Постанова 4823 № 737/242/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 16 лютого 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 737/242/20 Головуючий у першій інстанції Москалець Н. А. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/302/21 Апеляційне провадження № 22-ц/4823/316/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бечка Є.М., суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л., секретар: Бивалькевич Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року та на додаткову ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 14 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Куликівської селищної ради, ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними свідоцтва про право власності, державного акту на земельну ділянку та договору дарування, третя особа приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Баглай Андрій Іванович, дата та місце складання повного тексту ухвал: 07 жовтня 2020 року, 14 грудня 2020 року, смт. Куликівка, В С Т А Н О В И В : У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Куликівської селищної ради, ОСОБА_2 в якому просила: - скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , прийняте згідно свідоцтва про право власності, виданого 10.04.2002 виконкомом Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області на підставі рішення цього ж виконкому №8 від 22.02.2002, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.06.2013 реєстраційною службою Куликівського районного управління юстиції Чернігівської області за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 88201874227, номер запису про право власності 1384431; - визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане 10.04.2002 Горбівською сільською радою Куликівського району Чернігівської області на ім`я ОСОБА_3 ; - визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №914601 від 03.09.2009, виданий на ім`я ОСОБА_3 , зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010983500153, кадастровий № земельної ділянки 7422782500:01:001:0221; - визнати недійсними договори дарування вищевказаного житлового будинку та земельної ділянки, укладені 26.12.2016 між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та посвідчені приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Баглаєм А.І., а також скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте на підставі цих договорів дарування, індексний номер: 33183675 від 26.12.2016, прийняте приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Баглаєм А.І. Позовні вимоги обґрунтовувава тим, що відповідно до рішення Куликівського районного суду від 13.08.2002 року позивачеві належить 3/8 житлового будинку по АДРЕСА_1 . 25.01.2019 року ОСОБА_1 звернулася до реєстраційної служби, з приводу реєстрації права власності на домоволодіння, однак цього зробити не змогла, оскільки держреєстратор повідомив, що власником житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 . В подальшому ОСОБА_1 з`ясувала, що право власності на будинок і земельну ділянку, які є об`єктами спору між сторонами, до ОСОБА_2 перейшло від ОСОБА_3 на підставі зазначених вище договорів дарування, та що остання набула право власності на ці об`єкти на підставі вищевказаних свідоцтва і державного акту. Вказувала, що згідно з архівними копіями рішень виконкому Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області №8 від 22.02.2002 року відомості про передачу у власність ОСОБА_3 спірних будинку та земельної ділянки відсутні. Отже виконком Горбівської сільської ради Куликівського району не мав підстав для видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_3 на згаданий будинок, що датоване 10.04.2002 року. У зв`язку з відсутністю рішення Горбівської сільської ради Куликівського району про передачу безоплатно у власність ОСОБА_3 вищезазначеної земельної ділянки підлягає визнанню недійсним виданий на її ім`я державний акт на право власності на спірну земельну ділянку. Крім того, оспорювані правочини є незаконними, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при укладенні договорів дарування, що є предметом спору у цій справі, знали про ухвалення судом рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/8 спірного будинку, так як вони брали участь у судовому засіданні у тій справі. Ухвалою Куликівського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Куликівської селищної ради, ОСОБА_2 залишено без розгляду. Залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказував, що 12.03.2019 року ОСОБА_1 вже зверталася до Куликівського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_2 , Куликівської селищної ради, за результатами розгляду якого позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені. Проте, не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, яку постановою Чернігівського апеляційного суду 17.02.2020 року було задоволено, скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позову. На даний час справа №737/274/19 знаходиться на розгляді у Верховному Суді. Враховуючи те, що в суді першої та касаційної інстанції одночасно на розгляді знаходяться дві справи між тими самими сторонами, з тих підстав, з тотожними позовними вимогами, серед яких і позовна вимога про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки є похідною від решти вищезазначених позовних вимог, а тому суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду. 12.10.2020 року від відповідача ОСОБА_2 до суду першої інстанції надійшла заява про стягнення з позивача ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, у сумі 15000 грн. Заява обґрунтована тим, що 26.03.2020 року позивач повторно звернулася до Куликівського районного суду Чернігівської області з тотожним позовом до тих самих відповідачів, з тим самим предметом та з тих самих підстав. Вважає, що позивач подаючи тотожний позов зловживала своїми процесуальними права, а відповідач внаслідок таких необґрунтованих дій позивача була змушена звернутися до адвоката та понесла витрати на професійну правничу допомогу. Додатковою ухвалою Куликівського районного суду Чернігівської області від 14 грудня 2020 року заяву ОСОБА_2 про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 15000 грн. Не погоджуючись з ухвалою суду від 07 жовтня 2020 року про залишення позову без розгляду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказує, що висновок суду першої інстанції про те, що в суді першої та касаційної інстанції одночасно на розгляді перебувають дві справи між тими самими сторонами, з тих самих підстав, з тотожними вимогами, серед яких позовна вимога про визнання недійними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладених 26.12.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчених приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Баглай А.