Постанова 4818 № 645/4575/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 645/4575/20 Головуючий суддя І інстанції Курганникова О. А. Провадження № 22-ц/818/1477/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: надання послуг ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б., суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ткачової Віталії Сергіївни нарішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 17 листопада 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Курганникової І.А., по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: ТОВ «Жилсервіс» звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , яка знаходиться у багатоквартирному житловому будинку, утримання, експлуатацію та управління котрим відповідно до Договору про здійснення управління житлового будинку від 01.10.2006 та від 01.04.2020 здійснює ТОВ «Жилсервіс». 01.02.2017 між сторонами укладено Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Позивач зазначає, що добросовісно виконує зобов`язання щодо обслуговування житлового будинку та утримання прибудинкової території і споруд. Однак, відповідач, як споживач житлово-комунальних послуг у будинку, ігнорує покладений на нього обов`язок щодо сплати у повному обсязі коштів за утримання будинку і споруд та прибудинкової території. Так заборгованість відповідача за послуги з 01.10.2017 р. по 01.08.2020 р. складає 17939,55 грн. та 211,23 грн за вивіз побутових відходів На підставі вищевикладеного, ТОВ «Жилсервіс» просить суд стягнути з відповідача заборгованість за житлово-комунальні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території у розмірі 29291,91 грн, з яких: 17939,55 грн основний борг; 2440,38 грн інфляційні витрати; 8700,75 грн 3% річних; 211,23 грн вивезення побутових відходів. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2020 року задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилсервіс» заборгованість у розмірі 29080,68 грн. та судовий збір у розмірі 2102, 00 грн, а всього 31182 (тридцять одна тисяча сто вісімдесят дві) грн ,68 коп. місяць. В апеляційній скарзі представник відповідача - адвокат Ткачова В.С. просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, відшкодувати понесені судові витрати, посилаючись на те, що позивачем не надано до суду належні та допустимі докази, позовні вимоги не доведені. Вказала, що судом неправомірно стягнуто2440,38 грн інфляційні витрати; 8700,75 грн 3% річних, оскільки на період карантину законом заборонено застосовувати штрафні санкції. Зазначила, що суд помилково вказав, що відповідач визнавала позов, що спростовується наданим до суду відзивом відповідача. Також вказала, що позивач не довів факт надання житлово-комунальних послуг та не надав сертифікат відповідності якості цих послуг. Між сторонами не було укладено жодного договору з цього приводу, суд безпідставно послався на договір від 01.02.2017 який між сторонами не укладався та не підписувався. Апелянт послалася на те, що за вказаною позивачем адресою мешкає та зареєстроване місце проживання не відповідача, а ОСОБА_2 , який уклав договір про надання про надання відповідних послуг з іншою особою, яка їх фактично надавала, а він за них належним чином сплачував на підставі відповідних квитанцій. Натомість від позивача ніяких квитанцій щодо сплати послуг не надходило. Також апелянт заперечила проти обґрунтованості наданого позивачем розрахунку заборгованості, в якому не зазначена вартість послуг та застосовані при цьому тарифи. Зауважує, що до кошторису було включено послугу з вивозу побутових відходів, а також про поточний ремонт систем водопостачання та водовідведення, які відповідач сплачує іншій установі, яку суд безпідставно врахував. Позивач не довів, що відповідач фактично користувалася його послугами, що є необхідним у даному випадку згідно до правової позиції, яка була висловлена Верховним Судом у постанові від 14.01.2019 у справі № 285/4671/15-ц та від 24.10.2018 у справі № 521/12020/15-ц. У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не обґрунтована і тому не може бути задоволена. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Аналізуючи наведені норми цивільного процесуального права, та з огляду на зміст та характер спірних правовідносин судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Правилом ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що відповідачем по справі належних доказів того, що вона не користуються послугами не надано. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог статті 67 Житлового кодексу України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Згідно із положеннями статті 68 Житлового кодексу України, наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги. Згідно статті 162 Житлового кодексу України, плата за комунальні послуги у жилому приміщенні, що належить громадянинові, береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами, у строки визначені угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги. Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами ч. 1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (який діяв на момент виникнення відповідних правовідносин між сторонами), балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (який введено в дію з 01.05.2019) не містить поняття «балансоутримувача», натомість визначає лише «управителя багатоквартирного будинку», згідно якого це фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб. Відповідно до договору про здійснення управління житлового будинку від 01 жовтня 2006 року та Додаткової угоди до цього договору від 01 січня 2011 року, укладеного між будівельною компанією (балансоутримувачем) АТ «Агросервіс-Україна» та ТОВ «Жилсервіс», з жовтня 2006 року позивач займається управлінням будинку АДРЕСА_2 . З вищевказаної Додаткової угоди вбачається, що ТОВ «Жилсервіс» зобов`язався надавати житлово-комунальні послуги власникам квартир у відповідності до технічних стандартів, норм чинного законодавства з урахуванням тарифів які визначені у структурі тарифів, а саме: прибирання при будинкової території, прибирання сходових кліток, вивезення побутових відходів, вибирання підвалів, технічних поверхів та покрівлі, здійснення технічного обслуговування ліфтів, здійснення технічного обслуговування внутрішньо будинкових систем, дератаризація, дезінсекція, надання послуг з обслуговування димовенталяційних каналів, здійснення ремонту конструктивних елементів внутрішньобудинкових систем, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинковій території, проведення освітлення місць загального користування, контролювання енергопостачання ліфтів, а також надання інших послуг, які необхідні для належного управління та обслуговування будинків, тощо. Відповідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», управитель це особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору. Відповідно п.