Постанова 4814 № 539/5011/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 539/5011/19 Номер провадження 22-ц/814/205/21Головуючий у 1-й інстанції Даценко В. М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2021 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Чумак О.В. суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О. за участю секретаря Ряднини І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 листопада 2020 року, ухвалене суддею Даценко В.М., повний текст рішення складено 04 листопада 2020 р., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя; зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, - В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до місцевого суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя. У заяві вказала, що з 2007 року вона проживала у цивільному шлюбі з відповідачем у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка частково належала відповідачеві, його сестрі та матері. 22.10.2010 року з відповідачем зареєстрували шлюб. У 2014 році вищевказану квартиру, яка належала на праві спільної часткової власності відповідачеві, його сестрі та матері, було продано, тому їй та відповідачеві довелось придбати власне житло для проживання. 22.08.2014 року за спільні кошти (вклад позивача було внесено за рахунок підприємницької діяльності) ними придбано будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та земельну ділянку біля будинку. Ними фактично було сплачено продавцеві за домоволодіння 20000 доларів США, що на той час по курсу НБУ відповідало 267200 гривень, хоча у договорі купівлі-продажу, який оформлений на відповідача, була вказана значно менша сума 151 534 грн. Земельна ділянка має вартість 83028 гривень. Після придбання домоволодіння, вони провели ремонт, зокрема, змінили вікна, встановили паркан на загальну суму 16000 гривень, а також виконали інші роботи по благоустрою. Крім цього, за час перебування у шлюбі за спільні кошти ними було придбано: кухонний куточок за 2000 гривень; кухонні меблі за 4000 гривень; двокамерний холодильник «Samsung» за 5000 гривень; пральну машину «Samsung» за 3000 гривень; телевізор-плазму «Samsung» за 5000 гривень; диван за 3000 гривень; м`який куточок за 6000 гривень, а всього на суму 28000 гривень. Крім цього, у кредит був придбаний автомобіль Джилі, який ними продано у 2014 році за 6000 доларів США і, додавши 2000 доларів США, тобто за 8000 доларів США (що відповідало по курсу 106,88 гривень), придбали автомобіль Ford Focus, який у квітні 2019 року, без її відома та згоди, відповідач продав, фактично розпорядившись ним на власний розсуд. Середня вартість аналогічного транспортного засобу на інтернет-сайті RST становить 100 000 гривень. У середині 2017 року вони припинили з відповідачем подружні стосунки, вона вимушена була з дитиною залишити будинок та винаймати житло. Згідно рішення суду від 13.06.2018 року шлюб між ними розірвано, і відповідач чинить їй перешкоди у користуванні будинку та іншим спільним майном. Вона неодноразово зверталась до відповідача з проханням розділити спільне майно, на що останній відмовляв, мотивуючи тим, що спільного майна у них немає. Так, 30.09.2018 року відповідач, будучи повідомленим про проведення опису спільного майна подружжя, за участю комісії, на призначений час не з`явився. Оскільки вона проживає з малолітнім сином у найманому житлі, аліментів в розмірі 1100 гривень щомісячно, які нерегулярно сплачує відповідач, не вистачає на утримання дитини, у зв`язку з чим, крім основного виду заробітку, вона вимушена шукати підробітки, тому вважає, що має підстави прохати суд відступити від рівності часток в розподілі спільного майна подружжя. За наведених вище підстав позивачка прохала визнати спільним майном подружжя нерухоме майно, а саме: домоволодіння, яке складається з житлового будинку А-1, житловою площею 48,1 кв.м., загальною площею 80,2 кв.м.; погребу «в»; прибудови до літньої кухні «б», літньої кухні «Б»; сараю «В»; убиральні «Г»; вимощення «І», огорожі №1; хвіртки №2, що розташоване на приватизованій земельній ділянці, площею 0,0789 га, кадастровий номер 5310700000:02:044:0004, розташованого по АДРЕСА_2 , та визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного домоволодіння. Визнати спільним майном подружжя рухоме майно, а саме: кухонний куточок, вартістю 2000 гривень; кухонні меблі, вартістю 4000 гривень; двокамерний холодильник «Samsung», вартістю 5000 гривень; пральну машину «Samsung», вартістю 3000 гривень; телевізор-плазму «Samsung», вартістю 5000 гривень; диван, вартістю 3000 гривень; м`який куточок, вартістю 6000 гривень, а всього на загальну суму 28000 гривень, а також визнати спільним майном автомобіля Ford Focus і стягнути з відповідача на її користь половину вартості автомобіля 50000 гривень. Відступивши від рівності часток у спільному майні подружжя, у зв`язку з перебуванням на її утриманні малолітньої дитини, просила виділити їй із спільного вищевказаного рухомого майна подружжя у натурі: двокамерний холодильник «Samsung» за 5000 гривень; телевізор-плазму «Samsung» за 5000 гривень; пральну машину «Samsung» за 3000 гривень та диван за 3000 гривень, а всього на загальну суму 16000 гривень, виділивши у натурі відповідачеві кухонний куточок за 2000 гривень; кухонні меблі за 4000 гривень та м`який куточок за 6000 гривень, а всього на суму 12000 гривень. Визнати спільним майном подружжя автомобіль Ford Focus, і оскільки, на момент поділу спільного майна подружжя, автомобіль в наявності відсутній, позивач прохає стягнути з відповідача на її користь половину вартості автомобіля, що складає 50000 гривень. Також прохала покласти на відповідача понесені судові витрати. Ухвалою суду від 01.10.2020 року, за заявою представника позивача, позовні вимоги щодо визнання спільним майном подружжя рухомого майна, а саме: кухонний куточок, вартістю 2000 гривень; кухонні меблі, вартістю 4000 гривень; двокамерний холодильник «Samsung», вартістю 5000 гривень; пральну машину «Samsung», вартістю 3000 гривень; телевізор-плазму «Samsung», вартістю 5000 гривень; диван, вартістю 3000 гривень; м`який куточок, вартістю 6000 гривень, а всього на загальну суму 28000 гривень, а також визнання спільним майном автомобіля Ford Focus, і стягнення з відповідача на її користь половини вартості автомобіля 50000 гривень залишено без розгляду. В частині домоволодіння позивачка свої вимоги підтримала, просила їх задовольнити. У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю. Зустрічний позов мотивував тим, що з 22.10.2010 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою і до укладення цього шлюбу вони не проживали однією сім`єю, не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету та не були пов`язані спільним побутом. В середині 2017 року вони припинили подружні стосунки, відповідачка залишила його житло та стала проживати окремо. 13.06.2018 року за рішенням суду шлюб між ними було розірвано. У період перебування у шлюбі, 22.08.2014 року він придбав нерухоме майно: житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_2 , за 151534 гривні, а також земельну ділянку, кадастровий номер 5310700000:02:044:0004, площею 0,0789 га за вказаною адресою, вартістю 83028 гривень. Вищевказане нерухоме майно було придбане за його особисті кошти, оскільки, частину з них він отримав від продажу 16.07.2014 року за 279598 гривень квартири АДРЕСА_3 , що належала на праві спільної часткової власності йому, його матері ОСОБА_3 та його сестрі ОСОБА_4 . Метою продажу даної квартири за взаємною згодою співвласників було придбання окремого житла для нього та його сестри, яка напередодні придбала житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку в м. лубни, по АДРЕСА_4 і їй необхідні були кошти для розрахунку. Частину коштів у сумі 80291 грн., виручених за продаж квартири передано ОСОБА_4 для придбання нерухомості, а він отримав 104849 гривень. Крім цього, його мати ОСОБА_3 розділила виручені кошти за її частку квартири, надавши їх йому та його сестрі. Також, грошову суму 6000 доларів США, що складало на момент придбання спірного будинку 80220 гривень, шляхом банківського переводу, він отримав від свого товариша ОСОБА_5 , який постійно проживає в Російській Федерації. Таким чином, він особисто вживав заходи із залученням особистих коштів на придбання будинку, а нотаріальні заяви відповідачки про те, що вона не заперечує щодо придбання нерухомості, мають формальний характер і написані за вимогою нотаріуса. Власні кошти відповідач на придбання будинку не надавала, як фізична особа-підприємець доходів не мала і перебувала впродовж трьох років вдома по догляду за дитиною. У зв"язку з чим позивач за зустрічним позовом просив суд визнати його приватною власністю житловий будинок з господарськими побудовами по АДРЕСА_2 , придбаний на підставі договору купівлі-продажу від 22.08.2014 року, розміщений на земельній ділянці кадастровий номер 5310700000:02:044:0004, площею 0,0789 га за вказаною адресою, придбану на підставі договору купівлі-продажу від 22.08.2014 року. Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 жостня 2020 рокумпозовні вимоги у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя, а саме: щодо визнати спільним майном подружжя рухоме майно: кухонний куточок, вартістю 2000 гривень; кухонні меблі, вартістю 4000 гривень; двокамерний холодильник «Samsung», вартістю 5000 гривень; пральну машину «Samsung», вартістю 3000 гривень; телевізор-плазму «Samsung», вартістю 5000 гривень; диван, вартістю 3000 гривень; м`який куточок, вартістю 6000 гривень, а всього на загальну суму 28000 гривень та визнання спільним майном подружжя автомобіль Ford Focus, і стягнення з відповідача на користь позивача половини вартості автомобіля, що складає 50000 гривень залишено без розгляду. В іншій частині позову розпочато судовий розгляд. Зобов`язано Управління Державної казначейської служби України у Лубенському районі Полтавської області, код 37710415, повернути ОСОБА_2 50% від судового збору, сплаченого останньою за вищевказані позовні вимоги, тобто 420 гривень 40 копійок, згідно квитанції №0.0.1563908481.1 від 23.12.2019 року (а.с. 138-139). Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 листопада 2020 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя задоволено. Визнано спільним майном подружжя нерухоме майно, яке, відповідно до договору купівлі-продажу, складається з домоволодіння: житлового будинку А-1, житловою площею 48,1 кв.м., загальною площею 80,2 кв.м.; погребу «в»; прибудови до літньої кухні «б», літньої кухні «Б»; сараю «В»; убиральні «Г»; вимощення «І», огорожі №1; хвіртки №2, що розташоване на приватизованій земельній ділянці, площею 0,0789 га, кадастровий номер 5310700000:02:044:0004, по АДРЕСА_2 та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вказаного домоволодіння. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач ОСОБА_1 , оскарживши його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі відповідач прохає скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні первісного позову та задовольнити його зустрічний позов. Вважає, що його зустрічний позов підтверджений належними доказами, будинок є його особистою власністю, тоді як місцевий суд не взяв до уваги той факт, що він продав належну йому, матері та сестрі квартиру та вклав особисті кошти у придбання спірного нерухомого майна. Частину коштів для придбання будинку йому надав ОСОБА_5 , що підтверджується банківською випискою. Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи не подавався. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача адвоката Антіховича В.В., дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 22.10.2010 року сторони зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Лубни Лубенського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, актовий запис №334, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.19). Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.06.2018 року, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано (а.с.20). 22.08.2014 року, під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями, який складається з: житлового будинку А-1, житловою площею 48,1 кв.м., загальною площею 80,2 кв.м.; погребу «в»; прибудови до літньої кухні «б», літньої кухні «Б»; сараю «В»; убиральні «Г»; вимощення «І», огорожі №1; хвіртки №2, що розташований на приватизованій земельній ділянці, площею 0,0789 га, кадастровий номер 5310700000:02:044:0004, розташованого по АДРЕСА_2 . Ціна договору складала 151534,00 гривні. Договір посвідчено приватним нотаріусом Лубенського міського нотаріального округу Тищенко І.В. На укладення цього договору ОСОБА_2 як дружиною покупця ОСОБА_1 було надано згоду, в якій вона підтверджує, що гроші, які витрачаються на придбання об`єкта нерухомості, є їхньою спільною сумісною власністю. Придбана нерухомість також є об`єктом спільної сумісної власністі, як така, що набувається ними за час шлюбу. При цьому, вона стверджує, що договір купівлі-продажу укладається її чоловіком в інтересах сім`ї, на умовах, які вони попередньо обговорили та вважають вигідними для них, укладання цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню ( а.с.12,15). Відповідно до п.4.3. укладеного договору покупець стверджує, що договір вчиняється ним за згодою його дружини, грошові кошти на які купується предмет договору купується в інтересах сім`ї і буде об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Крім цього, 22.08.2014 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0789 га, кадастровий номер 5310700000:02:044:0004 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться в АДРЕСА_2 . Продаж зазначеної земельної ділянки вчиняється за 83028 грн. На укладення цього договору ОСОБА_2 як дружиною покупця ОСОБА_1 також було надано згоду, в якій вона підтверджує, що гроші, які витрачаються на придбання об`єкта нерухомості, є їхньою спільною сумісною власністю. Придбана нерухомість також є об`єктом спільної сумісної власністі, як така, що набувається ними за час шлюбу. При цьому, вона стверджує, що договір купівлі-продажу укладається її чоловіком в інтересах сім`ї, на умовах, які вони попередньо обговорили та вважають вигідними для них, укладання цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню ( а.с.15-17). Задовольняючи первісний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що спірне нерухоме майно, яке відповідно до договорів купівлі-продажу від 22.08.2014 р. складається з домоволодіння, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбано за час зареєстрованого шлюбу, та підлягає поділу в рівних частках. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання вказаного майна особистою приватною власністю, місцевий суд послався на недоведеність позовних вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. У статті 60 СК Українизакріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 372/504/17 від 21.11.2018 року. За змістом положень ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Відповідно до ст. ст. 76, 77, 78, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Встановивши, що спірне нерухоме майно, яке згідно договорів купівлі-продажу складається з домоволодіння: житлового будинку А-1, житловою площею 48,1 кв.м., загальною площею 80,2 кв.м.; погребу «в»; прибудови до літньої кухні «б», літньої кухні «Б»; сараю «В»; убиральні «Г»; вимощення «І», огорожі №1; хвіртки №2, що розташоване на приватизованій земельній ділянці, площею 0,0789 га, кадастровий номер 5310700000:02:044:0004, по АДРЕСА_2 , - придбано сторонами за час зареєстрованого шлюбу, воно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Узв`язку з чим місцевий суд дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину вказаного домоволодіння із земельною ділянкою відповідно до ст. 70 СК України. Посилання ОСОБА_1 в суді першої інстанції та його аналогічні доводи в апеляційній скарзі про те, що спірне нерухоме майно було придбане за його особисті кошти, які він отримав від продажу квартири, що належала на праві часткової власності йому, сестрі та їх матері, а також від коштів, отриманих від ОСОБА_5 , - спростовуються інформацією, зазначеною безпосередньо у п. 4.3. договору купівлі-продажу від 22.08.2014 р., де покупець стверджує, що договір вчиняється ним за згодою його дружини, грошові кошти, на які купується предмет договору купується в інтересах сім`ї і буде об`єктом спільної сумісної власності подружжя (а.с. 14). Також той факт, що спірне майно у вигляді домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя та придбано за спільні кошти подружжя підтверджується заявою, де висловлена згода позивачки на укладення вказаного договору купівлі-продажу (а.с. 12). При цьому, жодних доказів щодо неможливості оформити право особистої приватної власності на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 не надано. Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЦПК України, якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу. Покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які зазначили в суді першої інстанції про те, що зі слів ОСОБА_1 знають про придбання домоволодіння саме за його кошти, отримані від продажу квартири матері, - обгрунтовано не взяті до уваги місцевого суду, оскільки вони не є допустимими доказами на підтвердження цих обставин. Крім того, ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що грошові кошти, отримані ним від продажу належної йому частки в квартирі АДРЕСА_3 , були використані саме для придбання житлового будинку із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , а не на інші потреби. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що вартість домоволодіння по АДРЕСА_2 складає 234562 грн. Тоді як згідно пояснень ОСОБА_1 кошти, отримані від продажу зазначеної частки, склали 104849 грн., що є менше, ніж витрачено подружжям на придбання спріного нерухомого майна. Нотаріально засвідчені письмові пояснення ОСОБА_5 про те, що він перерахував своєму другу ОСОБА_1 кошти в сумі 6000 доларів США в якості подарунка для придбання житла, також не можуть бути належними і допустимими доказами на підтвердження того, що спірне майно у вигляді домоволодіння придбано ОСОБА_1 за власні кошти, зокрема, отримані в якості подарунка від вказаної особи, оскільки у банківській виписці про міжнародний переказ в призначеннях платежу не заначено, що ці кошти передаються для придбання нерухомого майна, а не на виконання інших цивільних зобов`язань, що могли існувати між ними. При цьому, ОСОБА_5 в якості свідка судом не допитувався, про кримінальну відповідальність не попереджався. Відповідних клопотань про його допит ОСОБА_1 суду не заявляв. Крім цього, відповідно до ч.5 ст.719 ЦК Українидоговір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Між тим, доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладався нотаріально посвідчений договір дарування валютних цінностей суду надано не було. Отже, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що ОСОБА_1 не довів дійсність такої угоди. Інших доказів набуття нерухомого майна за власні кошти відповідачем не надано. Посилання ОСОБА_1 на те, що його дружина не мала власних коштів на придбання спірного нерухомого майна, не отримувала доходів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), що встановлено ч. 1 ст 60 ЦК України та узгоджується з роз"ясненнями, наданими у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Рішення місцевого суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі твердження не спростовують вірних висновків суду першої інстанції. За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 залишається колегією суддів без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В.Чумак Судді Ю.В.Дряниця Т.О.Кривчун