Постанова 4811 № 456/4707/24

Справа № 456/4707/24 Головуючий у 1 інстанції: Сас С. С. Провадження № 22-ц/811/2906/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Ніткевича А.В., суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Котік Олесі Станіславівни на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року в складі судді Сас С.С. у справі за заявою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Котік Олесі Станіславівни, заінтересована особа Стрийський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту, що має юридичне значення, - встановив: У вересні 2024 року представник заявниці ОСОБА_1 адвокат Котік О.С. звернулася до Стрийського міськрайонного суду Львівської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Ухвалою суду від 06.09.2024 заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків заяви протягом 5 днів з дня вручення копії ухвали. Оскаржуваною ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року заяву представника заявників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Котік О.С. визнано неподаною та повернуто. Ухвалу суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якої через систему «Електронний суд» подала адвокат Котік О.С. Вважає таку незаконною, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що на виконання вимог ухвали про залишення заяви без руху від 06.09.2024 заявниця подала заяву про усунення недоліків, та вказала, що це окреме провадження, а не позовне, і у даному випадку позов не подавався. Суд не звернув уваги, що заявницею вказано у заяві про неподання іншого позову до цього ж відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, проте суд на вказане не звернув уваги. Щодо необхідності сплати судового збору, то заявниця покликалася на п. 21 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно якого заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв`язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, втрати документів, необхідних для отримання компенсації за пошкоджені та знищені об`єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Окрім того, суд не врахував, що заява була подана через систему «Електронний суд» і судовий збір мав би сплачуватись із застосуванням коефіцієнта 0,8 згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір». Просить скасувати ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року, справу повернути до суду першої інстанції для подальшого розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно із ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що заявниця ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту народження дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Севастополь, Україна. У заяві зазначала, що не зверталась до Стрийського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з приводу отримання відмови у проведенні реєстрації, адже відповідно до листа Верховного Суду від 22.04.2021 року «Під час розгляду судами справ про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України вимогам про отримання письмової відмови органів реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації фактів не ґрунтується на положеннях чинного законодавства». Встановлення факту необхідно для отримання свідоцтва про народження дитини встановленого законодавством України зразка, підтвердження громадянства України та реалізації в подальшому дитиною всіх належних їй прав та свобод громадянина України. Інформація про народження громадянина України має бути внесена до Єдиного державного реєстру актів цивільного стану в Україні. Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано заявнику 5 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків, з тих підстав, що заява не містить підтвердження заявників про те, що ними не подано інших заяв з тим самим предметом та з тих самих підстав до іншого суду, а також для сплати судового збору. 11 вересня 2024 року від адвоката Котік О.С. надійшла заява про усунення недоліків, в якій остання зазначила, що на сторінці 6 заяви зазначено про неподання іншого позову з тим самим предметом та з тих самих підстав до іншого суду. З приводу необхідності сплати судового збору, представник вказала на те, що заявники звільнені від сплати судового збору на підставі п. 21 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Постановляючи ухвалу про визнання неподаною заяви та її повернення, суд першої інстанції виходив з того, що заявниця поданою заявою недоліків, зазначених в ухвалі від 06.09.2024 не усунула, що свідчить про невідповідність заяви вимогам ЦПК України. Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду та вважає передчасним, з огляду на таке. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що заявник не виконав вимоги ухвали суду про залишення заяви без руху. При цьому, суд застосував аналогію закону, а саме ч. 3 ст. 185 ЦПК України, згідно якої якщо позивач, відповідно до ухвали суду, у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального а бо спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України). Згідно положень ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви. Статтею 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява подається в письмовій формі. Даною статтею також встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява. Відповідно до вимог статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Частиною 1 ст. 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Порядок розгляду справ окремого провадження визначений ст. 293 ЦПК України, а зміст заяви визначений ст. 318 ЦПК України. Враховуючи наведене, колегія суддів звертає увагу, що порядок подання позову та заяви в окремому провадженні є різними за змістом та наслідками процесуальними діями та здійснюються у різних провадженнях цивільного судочинства. Слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Так, у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження входять до переліку справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, що розглядає суд відповідно до Глави 6 ЦПК України (п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України). Стаття 318 ЦПК України містить вимоги до змісту заяви про встановлення факту, а саме у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. Закон не містив інших вимог до змісту заяви про встановлення факту. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. Як зазначено вище, залишаючи без руху заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що заява не відповідає вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України, а також заявницею не сплачений судовий збір. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що вимоги ст. 318 ЦПК України не передбачають зазначення у заяві про неподання іншого позову з тим самим предметом та з тих самих підстав до іншого суду. Хоча у поданій заяві до суду першої інстанції все ж таки заявниця про це вказала. В свою чергу, як вбачається з вказаної заяви, ОСОБА_1 зазначила, що вона, відповідно до пункту 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнена від сплати судового збору. Відповідно до змісту пункту 21 частини першоїстатті 5 закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються заявники у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв`язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, втрати документів, необхідних для отримання компенсації за пошкоджені та знищені об`єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно. Аналіз наведеної правової норми свідчить про те, що у згаданих справах від сплати судового збору звільняються заявники не у всіх без виключення випадках, обумовлених збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, а лише у тому разі, коли такі обставини призвели до чітко визначених законодавцем наслідків, а саме: вимушене переселення з тимчасово окупованих територій України, загибель, поранення, перебування в полоні, незаконне позбавлення волі або викрадення, втрата документів, порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно. Отже, законодавцем чітко визначено причинно-наслідковий зв`язок між подією (збройна агресія, конфлікт, тимчасова окупація тощо), яка потягла дію - наслідок (вимушене переселення, загибель тощо), що стало підставою для звернення до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Як вбачається із змісту заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (тимчасово окупована територія України). Враховуючи, що ОСОБА_1 просила про встановлення факту народження дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Севастополь, тобто в населеному пункті, що знаходиться на тимчасово окупованій території України, а отже, подана заява відноситься до категорії справ про встановлення фактів, які мають юридичне значення, на підставі п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» заявник підлягає звільненню від сплати судового збору. Вирішуючи питання про визнання неподаною заяви та її повернення, суд першої інстанції в достатній мірі не переконався, чи встановлення факту народження дитини на окупованій території є необхідним через чітко визначені законодавцем наслідки, а саме: вимушене переселення з тимчасово окупованих територій України, загибель, поранення, перебування в полоні, незаконне позбавлення волі або викрадення, втрата документів, порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно. З`ясування саме цього питання має ключове значення, оскільки лише тоді можна визначити чи поширюються положення п. 21 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» на заявників. Як вбачається із змісту поданої заяви, встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України необхідно заявниця для державної реєстрації народження для отримання свідоцтва про народження дитини встановленого законодавством України зразка, підтвердження громадянства України та реалізації в подальшому дитиною всіх належних їй прав та свобод громадянина України. Інформація про народження громадянина України має бути внесена до Єдиного державного реєстру актів цивільного стану в Україні. Визнаючи заяву про встановлення факту, що має юридичне значення неподаною та повертаючи таку, суд не надав належної оцінки доводам заяви про усунення недоліків від 11.09.2024 про те, що заявниця звільнена від сплати судового збору, не постановив ухвали про продовження строку на виконання вимог ухвали про залишення заяви без руху з метою надання можливості заявникам надати документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору, визначені п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», на які вони посилались, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про повернення заяви. За таких обставин, районний суд дійшов передчасного висновку про необхідність залишення поданої по справі заяви про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території без руху, з наступним визнанням її неподаною. З огляду на викладене, ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, необхідно скасувати, а справу направити до того ж суду для продовження розгляду. Під час вирішення питання на стадії відкриття провадження у справі, крім зазначеного вище, необхідно врахувати, що заявниця хоча і зазначала про неподання іншого позову до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, проте як свідчить інформація з ЄДРСР, заява про встановлення факту, що має юридичне значення була первинно подана ОСОБА_1 у серпні 2024 року до Суворовського районного суду міста Одеси (справа № 523/12942/24), у подальшому повторно подана до Святошинського районного суду міста Києва у серпні 2024 (справа № 759/16067/24) та втретє - у вересні 2024 року така ж заява подана до Стрийського міськрайонного суду Львівської області (справа № 456/4707/24). Натомість, Із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням рішенням Київського районного суду м. Одеса від 03 жовтня 2024 року у справі № 523/12942/24 за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи Суворовського відділу актів цивільного стану у місті Одесі південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса ), ОСОБА_2 про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України, встановлено факт народження ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Севастополь (тимчасово окупована територія України), дитини чоловічої статі ОСОБА_3 , у матері ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є громадянкою України. Таким чином, є таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відповідно до практики ЄСПЛ право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права. Таким чином, це положення втілює «право на суд», право на доступ до якого, тобто право на звернення до суду у цивільних справах, є лише одним аспектом; однак, це аспект, який фактично дає можливість скористатися додатковими гарантіями, викладеними в пункті 1статті 6 Конвенції. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, - постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Котік Олесі Станіславівни здовольнити. Ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 26 листопада 2024 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді С.М. Бойко С.М. Копняк