Постанова 4811 № 457/962/20

Справа № 457/962/20 Головуючий у 1 інстанції: Марчук В.І. Провадження № 22-ц/811/3036/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 85 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Трускавецького міського суду Львівської області від 16 вересня 2020 року в складі судді Марчука В.І. у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання,- встановила: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суд із заявою про встановлення факту проживання у будинку АДРЕСА_1 з 1995 до серпня 2020 року. Оскаржуваною ухвалою Трускавецького міського суду Львівської області від 16 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання повернуто заявнику. Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 , вважає, що ухвала не відповідає нормам процесуального права. В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що норма закону про зазначення заінтересованої особи у заяві про встановлення факту є загальною, а не імперативною з покладенням обов`язку на заявника завжди зазначати у заяві заінтересовану особу. Покликаючись на роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 зазначає, що питання про заінтересовану особу вирішується лише після порушення справи, при цьому таке лежить на судді, в контексті вчинення підготовчих дій, а не на заявнику. Стверджує, що дана справа є малозначною та його приватною, тому не стосується майнових прав інших, відтак справа може бути розглянута за поданими документами. Крім цього, у протилежному випадку справа перетворюється у спір про право. Враховуючи наведене, заявник подав заяви та додані до неї документи в одному примірнику, при цьому, у разі залучення судом заінтересованої особи, документи долучить. Також, не погоджується з висновком суду стосовно того, що подані документи не були засвідчені належним чином. Просить скасувати ухвалу Трускавецького міського суду Львівської області від 16 вересня 2020 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленимицією главою. Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться. Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно із ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що заявник проігнорував та не виконав вимоги ухвали судді про залишення заяви без руху. При цьому, суд застосував аналогію закону, а саме ч. 3 ст. 185 ЦПК України, згідно якої якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Колегія суддів не може погодитися із таким висновком місцевого суду. За змістом частини 5 ст. 12 ЦПК України, на суд покладається обов`язок щодо сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального а бо спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України). Згідно положень ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви. Статтею 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява подається в письмовій формі. Даною статтею також встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява. Відповідно до вимог статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Частиною 1 ст. 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Порядок розгляду справ окремого провадження визначений ст. 293 ЦПК України, а зміст заяви визначений ст. 318 ЦПК України. Враховуючи наведене, колегія суддів звертає увагу, що порядок подання позову та заяви в окремому провадженні є різними за змістом та наслідками процесуальними діями та здійснюються у різних провадженнях цивільного судочинства. Слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Так, у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Стаття 318 ЦПК України містить вимоги до змісту заяви про встановлення факту, а саме у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. Закон не містив інших вимог до змісту заяви про встановлення факту. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. Залишаючи без руху заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції зазначив, що заявником не вказано заінтересовану особу, також суд звернув увагу щодо недоліків заяви в частині доказів на підствердження вимог такої. Поряд з цим, суд залишив поза увагою те, що згідно з вимогами частин 1-3 статті 294 ЦПК України саме під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. На переконання колегії суддів, залишаючи без руху заяву ОСОБА_1 , а потім визнаючи її неподаною, суд вдався до оцінки обставин, які підлягають встановленню під час розгляду такої заяви по суті, а не під час вирішення процесуального питання про відкриття провадження за заявою про встановлення факту. Так, заявник додав до заяви докази, які вважав за потрібне надати суду, при цьому, якщо такі не підтверджують заявлені вимоги, це має бути оцінено судом під час розгляду справи. В свою чергу, оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності суд має надати в нарадчій кімнаті та в залежності від цього вирішити заяву. Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, вказані положення ЦПК України не врахував, тому висновок суду про необхідність визнання заяви неподаною та її повернення є необгрунтованим, оскільки цивільним процесуальним законом не передбачено права чи обов`язку суду залишати без руху заяву про встановлення факту, а відтак і можливості визнати неподаною та повернути таку. Окремо колегія суддів звертає увагу на те, оскільки порядок подання та розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення визначений відповідними статтями ЦПК України, підстави для застосування аналогії закону у даному випадку не потребується. Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Так, надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції). У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти. У справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», рішення від 28 жовтня 1998 року) та у справі Miragall Escolano and others v. Spain («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», рішення від 13 січня 2000 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наведене дає підстави для висновку про те, що надмірний формалізм під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, право на доступ до суду. В цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції). Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Встановлені колегією суддів факти щодо допущення процесуальних порушень суду першої інстанції свідчать про підставність доводів апеляційної скарги та як наслідок необхідність скасування оскаржуваної ухвали. Разом з тим, вимога апеляційної скарги в частині передачі справи для розгляду по суті у новому складі суду до задоволення не підлягає, оскільки ч. 1 ст. 37 ЦПК України передбачає вичерпний перелік підстав недопустимості повторної участі судді в розгляді справи, серед яких відсутня така, як неможливість участі судді першої інстанції в розгляді цієї самої справи після скасування ухвали про повернення заяви. На новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно звернути увагу, з врахуванням принципу диспозитивності та відповідних положень ЦПК України на категорію спору та вирішити по суті подану ОСОБА_1 заяву. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Трускавецького міського суду Львівської області від 16 вересня 2020 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 16 лютого 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк