Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/6761/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/6761/24 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С. Дата і місце ухвалення: 31.12.2024р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, - В С Т А Н О В И Л А : В липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 28.02.2020р. (день після звільнення з військової служби) по 20.06.2024р. (день, який передував дню повного розрахунку з виплати заборгованості) та зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2020р. по 20.06.2024р. включно у сумі 312 890,96 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що вона проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.02.2020р. №42 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту. Однак, повний розрахунок при звільненні з позивачем здійснено військовою частиною НОМЕР_1 тільки 21.06.2024р. на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.03.2024р. по справі №400/7457/23. А відтак, на підставі ст.117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2020р. по 20.06.2024р. відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2020р. по 19.01.2023р. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 виходячи з принципу пропорційності середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2020р. по 18.07.2022р. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022р. по 19.01.2023р. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 31.12.2024р. з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення її позову у повному обсязі. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано сталої практики Верховного Суду щодо необхідності визначення у судовому рішенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, належної до виплати позивачу. При цьому, сума компенсації розраховується шляхом додавання двох сум, розрахованих за періоди: з 28.02.2020р. по 18.07.2022р., який не обмежується 6 місяцями із зменшенням суми компенсації за частку заборгованості, та з 19.07.2022р. по 20.06.2024р., який обмежений 6 місяцями без зменшення суми компенсації на частку заборгованості. Військова частина НОМЕР_1 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що оскільки при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, спір щодо невиплаченого у повному розмірі грошового забезпечення виник через шість місяців та тридцять днів, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.02.2020р. №42 сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , санітарного інструктора-радіотелефоніста медичного пункту артилерійського дивізіону, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27 січня 2020 року №8-РС у запас за підпунктом «а» (у зв`язку з закінченням строку контракту) пункту другого частини пятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», визнано такою, що справи та посаду здала і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 27.02.2020р. позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Під час проходження служби та при звільненні з військової служби позивачу не була нарахована та виплачена в повному обсязі індексація грошового забезпечення. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року по справі №400/7457/23, з урахуванням постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2024 року, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період 01.03.2018р. до 27.02.2020р. включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання судового рішення по справі №400/7457/23 військовою частиною НОМЕР_1 21.06.2024р. виплачено на користь ОСОБА_1 93832,74 грн. індексації грошового забезпечення за період 01.03.2018р. до 27.02.2020р. Зазначаючи, що військова частина НОМЕР_1 допустила порушення строків розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2020р. по 20.06.2024р. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, та зазначив, що з огляду на внесення Законом №2352-ІХ змін до ст.233 КЗпП України, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі варто умовно поділити на дві частини: до 19.07.2022р. та після вказаної дати. За висновками суду, за період з 28.02.2020р. по 18.07.2022р. відповідач має виплатити позивачу з принципу пропорційності середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, проте розрахунку суд не має можливості провести через відсутність у матеріалах справи довідки про грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням. Період стягнення з 19.07.2022р. по 20.06.2024р. регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, тому враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-ІХ, суд визнав за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022р. по 19.01.2023р. Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Спір у цій справі виник у зв`язку із виплатою на користь позивача (військовослужбовця) середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, внаслідок несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення. Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18. Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України. Згідно статті 116 КЗпП (в редакції, що діяла на дату звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно ст.117 КЗпП України, в наведеній редакції, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022р. в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Після внесення змін в ст.117 КЗпП України, редакція якої набрала чинності 19.07.2022р., Верховним Судом сформований правовий висновок щодо застосування вказаної норми у разі затримки розрахунку при звільненні, якій охоплює період до внесення змін та після внесення змін. Зокрема, в постановах Верховного Суду від 15.02.2024р. по справі №420/11416/23, від 14.03.2024р. по справі №560/6960/23, зазначено, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом №2352-ІХ і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-IX) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-IX, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Як вже зазначалось вище та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 27.02.2020р., однак повний розрахунок при звільненні з нею проведено відповідачем 21.06.2024р. Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України. У період з 28.02.2020р. по 20.06.2024р. має місце затримка розрахунку при звільненні. Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі період з 28.02.2020р. по 18.07.2022р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. При цьому, колегія суддів наголошує, що саме суд наділений повноваженнями застосування принципу співмірності і зменшення відповідної виплати, а тому покладення судом першої інстанції відповідного обов`язку на військову частину НОМЕР_1 є необґрунтованим. При здійсненні такого висновку суд першої інстанції виходив з того, що суму розрахунку не має можливості провести через відсутність у матеріалах справи довідки про грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням. Проте, судом не виконано вимог частини четвертої статті 9 КАС України щодо вжиття визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Повноваженнями щодо витребування доказів з власної ініціативи наділений суд також і положеннями статті 80 КАС України. Період з 19.07.2022р. по 20.06.2024р. регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Щодо періоду з 28.02.2020р. по 18.07.2022р. колегія суддів зазначає наступне. Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 872 дні. Чинне законодавство не містить жодних положень щодо неможливості застосування постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 для обчислення середньої заробітної плати військовослужбовців. Більш того, п. 4 розділу ІІІ Порядку №100 врегульовано особливості виплати заробітної плати військовослужбовцям, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, що спростовує позицію відповідача про неможливість застосування Порядку №100 до військовослужбовців. Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Ухвалою колегії суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025р. зобов`язано військову частину НОМЕР_1 надати довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці служби (грудень 2019 року - січень 2020 року), складену відповідно до Порядку №100 (із зазначенням середньоденного грошового забезпечення) для цілей застосування ст.117 КЗпП України. На виконання вимог вказаної ухвали відповідач надав відповідну довідку, з якої вбачається, що середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за два місяці перед звільненням з військової служби становить 398,83 грн. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 347 779,76 грн. (398,83 грн. х 872 календарних днів). В свою чергу, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц. Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. У постанові від 18.07.2018р. у справі №825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету. В постанові від 30.10.2019р. у справі №806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Колегія суддів враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі. Зокрема, при вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплачених сум індексації (93832,74 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 28.02.2020р. по 18.07.2022р. становить 26,98 % (93832,74 грн. х 100% / 347 779,76 грн). Як вже було зазначено вище, загальний розмір обчисленої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 347 779,76 грн. За таких умов колегія суддів вважає, що позивачу мав би належати середній заробіток у сумі 93 830,98 грн. за час затримки розрахунку при звільненні (26,98% від 347 779,76 грн.). Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022р. по 20.06.2024р. (з урахуванням того, що 19.07.2022р. набрав чинності Закон №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України, за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців), колегія суддів зазначає таке. Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 184 дні. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку за вказаний період складає 73384,72 грн. (398,83 грн. х 184 календарні дні). Отже, загальна сума заробітку за час затримки виплати позивачу грошового забезпечення складає 167 215,70 грн. (93 830,98 грн. + 73384,72 грн.). Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, не повне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що на підставі п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, постановлене Миколаївським окружним адміністративним судом рішення від 31.12.2024р. підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року скасувати. Ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 лютого 2020 року по 20 червня 2024 року. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 лютого 2020 року по 20 червня 2024 року в сумі 167 215,70 грн. (сто шістдесят сім тисяч двісті п`ятнадцять гривень сімдесят копійок). В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 14 квітня 2025 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук