Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/1967/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2021 р. Справа № 440/1967/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2021, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, по справі № 440/1967/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Полтавській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (надалі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Полтавській області (надалі - відповідач, УСБУ в Полтавській області), в якому просив суд: - стягнути з Управління Служби безпеки України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік) з дня звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року по 13 серпня 2020 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення в розмірі 538,90 грн; - стягнути з відповідача на користь позивача 4000 грн витрат понесених на правничу допомогу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після звільнення зі служби, на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду по справі № 440/1861/20 від 07.07.2020, відповідач провів кінцевий розрахунок із позивачем тільки 13.08.2020, у зв`язку з чим вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 р. по справі № 440/1967/21 адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Управління Служби безпеки України в Полтавській області (ідентифікаційний код 20001651, вул. Соборності, 39, м. Полтава, 36014) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково. Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 7307 грн. 89 коп. (сім тисяч триста сім гривень вісімдесят дев`ять копійок). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 грн. (одну тисячу гривень). Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 по справі № 440/1967/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неправомірно зменшено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 121252,50 грн до 7307,89 грн, без врахування рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 у справі № 440/1861/20, яким позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та виплати йому грошової компенсації за фактично невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 включно задоволено в повному обсязі, що свідчить про відсутність умисних дій з боку позивача щодо затримки таких виплат та навпаки підтверджує, що саме з вини відповідача сталася така затримка у виплаті вказаної компенсації та в подальшому стала підставою для звернення позивача до суду з цим позовом. Зауважив, що зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції невірно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17. Щодо часткового задоволення вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу, вказує, що суд першої інстанції зменшуючи розмір таких витрат з 4000 грн до 1000 грн не навів жодних об`єктивних для цього підстав, не врахував при цьому, що позивачем реально були витрачені такі кошти. Відповідач, в надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 в повному обсязі, оскільки заявлена позивачем до відшкодування сума середнього заробітку за весь час затримки сплати належних при звільненні сум по день фактичного розрахунку у розмірі 121252,50 грн є неспівмірною з розміром суми, яку позивач отримав із затримокю виплати після звільнення та майже в 7 разів більше основної суми виплати, на яку нарахована відповідна компенсація, що у свою чергу не відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 26.06.2019 у справі 761/9584/15-ц. Крім того зауважив, що позивачем помилково розраховано кількість днів затримки виплати належних при звільненні коштів та безпідставно включено день звільнення та виключення зі списків особового складу (31.12.2019), оскільки цей день рахується як останній день перебування співробітника на військовій службі. Також вказав на відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат на правову (правничу) допомогу в сумі 4000,00 грн, оскільки вказана сума не є співмірною зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання таких робіт та їх обсягом. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має статус ветерана війни-учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 28.11.2017 Службою безпеки України, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с. 12). Відповідно до витягу з наказу начальника Управління СБУ України в Полтавській області № 483ос від 26.12.2019 старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом "б" пункту 61 та підпункту "б" (за станом здоров`я - непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас Збройних Сил України з правом носіння військової форми одягу та виключено зі списків особового складу, з урахуванням часу на здавання посади, з 31.12.2019 (а.с. 75). При звільненні позивача зі служби відповідачем не нарахована та невиплачена ОСОБА_1 грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року у справі №440/1861/20, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 39, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 20001651) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за фактично невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року. Зобов`язано Управління Служби безпеки України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за фактично невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року. Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 31 грудня 2019 року по 07 липня 2020 року включно. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с. 47-53). 13.08.2020 відповідачем нараховано та виплачено позивачу на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року у справі №440/1861/20 грошову компенсацію за фактично невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 17927,41 грн. (а.с. 23, 24, 80, 81). Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі №440/1681/20 апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Полтавській області - задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 по справі №440/1861/20 скасовано в частині стягнення з Управління Служби безпеки України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 31.12.2019 по 07.07.2020 включно. Прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 по справі №440/1861/20 - залишено без змін (а.с. 42-46). Вважаючи, що відповідач протиправно, після остаточного розрахунку з позивачем, не виплатив останній середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 17927,41 грн проведено відповідачем 13.08.2020, тобто із затримкою строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, на 226 календарних днів. У зв`язку з чим зазначив про наявність підстав для нарахування та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по час фактичної виплати заборгованості, розмір якого становить 7307,89 грн, що становить 6% від обрахованої відповідно до Порядку № 100 суми середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із середньоденного грошового забезпечення позивача в розмірі 538,93 грн, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, з огляду на необхідність застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Задовольняючи частково вимоги позивача про стягнення з відповідача суми витрат на професійну правничу допомогу, заявленої у розмірі 1000 грн, суд першої інстанції вважав, що дана справа є справою незначної складності, а тому для виконання адвокатом робіт щодо складення позовної заяви у даній справі, враховуючи обсяг виконаних робіт, достатньо 2 годин, що згідно узгодження погодинної вартості роботи адвокатом має бути оцінено в суму 2000 грн. (2 год. *1000 грн.). При цьому, враховуючи часткове задоволення позову, суд вважав за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 грн. (2000 грн. /2). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Проте, спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, зокрема, тим, які проходили службу в органах Служби безпеки України, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення), в той же час такі питання унормовані положеннями Кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), що не заборонено спеціальним законодавством. Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 по справі № 825/66/16. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору. Як зазначалось вище, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 по справі № 440/1861/20, яке набрало законної сили, зобов`язано Управління Служби безпеки України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за фактично невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року. На виконання вказаного рішення суду, відповідач, 13.08.2020, провів розрахунок з позивачем та виплатив йому 17921,41 грн в рахунок вказаної компенсації, що підтверджується наявним в матеріалах справи листом Управління Служби безпеки України в Полтавській області від 03.08.2020 №66/16-7241 (а.с. 23) та платіжним дорученням №798 від 13.08.2020 (а.с. 24). Враховуючи, що на дату виключення позивача зі списків особового складу (31.12.2019) з ним не було проведено остаточного розрахунку, що підтверджується вищенаведеними рішеннями судів, а виплату грошової компенсації за фактично невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 рік відповідачем здійснено лише 13.08.2020, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування у спірних відносин положень ст.ст.116 та 117 КЗпП. Наведені обставини, в силу приписів ч.4 ст. 78 КАС України, є такими, що не потребують доказування. Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. Відповідно до довідки Управління Служби безпеки України в Полтавській області № 66/21-12 від 23.03.2021 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за жовтень та листопад 2019 року складає загалом 32874,80 грн (16437,40 + 16437,40) (а.с. 73). Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 31.12.2019, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є жовтень 2019 року (31 календарний день, розмір грошового забезпечення - 16437,40 грн) та листопад 2019 року (30 календарних днів, розмір грошового забезпечення - 16437,40 грн). Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення заявника складає 538,93 грн (32874,80 грн/61 календарний день). Враховуючи дату виключення позивача зі списків особового складу (31.12.2019) та дату проведення остаточного розрахунку (13.08.2020), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 226 днів. З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена в повному обсязі за 226 днів, складає 121798,18 грн (226 (час затримки)* 538,93 (розмір середньоденного грошового забезпечення). З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. У цій справі загальний розмір належних позивачеві сум при звільненні складав 299779,37 грн (за виключення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі 792,50 грн. та одноразової грошової премії в сумі 3235 грн, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до п.п."б" п.4 Порядку № 100), з яких: грошове забезпечення у місяці звільнення (16437,40 грн), одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби в розмірі 221904,90 грн, грошова компенсація вартості за не отримане речове майно в сумі 43509,66 грн., загалом становлять 281851,96 грн (94%) та грошова компенсація за фактично невикористані дні додаткової відпустки як учасником бойових дій за 2017-2019 роки становить 17927,41 грн (6%) (а.с. 17, 77). Беручи до уваги неістотність суми компенсації за невикористану відпустку, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у зазначеній вище постанові, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку за 2017-2019 роки складає 121798,18 грн, враховуючи принцип справедливості та співмірності, колегія суддів дійшла висновку, що стягненню підлягають кошти в сумі 7307,89 грн (6% від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку). Посилання позивача в апеляційній скарзі на необхідність врахування при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, колегія суддів відхиляє, оскільки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року № 755/10947/17 зазначено, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, якою в даному випадку є, наведена вище правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку з 31.12.2018 року (день виключення позивача зі списків особового складу) по день фактичного розрахунку 11.12.2020, що відповідає положенням ст. 117 КЗпП України, у розмірі 7307,89 грн. З приводу вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами ч. 1ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 7ст. 139 КАС України). Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. Положеннями ч.ч. 3 та 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з ч. 6 ст. 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7ст. 135 КАС України). З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), який в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. На підтвердження понесених у суді першої інстанції витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи витяг з договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 03.03.2021 року, укладеного між позивачем та адвокатом Грущанським В.