І., яка є похідною від решти вищезазначених вимог, суперечить вимогам законодавства, висновки суду не відповідають обставинам справи. Також ОСОБА_1 , не погоджуючись з додатковою ухвалою від 14.12.2020 року, подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, просить скасувати ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 14.12.2020 року та відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про компенсацію здійснених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки суд розглянув заяву відповідача без участі позивача, незважаючи на заяву ОСОБА_1 про розгляд справи за її участі, чим порушив її право щодо надання пояснень по справі, долучення доказів, оскільки заявлені витрати на правову допомогу є неспівмірними. Вказувала, що суд першої інстанції позбавив її можливості заявити клопотання про зменшення витрат, понесених на правову допомогу. Зазначає, що з опису виконаних робіт вбачається, що адвокатом відповідача витрачено 12 годин на правову допомогу, проте адвокат Матрос І.М. брав участь у попередній справі за позовом ОСОБА_1 до Куликівської селищної ради, ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрації прав і обтяжень житлового будинку, визнання недійсним державного акту і знав всі обставини даної справи. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалу суду від 07 жовтня 2020 року без зміни, посилаючись на те, що позивачка повторно звернулася до Куликівського районного суду Чернігівської області з тотожним позовом до відповідачів, з тим самим предметом та з тих самих підстав, а тому суд першої інстанції обґрунтовано залишив позов без розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а додаткову ухвалу суду від 14.12.2020 року без змін, посилаючись на те, що позивачка, подаючи тотожний позов зловживала своїми процесуальними права. Як наслідок, 04.09.2020 року відповідачка уклала з адвокатом Матросом І.М. договір про надання правової допомоги та сплатила гонорар, який і підлягає стягненню з позивачки. Позивачкою ОСОБА_1 не подано жодних доказів неспівмірності витрат, заявлених відповідачем. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржувані ухвали не відповідають. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 2, 4, 19 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право не визнається. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, у тому числі й про усунення перешкод у здійсненні невизнаного права шляхом зобов`язання вчинити певні дії, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Відповідно до ст.188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача. Відповідно до положень ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, зокрема, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав. Як вбачається, у справі №737/274/19 ОСОБА_1 були заявлені вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень житлового будинку по АДРЕСА_1 ; визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 10.04.2002 року Горбівською сільською радою Куликівського району Чернігівської області на ім`я ОСОБА_3 недійсним; визнання державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №914601 від 03.09.2009 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010983500153, кадастровий №7422782500:01:001:0221 земельної ділянки, недійсним. За результатами розгляду даної справи (№737/274/19) позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, однак постановою Чернігівського апеляційного суду від 17.02.2020 року було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Позивачка ОСОБА_1 не погоджуючись з вказаним рішення подала до Верховного Суду касаційну скаргу у справі №737/274/19, у якій на сьогодні відкрито касаційне провадження. Звертаючись у березні 2020 року з позовною заявою ОСОБА_1 вказувала на те, що після перегляду рішення Куликівського районного суду від 05.08.2019 року в апеляційному порядку їй було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд скасовуючи рішення першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову зазначив, що в даному випадку вимоги заявленого позову стосуються скасування права власності на спірне нерухоме майно ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя розпорядившись своїм майном, подарувавши його ОСОБА_2 . Цивільна правоздатність ОСОБА_3 припинилась у момент її смерті. Судом першої інстанції визнано недійсними документи, які вичерпали свою правову дію після укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 26.12.2016 року договору дарування житлового будинку. При цьому договір дарування, на підставі якого відповідач ОСОБА_2 набула право власності на спірні об`єкти, в межах розгляду вказаної справи не оспорювався. Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що позовні вимоги у даній справі, не є повністю тотожними та різняться від позовних вимог ОСОБА_1 у справі №737/274/19, оскільки містять нову позовну вимогу щодо визнання недійсними договорів дарування вищевказаного житлового будинку та земельної ділянки, які укладені 26.12.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Баглаєм А.І., яка в свою чергу, з огляду на факт смерті ОСОБА_3 , є основною вимогою. Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, неповно з`ясував обставини у справі та дійшов помилково висновку, що позовна вимога про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки є похідною від вимог, які були заявлені у справі №737/274/19, залишив без розгляду позов ОСОБА_1 , чим порушив норми матеріального та процесуального права. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що залишення судом першої інстанції без розгляду позову ОСОБА_1 з підстав наведених в оскаржуваній ухвалі суперечить положенням ст.257 ЦПК України, а тому ухвала місцевого суду підлягає скасуванню як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвели до постановлення помилкової ухвали, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. При вирішенні питання про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції виходив з того, що дії позивача щодо подання тотожного позову, з тим самим предметом та до тих самих відповідачів, спрямовані на створення правової невизначеності та є необґрунтованими з точки зору засад та завдань цивільного судочинства, та відповідно призвели до грошових витрат відповідача на оплату правової допомоги. Згідно вимог ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.6 ст.142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу. Згідно ч.5 ст.142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Таким чином, для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. При чому, саме по собі звернення з позовом до суду не може свідчити про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є його диспозитивним правом, передбаченим процесуальним законодавством. Враховуючи те, що за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційним судом ухвалу суду першої інстанції від 07 жовтня 2020 року про залишення позову без розгляду скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції, питання про розподіл судових витрат є передчасним, до вирішення справи по суті, відповідно до абз.2 ч.3 ст.259 ЦПК України. За таких обставин, ухвала Куликівського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року та додаткова ухвала Куликівського районного суду Чернігівської області від 14 грудня 2020 року, через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, підлягають скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379 ч.1 п.4, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року та додаткову ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 14 грудня 2020 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 19 лютого 2021 року. Головуючий: Судді: