Постанова 4818 № 635/4631/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 635/4631/19 Головуючий суддя І інстанції Шинкарчук Я. А. Провадження № 22-ц/818/1064/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про стягнення аліментів ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : судді-доповідача Яцини В.Б. суддів колегії - Кіся П.В., Хорошевського О.М., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2019 року, ухвалене в складі головуючого судді Шинкарчук Я.А., по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, встановив: 18 червня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) до досягнення донькою 23 - х років за умови, що вона буде продовжувати навчання. Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання. Позовна заява обґрунтована тим, що 17 серпня 1996 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. Від вказаного шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12.03.2010 року, яке набрало законної сили шлюб було розірвано. Після розірвання шлюбу донька залишилась проживати з позивачем. Рішеннями Харківського районного суду Харківської області по справі № 635/1986/16-ц та № 635/7567/17 з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 . На час звернення з даною позовною заявою донька ОСОБА_3 досягла повноліття, однак продовжує навчання у Харківському національному економічному університеті імені Семена Кузнеця, що підтверджується довідкою від 28.01.2019 року за №

503. Донька навчається на денній формі навчання та немає змоги працювати, щоб самостійно отримувати заробіток. Згідно Договору № 2018.02.071.020.6.01.003 від 13.08.2018 р. про надання освітніх послуг, який укладено позивачем в інтересах дочки, ОСОБА_3 , загальна вартість освітньої послуги за весь строк навчання становить 41 880, 00 гривень. Позивач не має можливості самостійно утримувати повнолітню доньку, яка у зв`язку з продовженням навчання потребує матеріальної допомоги, зокрема у оплаті освітніх послуг, підручників, проїзду до міста навчання, з урахуванням того, що начальний заклад знаходиться у м. Харкові, а фактичне місце проживання останньої в Харківській області, Харківському районі, м. Мерефа та вартість проїзду щодня в обидві сторони складає 58 гривень, а на місяць 1 276 грн. З урахуванням зазначеного позивач разом з дочкою перебувають у скрутному матеріальному становищі, що змусило позивача звернутись із даним позовом до суду. Відповідач відмовляється надавати матеріальну допомогу добровільно, у той час як має на це можливість. У власності відповідача перебуває житловий будинок в якому веде власне господарство. Крім того, відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно відповідач має у власності земельну ділянку, будинок та двокімнатну квартиру. У письмовому відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. Зазначив, що на даний час не має постійного місця роботи та постійного доходу. З 20 жовтня 2013 року перебуває у шлюбі з громадянкою ОСОБА_4 , яка за станом здоров`я є інвалідом третьої групи, що підтверджується Довідкою до акту огляду медико - соціальної експертної комісії № 480854 від 17.08.2017 року, а також на його утриманні перебуває неповнолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інформація позивача щодо його майнового стану не відповідає дійсності, виходячи з того, що двокімнатна квартира перебуває у спільній сумісній власності 4-х власників, фактично належить його матері, яка в ній і мешкає. Житловий будинок та земельна ділянка дійсно належить відповідачу на праві власності, між тим в ньому мешкають його дружина та неповнолітня дитина. Таким чином зважаючи на несталість доходів та наявне значне фінансове навантаження для утримання його сім`ї, відповідач вважає, що не має можливості утримувати повнолітню дочку від першого шлюбу ОСОБА_3 та сплачувати аліменти до досягнення нею 23 річного віку. Позивач просив справу розглянути без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та прохає їх задовольнити. Крім того в заяві зазначила, що відповідачем не надано жодного належного доказу щодо неможливості надавати матеріальну допомогу повнолітній доньки, зокрема, довідка про стан здоров`я його дружини не є дійсною оскільки її термін скінчився. Тривалий час відповідач працює у службі таксі, звідки і отримує прибуток на утримання сім`ї, після розірвання шлюбу участі у вихованні їх спільної дитини не приймає. У той час, позивач мешкає в будинку батьків, має другу малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_3 , у шлюбі не перебуває. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи з 18 червня 2019 року і до закінчення навчання, але не більш ніж до досягнення донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 23 - х років. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 768 гривень 40 копійок. Рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 аліментів у межах суми виплати за один місяць підлягає негайному виконанню. Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, що він сплачував аліменти до 18-ти років, вважає, що не повинен сплачувати аліменти на навчання дитині, яка досягла повноліття. Закон передбачає обов`язок надавати допомогу повнолітній дитині за наявності у нього такої можливості, якої у нього немає. Відзив на скаргу не надійшов. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на те, що спір у даній справі виник з приводу стягнення суми, розмір якої є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, без повідомленням учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін визначені у ст. 375 ЦПК України, за якою суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 досягнула повноліття та продовжує навчання, у зв`язку з чим потребує допомоги від обох батьків, а враховуючи майновий стан учасників справи для необхідного та достатнього забезпечення гармонійного розвитку дитини стягненню підлягають аліменти. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 21 березня 2001 року Мерефянською міською радою Харківського району). Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12.03.2010 року, яке набрало законної сили шлюб було розірвано. Після розірвання шлюбу донька залишилась проживати з позивачем. На підставі рішення Харківського районного суду Харківської області по справі № 635/1986/16-ц та № 635/7567/17 з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 . Відповідно до довідки Харківського Національного Економічного Університету імені Семена Кузнеця № 503 від 28.01.2019 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є студентом 2 курсу першого рівня вищої освіти ступеня «Бакалавр», Фінансового факультету, Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця. Форма навчання: денна, за рахунок коштів фізичної особи. Строк навчання в учбовому закладі до 30 червня 2022 року. Відповідно до Договору про надання освітніх послуг № 2018.02.071.020.6.01.003 від 13 серпня 2018 року, укладеного позивачем в інтересах дочки, ОСОБА_3 , загальна вартість освітньої послуги у Харківському Національному Економічному Університеті імені Семена Кузнеця за весь строк навчання становить 41 880, 00 гривень. Позивач продовжує виконувати свій обов`язок щодо утримання дочки у повному обсязі (оплату навчання, проїзд до місця навчання, придбання підручників, придбання одягу, харчування оздоровлення), але її доходів для цього недостатньо. Відповідач ухиляється від надання матеріальної допомоги на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, а вона не має змоги самостійно утримувати дитину, оскільки дочці необхідні кошти на оплачу навчання, проїзд до місця навчання, тощо. Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 199 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. Таким чином, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 є рідною дочкою ОСОБА_1 , яка є студенткою 2 курсу першого рівня вищої освіти ступеня «Бакалавр», Фінансового факультету, Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця, денної форми навчання, термін навчання до 30 червня 2022 року. З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_3 мешкає поза межами міста Харків, де знаходиться вищий навчальний заклад, в якому вона навчається, у зв`язку з чим вона витрачає кошти кожного дня на проїзд з одного міста до іншого. Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначила, що ОСОБА_3 потребує матеріальної допомоги батька, посилаючись, зокрема, на витрати, пов`язані з проїздом до навчального закладу та навчанням на денній формі навчання, що позбавляє її працевлаштуватися на роботу. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. Посилання відповідача на те, що на його утриманні знаходиться інша дитина, є необґрунтованими, оскільки необхідність утримувати інших дітей не виключає обов`язку відповідача надавати матеріальну допомогу також своїй повнолітній дочці, яка її потребує. Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що «обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину)». Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 досягнула повноліття та продовжує навчання, у зв`язку з чим потребує допомоги від обох батьків. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. У ч.1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частинами 4, 5, 8 ст. 83 ЦПК України передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього Виходячи з наведених норм ст. ст. 83, 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не приймає наданий до апеляційного суду довідку МСЕК, оскільки апелянтом не було доведено, що у нього виникли труднощі із поданням такого доказу до суду першої інстанції у встановленому законом порядку та строки. Доводи скарги, про те, що він повідомив суд першої інстанції, що його дружина ОСОБА_4 проходила обстеження щодо продовження групи інвалідності за довідкою МСЕК і він не зміг подати ці докази до суду першої інстанції колегією суддів не приймаються, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме поданим відзивом на позовну заяву з додатками у якому відсутні ці посилання (а.с.38-46). Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що він утримує дружину та другу дитину від шлюбу, офіційно не працюєі сплачувати аліменти на утримання своєї повнолітньої доньки не має можливості через відсутність постійного місця роботи, є безпідставними, оскільки відповідач належним чином не довів, що його безробітний стан має тривалий та вимушений характер, що він безрезультатно вживав необхідні заходи для працевлаштування. Відомостей про реальний розмір свого доходу, за рахунок якого він існує - до суду не було надано. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Відповідач не надав як суду першої так і апеляційної інстанцій належних, допустимих та достатніх доказів, підтверджуючих неспроможність сплати аліментів у визначеному судом розмірі. З огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом було додержано норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 268, 367,368, п. 1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 16 березня 2020 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді П.В.Кісь. О.М.Хорошевський.