Постанова 4817 № 606/1340/16

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 606/1340/16Головуючий у 1-й інстанції Малярчук В.В. Провадження № 22-ц/817/20/21 Суддя - доповідач - Храпак Н.М. Категорія - 304090000 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 лютого 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Храпак Н.М. суддів - Парандюк Т. С., Сташків Б. І., за участю секретаря - Боднар Р.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №606/1340/16 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року, ухваленого суддею Малярчук В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення позики, - В С Т А Н О В И В: у липні 2016 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача борг в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень, а також сплачений судовий збір. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що 12 січня 2016 року між ними було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 позичив у неї кошти в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень. Вказану суму позики відповідач зобов`язався повернути до 14 червня 2016 року, однак її не повернув. Заочним рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 суму неповернутої позики у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір у розмірі 1 000 гривень. У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про перегляд заочного рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року у справі №606/1340/16 (а.с. 169). Ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення позики залишено без задоволення (а.с. 199-200). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року у справі за №606/1340/16 в частині стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 неповернутої позики у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 неповернутої позики у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень, посилаючись на те, що воно не відповідає ст.263 ЦПК України, прийняте при неповному з`ясуванню судом обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що позивачем не повідомлено суд, що ним повернено позику в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень, а тому, вказана обставина має значення для справи, оскільки в іншому випадку він повинен буде двічі сплачувати вказану суму коштів. Позивач своїм правом на відзив не скористалася. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4600115695241, а також подав заяву про розгляд справи у його відсутності, доводи апеляційної скарги підтримує у повному обсязі. ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, хоча також належним чином була повідомлена про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4600115695233. У відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволення, виходячи з таких мотивів. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що 12 січня 2016 року ОСОБА_1 позичив та вже фактично отримав у гр. ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень, які зобов`язався повернути їй готівкою за її місцем проживання у повному розмірі до 14 червня 2016 року, що підтверджується Розпискою (а.с. 8). Проте, у вказаний період боргу не повернув. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичені кошти не повернуті, а тому відповідачем порушено права позивача, в зв`язку з чим позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення в її користь суми неповернутої позики в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень підлягає до задоволення. Колегія суддів, з даним висновком суду першої інстанції погоджується, виходячи з такого. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18), у постановах Верховного Суду від 16 січня 2020 року у справі №761/45701/16-ц (провадження №61-11280св18). Суд першої інстанції встановив наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності боргової розписки, на підставі якої доказується факт укладення договору позики і його умов. Відповідач визнає, що ним не повернуто вчасно у повному обсязі борг за вказаним договором, проте зазначає, що повернув позивачу 2000 грн. Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. ОСОБА_1 не представлено суду жодного доказу з приводу того, що ним повернуто ОСОБА_3 частину боргу, зокрема 2000 грн. Тому колегія суддів вважає недоведеною вказану обставину. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а заочне рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 02 листопада 2020 року було зупинено дію оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, яке переглядалось, тому дію заочного рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року слід поновити. Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на сторони в межах ними понесених. Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року залишити без змін. Поновити дію заочного рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року. Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на сторони в межах ними понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 22 лютого 2021 року. Головуючий Судді