Постанова 4803 № 185/9112/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9094/20 Справа № 185/9112/19 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 27 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Деркач Н.М., Пищиди М.М., при секретарі - Кравченко Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2020 року за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до суду вищезазначений позов, посилаючись на те, що в березні 2018 року відповідач звернулась до них з проханням позичити кошти у зв`язку із складним матеріальним становищем. Потрібної суми грошей у позивачей не було і відповідач умовила ОСОБА_1 взяти в банківських установах кредити, а кошти віддати їй. В подальшому вона зобов`язалася самостійно погашати кошти по кредитам в обумовлений у договорах термін. ОСОБА_1 погодилась допомогти та офоромила на своє ім`я кредитні договори в ТОВ «СІМПЛ МАНІ» на 59 129, 55 грн. (щомісячний платіж 2 463, 76 грн.) на строк з 10 травня 2018 року по 10 квітня 2020 року, в АТ «ТАС комбанк» на 10 285, 55 грн. (щомісячний платіж 857,13 грн.) на строк з 06 березня 2018 року по 06 березня 2019 року, в ПАТ «А-Банк» на суму 35 211,72 грн. (щомісячний платіж 2 277,00 грн.) на строк 12 місяців, в ПАТ «БАНК ФОРВАРД» на суму 77 71, 80 грн. (щомісячний платіж 4 318,00 грн.) строк кредитування з 28 березня 2018 року по 28 серпня 2019 року, в ПАТ «Альфа-Банк» на суму 14 346,36 грн. (щомісячний платіж 1195,42 грн.) строк кредитування з 06 березня 2018 року по 06 березня 2019 року, ПАТ «Ідея Банк» на суму 127 850,60 (щомісячний платіж 2130,86 грн.) строк кредитування з 20 червня 2018 року по 20 травня 2023 року. Всі кредитні кошти, що були отримані в банківських установах ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 . На підтвердження отримання коштів відповідач написала розписки від 01 березня 2018 року та 02 червня 2018 року, де зазначила, що кредитні кошти отримувались саме для неї та вона зобов`язується щомісячно сплачувати кредити відповідно до графіку платежів. Крім того, відповідач отримала в борг від ОСОБА_2 кошти в сумі 500 доларів США та зобов`язалась повернути кошти в сумі 550 доларів США з урахуванням відсотків в строк до 10 квітня 2018 року, про що власноручно написала розписку від 10 березня 2018 року. Однак ОСОБА_3 не виконала взятих на себе зобов`язань, тому позивачі просили суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 суму боргу за договорами позики від 01 березня 2018 року та 02 червня 2018 року в розмірі 324 541,66 грн. та на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 10 березня 2018 року в розмірі 550 доларів США, що еквівалентно 13 304,50 грн. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуту з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики грошей від 10 березня 2018 року в сумі 550 доларів США, що в еквіваленті на день ухвалення рішення становить 15 023 грн. 80 коп. В задоволенні решти вимог відмовлено. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що розписки від 01 березня 2018 року та 02 червня 2018 року за своєю правовою природою не є договорами позики. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми боргу від 01 березня 2018 року та 02 червня 2018 року та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити такі вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суду були надані розписки на підтвердження укладення 01 березня 2018 року та 02 червня 2018 року договорів позики, відповідно до яких ОСОБА_1 отримала в кредитних установах кошти на загальну суму 324 541,66 грн. та передала їх ОСОБА_3 , яка в свою чергу зобов`язалась такі кошти повернути відповідно до графіку платежів у строк, вказаний у договорах. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягнені боргу за розписками від 01 березня 2018 року та 02 червня 2018 року, апеляційний суд перевіряє законність судового рішення в цих межах. Відзиву на апеляційну скаргу іншими учасниками справи подано не було. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли з приводу коштів, отриманих ОСОБА_1 в банківських установах ТОВ «СІМПЛ МАНІ», АТ «ТАС комбанк», ПАТ «А-Банк», ПАТ «БАНК ФОРВАРД», в ПАТ «Альфа-Банк», ПАТ «Ідея Банк». ОСОБА_1 в своєму позові зазначає, що отримані кошти були передані в якості позики ОСОБА_3 , про що були укладенні розпискивід 01 березня 2018 року та 02 червня 2018 року. На підтвердження факту укладення кредитних договорів, позивачами надано копії наступних документів: договір про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 01 квітня 2018 року укладений між ТОВ «СІМПЛ МАНІ» та ОСОБА_1 на суму 23 000 грн. (а.с. 19-21); паспорт кредиту про умови кредитування А-Банку та заяву позичальника ОСОБА_1 від 01 березня 2018 року про надання їй строкового кредиту на суму 15898,50 грн. (а.с. 22, 23); паспорт споживчого кредиту додаток до договору № 200129869 від 01 березня 2018 року ПАТ «БАНК ФОРВАРД» на клієнта ОСОБА_1 на суму кредиту 44968,00 грн. (а.с. 24,25); додаток до угоди про надання кредиту № 591035534 від 06 березня 2018 року між ПАТ «Альфа-Банк» та позичальником ОСОБА_1 розмір кредиту 8000,00 грн. (а.с. 29); паспорт кредиту від ТОВ Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» на ОСОБА_1 , сума кредиту 6955,00 грн. (а.с. 32); кредитний договір № 206.21654.003956909 від 20 травня 2018 року укладений між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 на суму 37172,00 грн. (а.с. 33-35). Згідно матеріалам справи, 01 березня 2018 року ОСОБА_3 було складено розписку про те, що вона зобов`язується щомісячно платити кредит по договорам № НОМЕР_1 , 26259000003754, 29097010724885, та зазначає, що кредит оформила на себе ОСОБА_1 (а.с. 13) У розписці від 02 червня 2018 року зазначено, що ОСОБА_3 підтверджує те, що кредити ОСОБА_1 отримані для неї та вона зобов`язується щомісячно по датам зазначеним у договорах, сплатити та погасити кредитні договори. (а.с. 14,15) Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Однак з розписок, складених 01 березня 2018 року та 02 червня 2018 року, не вбачається що ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти, взагалі відсутня інформація щодо суми коштів, яка була отримана відповідачем, при цьому не містять розписки і зобов`язання щодо повернення суми боргу у певний строк. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за розписками від 01 березня 2018 року та 02 червня 2018 року. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 отримала в кредитних установах кошти на загальну суму 324 541,66 грн. та передала їх ОСОБА_3 , не можуть бути прийняті до уваги, оскільки розписки від 01 березня 2018 року та 02 червня 2018 року такої інформації не містять. Письмових доказів про те, що така сума отримувалась ОСОБА_3 від ОСОБА_1 в якості позики із зобов`язанням її повернення позикодавцю, матеріали справи також не містять. Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Верховний Суд зауважив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Посилання в апеляційній скарзі на те, що розписки від 01 березня 2018 року та 02 червня 2018 року містять зобов`язання ОСОБА_3 щодо сплати кредитних коштів відповідно до графіку платежів у строк, вказаний у договорах, підлягають відхиленню, оскільки не свідчать про наявність між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 правовідносин за договором позики. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів та незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: Н.М. Деркач М.М. Пищида