Постанова 4818 № 635/2660/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «02» квітня 2024 року м. Харків справа № 635/2660/23 провадження № 22ц/818/1235/24 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б. за участю секретаря - Волобуєва О.О. учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , представник позивачки - ОСОБА_2 , відповідачка - ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 19 січня 2024 року в складі судді Назаренко О.В. в с т а н о в и в: У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання спадкодавця за певною адресою, встановлення факту не проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та не прийняття спадщини, в якому просила встановити факт постійного проживання спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 березня 2021 року до моменту відкриття спадщини та факт того, що ОСОБА_3 не проживала постійно разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, та вважається такою, що не прийняла спадщину після його смерті. Ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області від 08 серпня 2023 року прийнято справу до свого провадження, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 20 грудня 2023 року надано ОСОБА_1 час для усунення недоліків, зазначених в ухвалі, протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали. Зокрема, в ухвалі зазначено, що подана позовна заява не містить вимог, які підлягають розгляду в порядку позовного провадження, а містить вимоги, які підлягають розгляду в окремому провадженні. На виконання ухвали суду ОСОБА_1 через представника подала заяву, в якій вказала, що справа має розглядатись саме в порядку позовного провадження, оскільки існує спір про право на спадщину. Просила вважати правильним спосіб звернення до суду саме шляхом подання позовної заяви з позовними вимогами про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 19 січня 2024 року позов ОСОБА_1 - залишено без розгляду. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права. Оскільки у даній справі існує спір про право на спадщину, вона звернулась до суду саме з позовом. Без встановлення фактів, що мають юридичне значення, вона не зможе отримати майно у спадщину, а встановлення їх у позасудовому порядку неможливе. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило. До суду апеляційної інстанції ОСОБА_5 не з`явилася, повідомлялася про дату, час і місце розгляду справи. Клопотань щодо відкладення розгляду справи від неї до суду апеляційної інстанції не надходило. Враховуючи те, що вирішується саме процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, суд апеляційної інстанції уважав за можливе розглянути справу за її відсутності на підставі частини другої статті 372 ЦПК України. В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Вважав, що позивачкою правильно визначено, що позов повинен розглядатися саме в позовному провадженні. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, ухвалу суду - скасувати. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовна заява ОСОБА_1 містить вимоги, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження, а не позовного, недоліки позовної заяви нею не усунуто, тож позов підлягає залишенню без розгляду. Проте, з таким висновком суду погодитися неможливо, виходячи з наступного. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти. Відповідно до положень частини першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження. Статтею 175 ЦПК України передбачено вимоги до позовної заяви. Зокрема, частиною 3 цієї статті передбачено, що позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Частинами 11-13 статті 187 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду. Крім того, пунктом 8 частини 1 статті 257 ЦПК України визначено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Частинами третьою, четвертою, шостої статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України). Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо. Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справи у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання спадкодавця за певною адресою, встановлення факту не проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та не прийняття спадщини. Позовна заява мотивована тим, що позивачка є спадкоємицею за заповітом після смерті батька. Відповідачка є дружиною її батька, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, та вони з померлим були зареєстровані за однією адресою. У зв`язку з цим для отримання спадщини ОСОБА_1 вважає за необхідне встановити факт постійного проживання спадкодавця з нею, а не з ОСОБА_3 , яка, на її думку, є такою, що спадщину не прийняла. Тобто, ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права ОСОБА_3 . Оскільки у справі вбачається спір про право на спадщину між сторонами, вона має розглядатись саме в порядку позовного провадження, а не окремого. До того ж, згідно принципу диспозитивності учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд. Звертаючись до суду, ОСОБА_1 на власний розсуд обрала вид провадження, в якому вона вважає за необхідне розглядати справу, та сформулювала свої вимоги, визначивши для себе певний спосіб захисту прав. Незгода суду з такими діями позивачки не свідчить про наявність недоліків у позовній заяві та недотримання вимог статей 175 і 177 ЦПК України і не може бути підставою для надання позивачці строку для усунення недоліків і в подальшому залишення позову без розгляду. Суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду. За таких обставин відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду. Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає розгляду справи, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України. Оскільки наразі вирішується лише процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, підстав для розподілу судового збору за розгляд справи апеляційним судом не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 19 січня 2024 року - скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді Ю.М. Мальований В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 02 квітня 2024 року.