Постанова Одеський апеляційний суд № 509/3741/20

Номер провадження: 22-ц/813/5836/21 Номер справи місцевого суду: 509/3741/20 Головуючий у першій інстанції Кочко В. К. Доповідач Гірняк Л. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.02.2021 року м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі: Головуючого- Гірняк Л.А. Суддів - Комлевої О.С., Сегеди С.М., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В Л А: ПРОЦЕДУРА: В серпні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 01.11.2013 року у розмірі 131028,74 грн. Вимоги обґрунтовували тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 01.11.2013 р. відповідач отримав кредит у розмірі 2100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. В порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов`язання не виконує, внаслідок чого станом на 26.05.2020 р. виникла заборгованість у розмірі 170717,88 грн., яка складається з: - 2047,48 грн. - заборгованість за тілом кредиту; - 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; - 2047,48 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; - 166770,40 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; - 1900 грн. - нарахована пеня; - 0,00 грн. - нарахована комісія. Зокрема позивач зазначив, що ОСОБА_1 при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав. Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 вересня 2020 року позов - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АК КБ «ПриватБанк», заборгованість за кредитним договором № б/н від 01.11.2013 у розмірі 2047,48 грн. та судовий збір в сумі 32,85грн. В іншій частині позовних вимог відмовити. Не погоджуючись з вказаним рішенням представник АТ КБ «ПриватБанк» подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд задовольнити апеляційну скаргу та скасувати заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 вересня 2020 року в частині відмови та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. В апеляційній скарзі заявник просить суд провести розгляд справи за участі представника АТ КБ «ПриватБанк» та викликати його у судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про виклик їх представника у судове засідання не підлягає задоволенню, оскільки розглядається в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення сторін. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 17.02.2021 року. АРГУМЕНТИ(ДОВОДИ)СТОРІН: ПАТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі посилається на порушення норм матеріального права в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, відсотками, пені та комісії і вважає, що в цій частині рішення є незаконним. Зокрема заявник посилається на те, що відповідач в анкеті-заяві погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, правилами користування карткою які складають Договір про надання банківських послуг. Зазначає, що до суду надано конкретну редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєднався Відповідач при підписанні анкети-заяви та укладенні договору, разом із наказом про її затвердження, жодних заперечень проти позову (в т.ч. щодо факту укладення договору, ознайомлення з його умовами, а також суми заборгованості) не надавав. Відповідно до витягу з тарифів, сторони домовились, що базова процентна ставка для кредитної карти Універсальна, 55 днів пільгового періоду складає 2,5% - за тратами здійсненими з 01.09.2014 року 2.9%; - за тратами здійсненими з 01.04.2015 року 3.6%. Посилається на те, що відповідач не спростував жодними належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами; не заперечував розмір наявної заборгованості. При цьому зазначає, що з виписки чітко вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, знімав кошти в банкоматах, розраховувався за товари та послуги та ін. Крім цього, ОСОБА_1 частково погашав наявну заборгованість та продовжував користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Матеріалами справи встановлено, що 01.11.2013 р. ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 26.05.2020 р. становить у сумі 170717,88 грн., яка складається з наступного: - 2047,48 грн. - заборгованість за тілом кредиту; - 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; - 2047,48 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; - 166770,40 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; - 1900 грн. - нарахована пеня; - 0,00 грн. - нарахована комісія. Кредитодавець звертає увагу, що він на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом, яка становить 131028.74 грн. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення тіла кредиту не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитом у розмірі 2047,48 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів та пені за несвоєчасну сплату кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому посилається на правову позицію ВП ВС від 03.07.2019 року у справі (342/182/17-ц) відповідно до якої відсутні підстави вважати, що при укладенні договору сторони узгодили саме ті умови про які вважав узгодженними банк. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість також роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбаченим цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. За змістом ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки. (пункти 1 та 3 частини 1 статті 611 ЦК України). Згідно вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За ст. 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Згідно наданого позивачем розрахунку вбачається, що у ОСОБА_1 заборгованість по процентам за користування кредитом становить 166 770,40 грн. Відсутність заборгованості за тілом кредиту чи її наявність у іншому розмірі відповідач ОСОБА_1 суду не довів. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по тілу кредиту в розмірі 2047,48 грн. Щодо відмови судом у стягненні процентів за кредитним договором Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» вказувало, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, підписавши заяву-анкету. Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку. Апеляційний суд звертає увагу, що у разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву. Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказ у справах з аналогічними фактичними обставинами. Також банком не надано доказів ознайомлення відповідача з тарифами банку, які передбачають сплату підвищення відсотків з 30,00% до 43,20% за користування кредитом. Умови і правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Наданий позивачем Витяг з Тарифів з обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умов та Правил надання банківських послуг не містить підпису позичальника, а тому не може вважатися доказом на підтвердження умов надання кредиту та того, що під час підписання заяви відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та правилами надання банківських послуг. Такі висновки суду узгоджуються із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19). Згідно статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Що стосується доводів апеляційної скарги про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по нарахованій пені за користування кредитом, слід зазначити наступне. Колегія суддів звертає увагу, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 01.11.2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Таким чином доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо відсутності підстав для стягнення відсотків за укладеним між сторонами кредитним договором не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку. Безпідставними також є доводи у скарзі на недоречність урахування у даній справі позиції Верховного Суду, висловленої 03 липня 2019 року у постанові №342/180/17, так як в силу ст. 263 ЦПК України дана позиція повинна бути врахована при застосуванні судами аналогічних норм права. З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові з підстав його недоведеності, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних у справі доказів. Щодо відмови судом у стягненні нарахованої пені Крім того, Банк одночасно нарахував та просив стягнути з відповідача суму нарахованої пені в розмірі 1900 грн. Однак, цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року №6-2003цс15. Також, за положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно цього Закону послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1). Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі №531/648/15-ц. Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, вимоги Банка про стягнення з відповідача суми нарахованої пені в розмірі 1900,00 грн. є необґрунтованими. Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна 30 днів пільгового кредиту» на яку посилається апелянт не доводить, що саме за цим договором сторони узгодили розмір процентної ставки. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, аи судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи. Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків, пені та комісії немає. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» між сторонами не розподіляються. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382-384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 вересня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий суддя Л.А. Гірняк Судді О.С.Комлева С.М.Сегеда