Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/7448/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/870/21 Справа № 185/7448/17 Суддя у 1-й інстанції - Гаврилов В. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря - Солодової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу,- ВСТАНОВИЛА: У серпні 2017 року позивач звернулася з позовом про стягнення боргу за договором позики. В обгрунтування позивач посилалася на те, що 20.08.2015 року вона уклала з відповідачем ОСОБА_1 договір позики та передала йому 32000 гривень, про що останній надав розписку та зобов`язався їх повернути частками по 890 грн. щомісячно до 20.08.2018 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно якого поручитель взяв на себе зобов`язання нести солідарну відповідальність у розмірі 1000,00 грн з позичальником у разі порушення зобов`язань за договором позики, укладеним з ОСОБА_2 . Відповідач ОСОБА_1 прийняті на себе зобов`язання не виконав. В зв`язку з чим, позивач була змушена звернутися до суду з даним позовом. Враховуючи вищезазначене, позивач просила суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість у сумі 232739,50 та судовий збір. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 64000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на судовий збір в сумі

640. В іншій частині відмовлено. Не погодившись із таким рішенням суду в частині стягнення пені, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити рішення суду в частині стягнення пені, зменшивши її розмір з 32000,00 грн. до 16000,00 грн., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права. ОСОБА_2 своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу, скористалася та просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що 20 серпня 2015 року між сторонами був укладений договір позики грошей на загальну суму 32000 гривень. Пунктом 4.1 вказаного договору передбачено, що відповідач зобов`язаний повернути грошові кошти до 20 серпня 2018 року шляхом внесення щомісячного платежу у розмірі 890 грн., на протязі 35 місяців та 850 грн. в останній день строку сплати. Пунктом 4.4 вказаного договору передбачено, що в разі не повернення відповідачем грошей в строки, він сплачує позивачу 5 % в день від суми простроченої заборгованості до дня повного розрахунку. Вказане підтверджено договором. Встановлено, що відповідач отримав гроші, на підтвердження чого склав розписку (а.с.7). На час звернення до суду відповідач не виконав прийнятих на себе зобов`язань щодо повернення грошей та плати за їх користування. Сума боргу склала 32000 грн., а також заборгованість за відсотками - 200739,50 грн. Встановлено, що 20 серпня 2015 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно якого поручитель взяв на себе зобов`язання нести солідарну відповідальність з позичальником у сумі 1000,00 грн у разі порушення зобов`язань за договором позики, укладеним 20 серпня 2015 року з ОСОБА_1 . Договором поруки, укладеним з ОСОБА_3 , було передбачено відповідальність поручителя в розмірі 1000 грн., в межах яких позичальник та поручитель відповідають як солідарні боржники. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що передбачені договором проценти за порушення умов договору є згідно з чинним законодавством пенею. Таким чином, суд прийшов до висновку, що розмір пені в порядку ч. 3 ст. 551 ЦК України слід зменшити до розміру простроченої заборгованості, а тому суд встановив, що сума заборгованості за договором позики грошей у сумі 64000,00 грн, що складається з: 32000,00 грн - тіло позики, 32000,00 грн пеня, підлягає стягненню з відповідачів. Колегія суддів переглядає рішення суду лише в частині стягнення пені у розмірі 32000,00 грн., оскільки в іншій частині рішення суду апелянтом не оскаржується. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що справедливим розміром пені буде 50 % від суми позики, що становить 16000 грн.; вказує, що у нього на утриманні є малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дружина, яка її доглядає, а основний дохід його заробіток. Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики позикодавець передає позичальнику у власність гроші, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі та на підтвердження укладення договору та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Частиною 1 статті. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядок, що встановлені договором. Частиною 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника. Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Частинами 1 та 2 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом,пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Як було встановлено судом першої інстанції сума боргу складає 32 000,00 грн., а також заборгованість за відсотками згідно договору позики грошей склала 200 739,50 грн. Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, а ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано зменшив суму пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором позики до 32 000,00 грн. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. А тому, посилання апелянта на його матеріальний стан та сімейне становище є безпідставними. Крім того, колегія суддів вважає, що розмір стягнутої пені визначена судом першої інстанції з урахуванням повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи та не суперечить чинному законодавству. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення в оскаржуваній частині, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2020 рокув оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова