законодавства слідує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі. У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, а тому за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи. ст.47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Із змісту ст.117 КЗпП України видно, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В постанові від 15.09.2015р. в справі № 21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Тобто, виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012р. щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України роз`яснив, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тобто, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Таким чином, оскільки з вини відповідача не проведений з ОСОБА_1 при звільнення з військової служби остаточний розрахунок зокрема, не виплачена грошова компенсацію за невикористану додаткову відпустку, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Як видно із матеріалів справи, позивач у зв`язку із звільненням із служби виключено із всіх видів грошового забезпечення 13.09.2019р., а виплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку в розмірі 35 369 грн. 80 коп. здійснена відповідачем лише 14.04.2020р. Тобто, строк затримки розрахунку складає 214 днів. З довідки про доходи від 04.03.2020р. № 21/412-26 видно, що розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становили: серпень 2019 року 20 546,65 грн., липень 2019 року 19 236,66 грн. (а. с.16) Середньоденна заробітна плата становить 641,66 грн. (20546,65грн. + 19 236,66 грн./62 = 641,66 грн.) Середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені становить 137315,24 грн. (641,66грн. х 214 дні = 137315,24) В порівнянні із сумою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій яка виплачена в розмірі 35 369,8 грн., розрахункова сума 137 315,24 грн. не можна вважати співмірною, оскільки така значно перевищує суму такої компенсації. Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 та наведений в постанові від 30.10.2019р. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції що з врахуванням частки складових компенсацій за невикористану додаткову відпустку до даних правовідносин слід застосувати принцип співмірності. Отже, з врахуванням принципу співмірності, істотність частки складових компенсації складає: 35369,80 грн (частка виплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) / 137315,24 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) х 100 = 0,2575. Середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку з урахуванням істотності частки 0,2575 становить: 641,66 гри (середньоденний заробіток) х 0,2575 = 165,22 грн.; 165,22 грн х 214 (робочих дні затримки розрахунку) = 35 358,67 гривень. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки відповідач Управління Служби безпеки України у Львівській області як суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб що визначені законами та Конституцією України. При цьому, слід врахувати принцип співмірності середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні який має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 35 358,67 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. в справі № 806/345/16, від 18.07.2018р. у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 р. у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011р. у справі №6-39цс11. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. В ст.242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 380/4685/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя Н.В. Бруновська Суддя В.Я. Макарик Суддя З.М. Матковська Постанова в повному обсязі складена 22.02.2021р.