п. 2.1.3 Договору від 01 жовтня 2006 року Організація зобов`язана надавати комунальні послуги власникам квартир у відповідності до технічних стандартів, норм чинного законодавства. Згідно п. 3 Додаткової угоди ТОВ «Жилсервіс» (Організація) зобов`язана надавати житлово-комунальні послуги власникам квартир у відповідності до технічних стандартів, норм чинного законодавства з урахуванням тарифів, які визначені у структурі тарифів, а саме: прибирання прибудинкової території, прибирання сходових кліток, вивезення побутових відходів, вбирання підвалів, технічних поверхів та покрівлі, надавати технічне обслуговування ліфтів, надавати технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем, дератизацію, дезінфекцію, надавати послуги з обслуговування димовентиляційних каналів, надавати ремонт конструктивних елементів внутрішньо будинкових систем, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинкової території, проводи освітлення місць загального користування, контролювати енергопостачання ліфтів, а також надавати інші послуги, які необхідні для належного управління та обслуговування будинків, тощо. (п.2.1.4. Договору). Отже, на сьогоднішній день позивач по справі є управителем житлового фонду будинку АДРЕСА_2 , власником квартири АДРЕСА_3 в якому є відповідач. Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

3. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. За приписами п. 2 ч. 1ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (який діяв на момент виникнення відповідних правовідносин між сторонами), Постанови Кабінету Міністрів України від 02.05.2009 № 529 «Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (яка діяла на момент виникнення відповідних правовідносин між сторонами) та Постанови Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 № 712 «Про затвердження Правил надання послуг з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком» позивач зобов`язався надавати житлово-комунальні послуги для мешканців будинку з прибирання прибудинкової території, прибирання сходових кліток, вивезення побутових відходів, прибирання підвалів, технічних поверхів та покрівлі, технічне обслуговування ліфтів, технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем, дератизацію, дезінсекцію, послуги з обслуговування димовентиляційних каналів, ремонт конструктивних елементів внутрішньобудинкових систем, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинкової території, освітлення місць загального користування, енергопостачання ліфтів, а також надає інші послуги, які необхідні для належного управління та обслуговування будинків. У відповідності до положень п. 5 ч. 3 ст. 20 вищевказаного Закону, споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 32 зазначеного Закону, плата за житлово-комунальні послуги нараховуються щомісячно. Проте, відповідач, в порушення вимог закону, за надані послуги не сплачував, що призвело до заборгованості. 01.02.2017 між сторонами укладено Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 11-13). З наданого позивачем рахунку з квартплати від 29.07.2020 вбачається, що заборгованість за період вересня 2017 року по липень 2020 року 17939,55 грн (а.с. 14). Оскільки, представником позивача не надано підтвердження існування заборгованості у ОСОБА_1 за вивоз побутових відходів у розмірі 211,23 грн., тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягали, і суд першої інстанції в цій частині у задоволенні позову відмовив. Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов`язання. Частиною першою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У відповідності до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Главою 63 ЦК України. За змістом ч. 1 ст.901, ч. 1 ст.903 ЦК Україниза договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Отже, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав та обов`язків сторін, на боржника покладено певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому відповідає право вимоги кредитора (ч. 1ст. 509 ЦК України) вимагати сплати грошей за надані послуги. Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. У відповідності до положень, передбачених п. 5 ч. 3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (який діяв на момент виникнення відповідних правовідносин між сторонами) та п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017№ 2189-VIII споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги. У зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання по оплаті за надані послуги ОСОБА_1 нараховані інфляційні витрати за час прострочення у загальній сумі 2440,38 грн., а також три відсотки річних від простроченої суми у загальному розмірі 8700,75 грн., які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Жилсервіс». Доводи скарги спростовуються нижчевикладеним. Відповідно до наведеної норми ст. 11 ЦК України та між позивачем та відповідачем існують відносини, що породжують цивільні права та обов`язки, оскільки позивач надає житлово-комунальні послуги, а саме послуги по утриманню спільного майна багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , зокрема прибирання прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем, утримання ліфтів тощо, а відповідач ними користується. Доказів на спростовування останнього факту відповідач до суду не надала. Відповідачу були нараховані 3% річних та інфляційні втрати згідно з п. 4 ст. 611, ст. 625 ЦК України, які є збитками, а не штрафними санкціями. від яких було звільнено осіб відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню корона вірусної хвороби». Згідно ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» не передбачає ліцензування та сертифікацію діяльності з надання житлової послуги з управління багатоквартирним будинком. Вказав, що позивач надав відповідачу житлову послугу, ці на яку відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 10, п. 5 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначені загальними зборами співвласників житлового будинку від 28.03.2017, яке є чинним та яким було визнано позивача управителем. Оплата відповідачем за воду, газ тощо не має відношення до сплати послуг, які надає позивач. Згідно п. 3 ч. 3 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком, тому посилання відповідача в цьому контексті на постанову КМу № 869 від 01 червня 2011 року неправомірно. Відповідач не спростовував наведений позивачем розрахунок заборгованості та не надав свого розрахунку. Позивач не має ніяких правовідносин з ОСОБА_2 . Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, - до такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі № 910/15085/16). Відповідач всупереч порядку, визначеного ст. 27 Закону України «Про ЖКП», п.п. 45-50 правил надання послуг з управління багатоквартирним будинком, затв. Постановою КМ України від 05.09.2018 № 712, не склав відповідного Акту щодо ненадання йому послуг. Крім того, відповідно ст.9 Закону України «Про житлово- комунальні послуги»: Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги. Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у аналогічній за обставинами справі № 6-2951цс15. З урахуванням норми ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скарги про те, що відсутні підстави для стягнення заборгованості за послуги з огляду на те, що відповідач не отримує послуги, оскільки відповідачем в порушенням вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України не було доведено того факту, що ними фактично не отримувались або отримувались не в повному обсязі чи неналежної якості зазначені послуги. Статтею 14 Закону № 2189-VIII передбачено поділ житлово-комунальних послуг залежно від порядку затвердження цін тарифів. Затвердження цін та тарифів на житлово-комунальні послуги віднесено до повноважень органу місцевого самоврядування; за статтею 32 цього Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору, а розмір плати розраховується, виходячи з розміру встановлених цін (тарифів) та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Відповідачем всупереч процесуального обов`язку, ст.ст. 12, 81 ЦПК України, не було спростовано наявного у справі розрахунку заборгованості, наданого позивачем, та не було надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, ст.ст. 76-80 ЦПК України, на його спростування. Судом встановлено, що позивач ТОВ «Жилсервіс» добросовісно виконує взяті на себе зобов`язання щодо обслуговування житлового будинку та утримання прибудинкової території, тобто фактично надає відповідачу зазначені послуги та, відповідно суд приходить до висновку про існування між сторонами фактичних договірних відносин. Факт надання таких послуг не спростовано й відповідачем. Крім того відповідно до ст. 614 ЦК України особа звільняється від відповідальності за невиконання зобов`язання лише в тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні такого зобов`язання. Аналогічна правова позиція висловлена Судовою Палатою у цивільних справах Верховного Суду України при розгляді справи № 6-6ц13. Доводи скарги, що на період карантину заборонено накладувати штрафні санкції, колегія суддів не приймає, з огляду на п.3 ч.1ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Оскільки відсутності своєї вини у порушенні спірного зобов`язання відповідачем не доказано, зазначені послуги позивачем надавалися, підстави звільнення відповідача від сплати боргу за утримання будинків і споруд та прибудинкової території за цим позовом відсутні. Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він відмовився від послуг позивача, або надання таких припинено, або позивачем допущено порушення при наданні житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частинами 4, 5, 8 ст. 83 ЦПК України передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього Виходячи з наведених норм ст.ст. 83, 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не приймає наданий до апеляційного суду адвокатом Ткачовою В.С. дублікати квитанцій, договір на виконання роботи від 03.02.2017 року укладений з ОСОБА_3 та акти прийому-передачі виконаної роботи відповідно до зазначеного договору, оскільки апелянтом не було доведено, що у нього не було процесуальної можливості вчасно подати ці докази до суду першої інстанції у встановленому законом порядку та строки. Як вбачається з матеріалів справи, суд належним чином викликав відповідача у судове засідання, участь у яких приймала адвокат Ткачова В.С. До суду першої інстанції був поданий відзив на позовну заяву, однак про докази, які були надані до апеляційної скарги нічого не зазначено (а.с.37-38). Відповідач не довела суду, щодо укладення іншого договору про надання послуг про управління будинком, про наявність у неї претензій щодо якості наданих ТОВ «Жилсервіс» до суду належних і допустимих письмових доказів не було надано. Той факт, що у квартирі відповідача мешкала інша особа не звільняє власника від обов`язку сплачувати за надані позивачем послуги по управлінню будинку, оскільки власність зобов`язує до її належного утримання, ч. 4 ст. 319, ст. 322 ЦК України. Інші доводи скарги висновків суду не заперечують, на законність судового рішення не впливають і спростовуються вищенаведеними обставинами справи. Суд першої інстанції відповідно до ст. 89 ЦПК України належним чином оцінив наявні у справі докази, навів мотиви відхилення або врахування кожного доказу, доводами скарги не спростовуються висновки суду першої інстанції, які відповідають нормам матеріального і процесуального права. З огляду на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ткачової Віталії Сергіївни залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 23 лютого 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.