Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/4666/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1181/21 Справа № 201/4666/20 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Автотранссервіс про визнання відмови в безоплатному проїзді протиправною та відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Автотранссервіс про визнання відмови в безоплатному проїзді протиправною та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову посилався на те, що 03.03.2020р. при посадці в автобус маршруту загального користування № 87 «Б» у м. Дніпрі, водієм автобусу н/з НОМЕР_1 було відмовлено позивачу, який має статус ветерана внутрішніх справ і пред`явив водію автобуса відповідне посвідчення, у безкоштовному проїзді, змусивши позивача сплатити вартість проїзду у розмірі 8 грн. Відмова позивачу у пільговому проїзді була мотивована тим, що в салоні автобуса вже були пасажири, які мають право на пільговий проїзд. В підтвердження здійснення оплати проїзду позивачу був виданий проїзний квиток, на зворотному боці якого були зазначені реквізити та найменування автоперевізника як ТОВ ВКФ «Ігрек». В подальшому було з`ясовано, що ТОВ ВКФ «Ігрек» не обслуговує вищевказаний маршрут. 05.03.2020р. в телефонному режимі, позивач звернувся до відповідача, який визнав свою провинну та повернув на картковий рахунок позивача вартість проїзду в сумі 7грн. Оскільки права позивача, визначені чинним законодавством України, були порушені, скарга Укртрансбезпеки результатів не принесла, позивач звернувся до суду з цим позовом і просив визнати дії відповідача у відмові безоплатного проїзду позивачу протиправними та стягнути моральну шкоду, яку позивач оцінив в 400 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс» про визнання відмови в безоплатному проїзді протиправною та відшкодування моральної шкоди відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є ветераном органів внутрішніх справ, що підтверджується посвідченням серії № НОМЕР_2 , виданим 18.01.2006р. управлінням МВС України в Дніпропетровській області (а.с. №5). Як зазначає позивач, 03.03.2020р. о 17 год. 33 хв. у м. Дніпрі водій автобуса державний номерний знак НОМЕР_1 , на маршруті загального користування АДРЕСА_1 , при пред`явленні посвідчення ветерана органів внутрішніх справ, яке надає позивачу право на безкоштовний проїзд, відмовив останньому у пільговому проїзді, внаслідок чого позивач був вимушений оплатити проїзд. Відповідно до проїзного квитка серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 сплачено проїзд на суму 8 грн., на зворотному боці якого були зазначені реквізити та найменування автоперевізника як ТОВ ВКФ «Ігрек» (а.с. №6). Листом № 2818/02/15-20 від 26.03.2020р. Державна служба України з безпеки на транспорті («Укртрансбезпека») повідомило ОСОБА_1 на його звернення від 06.03.2020р., що за ТОВ «Автотранссервіс» закріплені автобуси БАЗ А.079.14, н.з. НОМЕР_1 та Мерседес-Бенц 0530, н.з. НОМЕР_4 , як засоби провадження господарської діяльності. Укртрансбезпека не є розпорядником інформації щодо персоналу працівників ТОВ «Автотрассервіс». Крім того, повідомлено, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби» від 17.03.2020р. забороняється проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Окремо зазначено, що перевізнику ТОВ «Автотранссервіс» наголошено на неухильному дотриманні нормативно-правових актів, що стосується соціального захисту людей, які мають право на пільгове перевезення автомобільним транспортом (а.с. № 8). Між тим, з наданого позивачем проїзного квитку серії НОМЕР_3 на суму 8грн. вбачається, що транспорт, який обслуговував позивача не є транспортом відповідача ТОВ «Автотранссервіс», оскільки на обороті квитка вказана інформація про перевізника, яким зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю ВКФ «Ігрек», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 20227697 (а.с. № 6). У відповіді на відзив від 14.07.2020р. позивач зазначає, що з наданого проїзного квитка серії НОМЕР_3 вбачається, що транспорт, який обслуговував позивача, є транспортом саме відповідача. На зворотній стороні квитка вказана інформація про перевізника, а саме зазначено ТОВ «Автотранссервіс» ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30548889, що суперечить інформації, зазначеній в проїзному квитку, доданому позивачем до позовної заяви. У позовній заяві позивач посилається на те, що у телефонному режимі ТОВ ВКФ «Ігрек» було повідомлено, що дана фірма, яка вказана на зворотному боці проїзного квитка позивача не обслуговує маршрут АДРЕСА_1 , проте будь-яких доказів, що позивач скористався саме даним маршрутом, а не маршрутом, перевізник якого є ТОВ ВКФ «Ігрек», позивачем не надано. Доказів того, що 05.03.2020р. в телефонному режимі позивач звернувся до відповідача, який начебто визнав свою провинну, позивачем не надано. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з їх безпідставністю та недоведеності, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що він скористався послугами з перевезення пасажирів по автобусному маршруті загального користування АДРЕСА_1 , перевізником якого є ТОВ «Автотранссервіс», і відповідно доказів підтвердження наявності вини відповідача. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до ст.37 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень. Відповідно до ч.2 ст.42 Закону України "Про автомобільний транспорт", договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус. Згідно положень п.1 ч.2ст.41 Закону України "Про автомобільний транспорт",пасажир зобов`язаний: мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, а за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення. Згідно пп.10 п.145 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року № 176, перевізник зобов`язаний: здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд. Як вбачається з матеріалів справи, згідно посвідчення № НОМЕР_2 ОСОБА_1 є ветераном органів внутрішніх справ (а.с. 3) та має право на пільги, відповідно до п.11 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Відповідно до п. 6 Пленуму Верховного суду України від 12.04.1996р. №5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», до заяви повинні бути додані необхідні документи залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція замовлення, квитанція зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер). Питання відсутності дати на проїзному квитку не суперечить пункту 6 зазначеної постанови та більш того питання оформлення розрахункового документу належить виконавцю послуги. З наданого позивачем проїзного квитку серії НОМЕР_3 на суму 8грн. вбачається, що транспорт, який обслуговував позивача не є транспортом відповідача ТОВ «Автотранссервіс», оскільки на обороті квитка вказана інформація про перевізника, яким зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю ВКФ «Ігрек», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 20227697 (а.с. № 6). Враховуючи зазначене, проїзний квиток серії НОМЕР_3 є доказом здійснення ОСОБА_1 поїздки, проте на транспорті, перевізником якого є ТОВ ВКФ «Ігрек», а не відповідач по даній справі. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи. Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. У відповідності до правових позицій, викладених у п.п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. (зі змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають з`ясуванню наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з вимогами ст.ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Проте, всупереч вимогам законодавства, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань та причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і оціненою позивачем шкодою. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Належних доказів на підтвердження своїх вимог позивач ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надав. Відповідно до ст. 375 ЦКП України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства. Судді: