Постанова КГС ВС № 911/2681/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2021 року м. Київ Справа № 911/2681/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І., за участю секретаря Низенко В. Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс» на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Кропивної Л.В., Пашкіної С.А., Поляк О.І. від 11.11.2020 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс» до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Консент капітал менеджмент»

2. ОСОБА_1

3. ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення загальних зборів за участю представників: від позивача: Годзула В. Ф. від відповідача-1: Белкін Л.М. від відповідача-2: не з?явилися. від відповідача-3: не з?явилися. ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Омокс» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консент капітал менеджмент», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення загальних зборів, що оформлені протоколом № 1/2019 від 04.02.2019. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій Господарський суд Київської області рішенням від 18.05.2020 у справі № 911/2681/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020, у задоволенні позову відмовив. Товариство з обмеженою відповідальністю «Консент капітал менеджмент» подало заяву про ухвалення додаткової постанови щодо покладення на позивача понесених заявником судових витрат на правничу допомогу, у зв?язку з переглядом рішення судом апеляційної інстанції, в розмірі 64 000 грн. Північний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 11.11.2020 задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Консент капітал менеджмент». Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консент капітал менеджмент» 64 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Омокс» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі №911/2681/19, у якій просило її скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктами 1 та 4 частини 2 статті 287 та пунктом 1 і 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України. Зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 908/2614/19, від 13.08.2020 у справі № 904/9943/17, від 01.06.2020 у справі № 910/12945/19, від 21.08.2018 у справі № 906/612/17, а також, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання позивача про відкладення розгляду заяви відповідача-1 про розподіл судових витрат. Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а додаткове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, зазначивши що визначення розміру витрат на професійну допомогу пов?язується із значенням справи для відповідача, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію відповідача. Також відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу повідомив що планує понести витрати на професійну правничу допомогу за супроводження касаційного провадження за даною касаційною скаргою у розмірі 22 000,00 грн. Розгляд клопотань Відповідачем-1 у судовому засіданні у суді касаційної інстанції заявлено клопотання про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою ТОВ «Омокс», з тих підстав, що на його думку підпис на первісній касаційній скарзі від імені директора ТОВ «Омокс» Кулагіна О.В. виконано не Кулагіним О.В., а уточнену касаційну скаргу від імені ТОВ «Омокс» підписав юрисконсульт Годзула В.Ф. , однак документів що підтверджують повноваження на її підписання не надав. Верховним Судом відхилено заявлене відповідачем-1 клопотання, як необгрунтоване. В матеріалах справи знаходиться первісна касаційна скарга ТОВ «Омокс», яка підписана директором Кулагіним О.В., не містить жодних рисок перед підписом та не викликає у суду сумнівів щодо відповідності особи, що її підписала, тій яка зазначена підписантом. Первісна касаційна скарга ТОВ «Омокс» була залишена ухвалою суду від 21.12.2020 без руху, скаржнику надано строк для усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали ТОВ «Омокс» подано уточнену касаційну скаргу, яку від імені ТОВ «Омокс» підписав юрисконсульт Годзула В.Ф., повноваження якого в порядку частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України підтверджені копією трудового договору від 04.02.2020.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій Щодо наведених скаржником у касаційній скарзі підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Щодо визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року по справі № 923/682/16. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц). У постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 908/2614/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд виходив з того, що рішення Господарського суду Запорізької області від 12.12.2019 у справі №908/2614/19 було прийнято у відкритому судовому засіданні, проте розгляд заяви про розподіл судових витрат господарським судом першої інстанції в порушення положень частини 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України було здійснено без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. У зв?язку з цим Верховний Суд погодився з висновками апеляційного господарського суду, що не призначивши розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат в тому ж самому порядку, що й судове рішення, суд першої інстанції порушив принцип змагальності і позбавив відповідача можливості заявити відповідне клопотання щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обов`язок доведення неспіврозмірності яких покладено саме на нього. Також за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.11.2020 у справі № 908/2614/19, суд апеляційної інстанції ухвалюючи нове рішення та залишаючи без розгляду заяву про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу не врахував, що позивач заявив до закінчення судових дебатів про наявність наміру подати докази понесення витрат на правничу допомогу, про що свідчить технічний запис судового засідання від 12.12.2019, отже, представником позивача було заявлено в усній формі у судовому засіданні про наявність наміру подати докази розміру судових витрат. Докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу були подані в межах встановленого частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України строку. Також суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Встановлення Верховним Судом цих обставин прийняття додаткового рішення Господарським судом Запорізької області від 26.12.2019 у справі № 908/2614/19 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2020 стало підставою для їх скасування та передачі справи на новий розгляд суду першої інстанції для розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат. Подібних обставин у справі № 911/2681/19 не встановлено. Отже, наведені скаржником в касаційній скарзі підстави для касаційного перегляду, а саме, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 908/2614/19, не підтвердились. Проаналізувавши висновок, що викладений у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі №904/9943/17, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що він стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається. У справі №904/9943/17 позов було подано про захист прав інтелектуальної власності на промисловий зразок і обґрунтовано тим, що відповідачем порушено право позивача на використання ПЗ за патентами № 24005 та № 33675 у вигляді виготовлення, пропонування для продажу та реалізації невизначеному колу осіб продукції, яка за зовнішнім виглядом є схожою до ступеня змішування із продукцією позивача. Постановою Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 904/9943/17 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедро» залишено без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020, якою в задоволенні позову відмовлено повністю, залишено без змін. Питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу у справі № 904/9943/17 не вирішувалось. Щодо посилань скаржника в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 01.06.2020 у справі № 910/12945/19, то у цій справі Товариство з обмеженою відповідальністю «СКС» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби і Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України 94 167,00 грн шкоди (збитків), завданої внаслідок неправомірних дій Офісу ВПП ДФС. Верховний Суд постановою від 01.06.2020 у справі № 910/12945/19 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС» залишив без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 910/12945/19 залишив без змін. У постанові Верховного Суду від 01.06.2020 у справі № 910/12945/19 зазначено, що за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством. Витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні. Подібних обставин у справі № 911/2681/19 не встановлено. Щодо наведеної скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду від 21.06.2018, а не 21.08.2018, як зазначено позивачем, у справі № 906/612/17, то висновки суду щодо часткового задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Екзіто», скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовані наявністю підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 3, частини 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (у редакції чинній до 08.02.2020): «Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

4. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції». Підставою для таких висновків Верховного Суду стало те, що апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції від 26.09.2017, яким первісний позов задоволено, стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «Екзіто» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Посейдон Групп» 175 808,98 грн заборгованості, 1673,70 грн пені, 2662,24 грн судового збору, в задоволенні зустрічного позову відмовлено, брав до уваги докази, надані ТОВ «Посейдон Групп» лише у суді апеляційної інстанції, без зазначення підстав прийняття цих додаткових доказів апеляційним судом, без дослідження їх прийнятності та допустимості. Зважаючи на те, що ТОВ «Посейдон Групп» не було надіслано або надано ТОВ «Екзіто» наданих суду копій відправлень, а також, зважаючи на висловлені скаржником сумніви з приводу їх достовірності, так як наведені в судовому рішенні номери відправлень не відслідковуються у пошуковій формі відстеження статусу руху вантажів на інтернет-сайті DHL Express, Верховний Суд погодився з доводами касаційної скарги, що прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів є порушенням норм процесуального права. При цьому у справі № 906/612/17 питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу судами попередніх інстанцій не вирішувалось та відповідно відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у цих правовідносинах. Таким чином, наведені позивачем у касаційній скарзі постанови Верховного Суду були прийняті за іншого як матеріально-правового, так і процесуально-правового регулювання спірних правовідносин, іншого предмета та/або підстав заявлених позовних вимог, та/або іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), ніж у даній справі. Відтак зазначені справи та справа № 911/2681/19 є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зважаючи на те, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс» на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у цій частині. Щодо касаційного провадження у справі відкритого відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених статтею 310 цього Кодексу. Позивачем у касаційній скарзі підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд зазначено пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак, враховуючи, що заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердились, наведені відповідачем порушення норм процесуального права не можуть бути підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд. Щодо підстав, передбачених пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (із наступними змінами та доповненнями) «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та пункту 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, відмовивши в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи № 911/2681/19. Позивач зазначає, що ним було подано два клопотання про відкладення розгляду заяви відповідача-1, які були обґрунтовані тим, що позивач не отримав копії заяви відповідача-1 з відповідними доказами і тому не міг надати аргументовані заперечення, а тому виклав їх лише із загальних підстав. А також, що станом на 11.11.2020 ТОВ «Омокс» було вражено пандемією COVID-19 і всі його працівники знаходились в режимі самоізоляції. Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду має прийматись з дотриманням цих принципів, які закріплені також у статтях Господарського процесуального кодексу України. Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і жодним іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. У матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб). Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту: за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Визначений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності та принцип рівності сторін, визначений статтею 7 Господарського процесуального кодексу України, які пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її в явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Відповідно до частин другої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами п`ятою та шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені. Як вбачається з встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу були подані ТОВ «Консент капітал менеджмент» 26.10.2020, тобто у межах, встановленого частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, строку. Апеляційний господарський суд ухвалою від 28.10.2020 призначив судове засідання з розгляду заяви ТОВ «Консент капітал менеджмент» про ухвалення додаткової постанови щодо розподілу судових витрат на 04.11.2020. Позивач звернувся до апеляційного суду з клопотанням № 325/11 від 02.11.2020 про відкладення розгляду справи № 911/2681/19, що підтверджує його обізнаність щодо розгляду заяви відповідача-1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Апеляційним господарським судом було розглянуто клопотання позивача про відкладення розгляду справи, для забезпечення участі його представника у судовому засіданні та можливості подати заперечення щодо заявлених відповідачем-1 витрат на правову допомогу, враховуючи строки, встановлені статтею 244 Господарського процесуального кодексу України, для ухвалення додаткового рішення, розгляд заяви відкладено на 11.11.2020. Попереджено учасників, що нез?явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви. Позивачем 09.11.2020 вдруге подано клопотання про відкладення розгляду заяви з підстав її неотримання та перебуванням працівників і керівника товариства на самоізоляції, а також клопотання про відмову в задоволенні заяви ТОВ «Консент капітал менеджмент» про ухвалення додаткової постанови щодо розподілу судових витрат. Апеляційним господарським судом було розглянуто клопотання позивача про відкладення розгляду справи та залишено його без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач не був позбавлений можливості залучити представника для ознайомлення з матеріалами справи та участі у судовому засіданні, для цього йому був наданий час, оскільки розгляд заяви вже відкладався за клопотанням позивача. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України). У даному випадку участь представників сторін в судовому засіданні, призначеному апеляційним господарським судом на 11.11.2020 обов`язковою не визнавалась, про що безпосередньо доводилось до відома учасників справи. Позивачем було подано заперечення щодо розміру заявленої відповідачем-1 правової допомоги, яким надана оцінка при ухваленні судом апеляційної інстанції додаткової постанови. Отже, судом апеляційної інстанції не допущено порушення норм процесуального права про які зазначає позивач у касаційній скарзі. Заявлені позивачем клопотання розглянуті судом апеляційної інстанції, рішення щодо відмови в задоволенні другого клопотання позивача про відкладення розгляду заяви є достатньо обґрунтованим. Посилання скаржника, що суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні його клопотання про відкладення розгляду заяви не врахував положення постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та пункту 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України є безпідставними. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» з 11.05.2020 скасовано низку обмежень, введених в Україні через епідемію коронавірусу. Саме по собі оголошення карантину внаслідок поширення хвороби COVID-19, враховуючи послаблення карантинних обмежень, не зупиняє роботи судів, адвокатів, а скаржник чи його представники не були позбавлені можливості взяти участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду відповідно до статті 197 Господарського процесуального кодексу України, проте не скористалися своїм правом. Крім того, наведені скаржником доводи не є безумовною підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд, відповідно до статті 310 Господарського процесуального кодексу України. Висновки Верховного Суду За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки наведені в касаційній скарзі підстави для касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції свого підтвердження не знайшли, враховуючи встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції. Водночас, як уже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу. Судові витрати З огляду на те, що судовий збір при оскарженні додаткового судового рішення не сплачується, розподіл судових витрат у справі за результатами касаційного перегляду такого рішення не здійснюється. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказав на те, що планує понести витрати за супроводження касаційного провадження на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000,00 грн. Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції розгляне заяву відповідача ТОВ «Консент Капітал Менеджмент» про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу після подання заявником відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення даного судового рішення. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку ця заява залишається без розгляду. Керуючись статтями 296, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: 1 Касаційне провадження у справі № 911/2681/19, відкрите за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс» на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс» залишити без задоволення.

3. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 911/2681/19 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. Баранець Судді О. Мамалуй В. Студенець