О., акт прийому-передачі від 04.03.2021 до договору від 03.03.2021, квитанцію до прибуткового касового ордера № 04/03-01 від 04.03.2021 (а.с. 35-37). Зі змісту п. 1.1 договору від 03.03.2021 року вбачається, що замовник доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати адвокатські послуги (правову допомогу) в обсязі та умовах, передбачених даним договором, а саме: представництво інтересів замовника в якості представника позивача та відповідача, захисника та представника потерпілого в судах загальної юрисдикції, правоохоронних органах, в тому числі прокуратурі, СБУ, підприємствах установах та організаціях усіх форм власності, а також органах нотаріату та державної виконавчої служби. Відповідно до п.2.1. договору від 03.03.2021 адвокат бере на себе виконання наступної правової роботи: а) представляє у встановленому порядку інтереси замовника в судах першої та апеляційної інстанції й касаційної інстанцій, органах Національної поліції України, Прокуратури України, СБУ та її управліннях (підрозділах), органах нотаріату, Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а також в інших державних органах при розгляді та вирішенні правових питань тощо; б) дає консультації, висновки, довідки з правових питань, що виникають у діяльності замовника; в) інформує замовника про нове законодавство. З Акту прийому-передачі до договору від 04.03.2021 про надання правової допомоги від 03.03.2021 встановлено, що адвокат виконав, а клієнт прийняв правові послуги з аналізу та вивчення документів, підготовки, написання позовної заяви по даній справі, тривалістю 240 хвилин, що з розрахунку 1000 грн за одну годину роботи адвоката становить 4000 грн. Вказану суму позивачем було перераховано на користь адвоката, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №№04/03-01 від 04.03.2021 Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст.134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17). При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц). З огляду на це, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги отриманої при розгляді справи в суді першої інстанції, зобов`язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, складністю справи та виконаних робіт (наданих послуг), часом витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг). У надісланому до суду першої інстанції відзиві на позов відповідач заперечував проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вважав, що визначена адвокатом сума гонорару вартості складання позовної заяви є необґрунтованою та неоправдною; надані позивачем на підтвердження отриманої правничої допомоги копії договору про надання професійної правової допомоги та акту виконаних робіт не вказують та не відповідають рівню складності даної справи та обсягу виконаних адвокатом робіт. Зменшуючи заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу з 4000 грн до 1000 грн, суд першої інстанції враховував неспівмірність заявленої суми зі складністю справи (зазначив, що дана справа є справою незначної складності), обсягом виконаних адвокатом робіт та часом, витраченим адвокатом на їх виконання, а також врахував факт часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, непов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Вирішуючи питання належного до стягнення розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у суді, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, визначаючи, що для виконання робіт щодо складення позовної заяви у даній справі незначної складності, достатньо 2 годин, що згідно узгодження погодинної вартості роботи адвокатом має бути оцінено в суму 2000 грн (2 год*1000 грн), взагалі не навів будь-яких обґрунтованих критеріїв щодо визначення часу та обсягу виконаних адвокатом робіт, а лише обмежився загальними посиланнями на співмірність заявленої до відшкодування суми зі складністю справи, ціною позову тощо, що не можна вважати обґрунтованим та мотивованим рішенням в цій частині. Разом з цим, дослідивши зміст та обсяг позовної заяви, а також врахувавши час, витрачений адвокатом на її написання (240 хвилин), вартість 1 години роботи адвоката (1000,00 грн), складність справи, що розглядається, обсяг інформації, яку необхідно було опрацювати адвокату для підготовки до написання позовної заяви, колегією суддів встановлено, що позивачем невиокремлено скільки часу витрачено безпосередньо на аналіз та вивчення документів та на підготовку позовної заяви, та визначено загальну суму 4000 грн. Таким чином, з огляду на досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що відображено в акті прийому-передачі від 04.03.2021 до договору від 03.03.2021, а також враховуючи, що позовні вимоги було задоволено частково, колегія суддів вважає, що розмір витрат на правову допомогу, який підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 слід визначити на рівні 2000,00 грн, тобто половини від заявленої позивачем суми, яка є обґрунтованою та пропорційною обсягу виконаної адвокатом роботи. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Підставами для зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи (частина перша статті 317 КАС України). Зміна судового рішення може полягати, зокрема, у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України). З огляду на те, що суд першої інстанції при частковому задоволенні позовних вимог при вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом справи, невірно та необґрунтовано визначив розмір вказаних витрат, які підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 року по справі № 440/1967/21 слід змінити в частині мотивування розподілу судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги та замінити в абзаці четвертому резолютивної частини рішення суму 1000 грн (одна тисяча гривень) на суму 2000 грн. (дві тисячі гривень). Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 по справі № 440/1967/21 - змінити в частині мотивування розподілу судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги та замінити в абзаці четвертому резолютивної частини рішення суму 1000 грн (одна тисяча гривень) на суму 2000 грн. (дві тисячі гривень). В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 по справі № 440/1967/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк