Постанова 4817 № 607/20039/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/20039/19Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М. Провадження № 22-ц/817/29/21 Доповідач - Сташків Б.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 березня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Парандюк Т. С., Хома М. В., за участю секретаря Сович Н.А. та сторін представника позивача - адвоката Кузнєцової М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 607/20039/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 серпня 2020 року, ухваленого суддею Вийванко О.М.,повний текст складено та підписано 13 серпня 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів ,- ВСТАНОВИВ: У серпні 2020 року позивач ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення коштів. В обґрунтуванні позовних вимог, позивач вказував, що між позивачем та відповідачем укладено договір позики грошей від 30.10.2012 р., відповідно до вимог якого позивач передав у користування відповідача грошові кошти в розмірі 2 047 527,00 грн., що згідно курсу валют НБУ на дату посвідчення цього договору еквівалентно 256 165,00 дол. США, а відповідач зобов`язався повернути вказані грошові кошти до 30.10.2013 р. Крім цього, між сторонами було укладено договір позики грошей від 02.11.2012 р., відповідно до вимог якого позивач передав у користування відповідача грошові кошти в розмірі 1 279 223,00 грн., що згідно курсу валют НБУ на дату посвідчення цього договору еквівалентно 160 103,00 дол. США, а відповідач зобов`язався повернути вказані грошові кошти до 30.10.2013 р. Також позивач зазначала, що між сторонами було укладено договір позики грошей від 21.12.2012 р., відповідно до вимог якого позивач передав у користування відповідача грошові кошти в розмірі 481 450,00 грн., що згідно курсу валют НБУ на дату посвідчення цього договору еквівалентно 60 234,00 дол. США, а відповідач зобов`язався повернути вказані грошові кошти до 30.10.2013 р. Позивач вказувала, що у зв`язку із неповерненням позики та недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 150 684 313,35 грн., з яких: 12 065 817,35 грн. - сума основної заборгованості, що згідно курсу валют НБУ станом на 16.08.2019 р. еквівалентно 476 502,00 дол. США; 138 618 496,00 грн. - нарахована пеня. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 серпня 2020 року - задоволено частково позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 22 065 817,35 грн. (двадцять два мільйони шістдесят п`ять тисяч вісімсот сімнадцять гривень 35 копійок) та сплачений судовий збір в розмірі 9 680,00 грн. (дев`ять тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 копійок). Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог. Не погодившись із вказаним рішенням суду від ОСОБА_1 поступила апеляційна скарга, в якій відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . У доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального т процесуального права, неврахування усіх обставин справи. Зокрема вказує, що задовольняючи позов частково, суду першої інстанції безпідставно стягнув з нього суму судового збору в повному обсязі, не здійснивши його розподілу пропорційно розміру задоволених вимог. Також зазначає, що судом першої інстанції неправомірно не застосововано норму матеріального права, а саме ст.З Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», якою передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідач вважає, що позивачем нараховано пеню згідно вказаних договорів з порушенням, оскільки на його думку загальна сума пені не може бути більшою за 4289811,30 грн., в тому числі за договором позики грошей від 13 жовтня 2012 року розмір пені за період з 17.08.2018 р. по 16.08.2019 р. складає 2306180,27 грн; за договором позики грошей від 02 листопада 2012 року розмір пені за період з 17.08.2018 р. по 16.08.2019 р. складає 1441361,54 грн.; за договором позики грошей від 21 грудня 2012 року розмір пені за період з 17.08.2018 р.по 16.08.2019 р. складає 542269,49 грн. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно на дані обставини не звернув уваги, не зазначивши у рішенні мотиви відхилення вказаних доводів відповідача. Відзиву на апеляційну скаргу не поступало. У судове засідання апеляційної інстанції повторно не з`явився відповідач ОСОБА_1 , однак про час та місце розгляду цивільної справи повідомлений належним чином, про що свідчить оголошення про виклик особи у судове засідання від 17.02.2021 року, яке розміщене судом на офіційному сайті Судової влади України, на підставі частини одинадцятої статті 128 ЦПК України . Окрім того, як вбачається з матеріалів справи відповідач не з`являвся на 13 судових засідань у суді першої інстанції, судова кореспонденція, яка направлялась відповідачу, поверталася до суду першої інстанції не врученою. Матеріалами справи підтверджено, що за адресою АДРЕСА_1 , яка вказана у позовній заяві відповідач зареєстрованим не значиться (а.с.12). Згідно рекомендованих повідомлень про вручення судової повістки, які направлялась на адресу: АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_1 був повідомлений про час та місце розгляду справи на 25 листопада 2019 року та на 21 січня 2020 року(а.с.25,27,28, 29). У відзиві на позовну заяву від 10 березня 2020 року зазначено адресу відповідача ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . (а.с.55-58), однак судові документи поверталися до суду першої інстанції без вручення, де поштовим зв`язком зроблено відмітку, що адресат(відповідач) відсутній за вказаною адресою. Стороною відповідача, виходячи з вимог ст. 131 ЦПК України, знаючи про відкрите судове провадження у суді першої інстанції, не повідомлено суд про зміну місця проживання відповідача (перебування,знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. Згідно ст. 130 ЦПК, якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом. Також, з матеріалів справи не вбачаються відомості про звернення відповідача до суду із заявкою про направлення йому смс повідомлення про виклик в суд, а також не вказано електронної адреси відповідача для направлення судової кореспонденції . Окрім того, як вбачається з довіреності від 17 січня 2020 року у представника ОСОБА_1 - адвоката Собецької Г.В. на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції закінчилися повноваження на представництво відповідача 17 січня 2021 року(а.с.130), будь яких інших договорів, довіроностей на представництво відповідача ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило. За таких обставин, суд вичерпав можливість повідомлення відповідача у встановлений спосіб, а відтак прийшов до висновку про можливість розгляду справи у його відсутність з метою дотримання розумних строків розгляду справи та рівноваги у інтересах сторін щодо розгляду справи упродовж розумного строку, встановленого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому суд враховує, що відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У рішеннях ЄСПЛ у справі «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі», де ЄСПЛ вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. У рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року № 3236/03, § 41 «Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 , виходячи з вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 адвокат Кузнєцова М.І. заперечила проти поданої апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явилися в судове засідання, дослідивши доводи та вимоги, які викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає . Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору позики грошей від 30.10.2012 р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , останній позичив без нарахування відсотків у ОСОБА_2 гроші в сумі 2 047 527,00 грн., що згідно курсу валют НБУ на дату посвідчення цього договору еквівалентно 256 165,00 дол. США, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути вказані грошові кошти до 30.10.2013 р. Відповідно до договору позики грошей від 02.11.2012 р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , останній позичив без нарахування відсотків у ОСОБА_2 гроші в сумі 1 279 223,00 грн., що згідно курсу валют НБУ на дату посвідчення цього договору еквівалентно 160 103,00 дол. США, а відповідач зобов`язався повернути вказані грошові кошти до 30.10.2013 р. Згідно договору позики грошей від 21.12.2012 р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , останній позичив без нарахування відсотків у ОСОБА_2 гроші в сумі 481 450,00 грн., що згідно курсу валют НБУ на дату посвідчення цього договору еквівалентно 60 234,00 дол. США, а відповідач зобов`язався повернути вказані грошові кошти до 30.10.2013 р. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності того,що із вини відповідача порушуються права позивача щодо порядку погашення заборгованості, а тому прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача коштів в розмірі 22 065 817,35 грн., з яких: 12 065 817,35 грн. - сума основної заборгованості за договорами позики грошей; 10 000 000,00 грн. - пеня. З таким висновком суду погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої та третьої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно частини першої статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковий до виконання сторонами. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику грошові кошти у такій самій сумі у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов`язання у визначений сторонами у договорах строк не виконав за договорами позики грошей, отриманих від позивача у розмірі 12 065 817,35 грн., що згідно курсу валют НБУ станом на 16.08.2019 р. еквівалентно 476 502,00 дол. США, не повернув. У поданому відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 зазначає, що дійсно на підставі договорів позики отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 476502 доларів США, які зобов`язувався повернути в строк до 30 серпня 2016 року(а.с.55-58). Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Із статей 610, 611 ЦК України вбачається, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача боргу в розмірі 12 065 817,35 грн. Відповідно до п. 6 договорів позики грошей, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позикодавцю, він сплачує пеню в розмірі 10 відсотків від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. З аналізу положень пункту 6 договору позики вбачається, що грошова сума, яку позичальник має сплачувати позикодавцеві за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, є неустойкою (пенею), оскільки вона обчислюється у процентах від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, а не як визначений договором або законом розмір процентів річних від простроченої суми. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Не заслуговують доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не застосовано до даних правовідносин норму матеріального права, а саме ст.3 ЗУ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, згідно якого розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, оскільки вказаним Законом регулюються договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, суб`єктами яких є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи. З матеріалів справи вбачається, що спір у даній справі виник між фізичними особами, а тому оскільки дія вказаного відповідачем Закону не поширюється на суб`єктів правовідносин у даній справі, а тому не може застосовуватися зокрема щодо нарахування розміру пені, відповідно до договорів позики, які укладені між позивачем та відповідачем. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до частин першої та третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тому положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Дана правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Таким чином, суд першої встановивши, що розмір заявленої позивачем пені значно перевищує розмір заборгованості за позикою, на яку ця пеня нараховувалася, обґрунтовано дійшов висновку про необхідність її зменшення на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, що відповідає завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. У підсумку колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про можливість зменшити розмір пені з 138 618 496 грн. до 10 000 000,00 грн., оскільки це відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до переконання, що у даному випадку мають місце порушення з вини відповідача прав позивача, щодо порядку погашення заборгованості, а тому частково задовольнив позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача кошти в розмірі 22 065 817,35 грн., з яких: 12 065 817,35 грн. - сума основної заборгованості за договорами позики грошей; 10 000 000,00 грн. - пеня. Щодо посилань в апеляційній скарзі на ту обставину, що судом першої інстанції не правильно здійснено розподіл судових витрат,то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки суд першої інстанції обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме виходячи із задоволеної судом позовної вимоги у розмірі - 22 065 817, 35 грн., врахувавши дозволений граничний максимальний розмір судових витрат, що відповідно до ЗУ Про судовий збір становить 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, параграф 23). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що підстав для скасування оскаржуваного рішення за поданих доводів апеляційної скарги немає, тому вимоги апеляційної скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Ухвалене рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують. Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного тексту постанови - 15 березня 2021 року. Головуючий: Сташків Б.І. Парандюк Т.С. Судді: Хома М.В.