Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/1932/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6649/20 Справа № 201/1932/19 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О. за участю секретаря судового засідання Бондаренка В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка Лазаряна про зобов`язання вчинити певні дії по укладанню договору на постачання електроенергії, - В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка Лазаряна про зобов`язання вчинити певні дії по укладанню договору на постачання електроенергії. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , балансоутримувачем вказаного будинку АДРЕСА_2 є відповідач ДНУЗТ імені академіка Лазаряна. У січні 2018 року позивачка разом із сином та невісткою розпочала здійснювати капітальний ремонт своєї квартири, з метою поліпшення своїх житлових умов та своєї родини. На час проведення ремонту квартири позивачка вирішила із родиною тимчасово пожити у інших родичів. Однак, 03 серпня 2018 року відповідач відімкнув квартиру позивачки від електропостачання з підстав заборгованості позивачки за житлово-комунальними послугами. На звернення позивача з приводу відключення її квартири від електропостачання відповідач посилався, що він неодноразово повідомляв позивачку про наявність заборгованості. Однак, як зазначає позивач, у дійсності відповідач жодного разу не повідомляв її про наявність боргу за житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_2 , на свою вказану адресу позивачка від відповідача жодного разу не отримувала будь-яких повідомлень та/або попереджень. Про те, що за вказаною квартирою позивачки рахується заборгованість за житлово - комунальними послугами позивачка, як вона стверджує, дізналася випадково 02 серпня 2018 року, коли їй надійшла квитанція про сплату житлово-комунальних послуг та інших послуг від червня 2018 року. При цьому, про заборгованість за спожиту електроенергію позивачка дізналася лише 03 серпня 2018 року у день сплати боргу за житлово-комунальними послугами за квитанцією від червня 2018 року. Тобто, у дану квитанцію лише 03 серпня 2018 року (на день сплати) рукописним способом були включені суми заборгованості за електропостачання та водопостачання і водовідведення. Тобто, навіть квитанція про сплату житлово-комунальних послуг та інших послуг від червня 2018 року не містила інформацію про борг позивачки за електропостачання за червень 2018 року, не кажучи вже про інформацію за вказаний борг за липень 2018 року. Вказане підтверджує ту обставину, що відповідач у квитанції про сплату комунальних послуг та інших послуг не відображав наявність заборгованості за електропостачання та водопостачання і водовідведення, а позивачка не могла знати про наявність такої заборгованості та сплачувала за споживання електроенергії згідно з показниками лічильника електроенергії. Однак, 03 серпня 2018 року борг за житлово-комунальними послугами по квартирі АДРЕСА_1 , зокрема, виявлений борг за електропостачання у повному обсязі був сплачений відповідачу, про що було зазначено на самій квитанції проставлянням відтиску штемпеля «оплачено», датою оплати та підписами під включеними рукописним способом сумами та розрахунками. Але відповідач 03 серпня 2018 року все одно відімкнув квартиру позивачки від електропостачання і як він у подальшому пояснив з підстав відсутності у позивачки договору із електро постачальником, відповідного робочого проекту на електропостачання квартири, у якій проводяться ремонтні роботи з реконструкції квартири із втручанням у несучі конструкції. Таким чином, стверджує позивач, з вищевказаного вбачається, що на момент відключення квартири позивачки від електропостачання виявлена 03 серпня 2018 року заборгованість за електропостачання вже була погашена у повному обсязі, а відключення квартири позивачки від електропостачання за посиланнями відповідача вже виявилося не пов`язаним із наявністю заборгованості. Позивач зазначає, що перед здійсненням позивачем ремонтних робіт своєї квартири, було отримано технічний висновок по інструментальному обстеженню будівельних конструкцій від 11 вересня 2017 року, у якій зазначено, що перепланування квартир є можливим без втручання у несучі конструкції будинку (квартири). Тому, позивачка, слідуючи технічному висновку, жодним чином не втручалася у несучі конструкції будинку, що у свою чергу спростовує посилання відповідача на вказане ним втручання у несучі конструкції. При цьому, безпідставним виявляється вимога про необхідність узгодження документації на нове електропостачання квартири, оскільки квартира не є новобудовою та/або новоствореною річчю, а до вимкнення її від електропостачання вже була приєднана до електричних мереж відповідача. ОСОБА_1 використовує електричну енергію для власних потреб та потреб її родини з метою створення та задоволення належних умов проживання усієї родини у квартирі. Тобто, електроенергія позивачці необхідна для забезпечення власних потреб у належній їй на праві власності квартирі, вона є побутовим споживачем, а тому вона є споживачем універсальної послуги, відповідно до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» та вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312 з 1 січня 2019 року. Отже, з урахуванням того, що, на думку позивача, єдиним постачальником електроенергії за адресою: АДРЕСА_3 є відповідач, то у зв`язку із цим, позивачем до відповідного відділу відповідача було надано підписаний з боку позивача договір на постачання електроенергії (за формою наданою відповідачем) та інші необхідні документи (копія паспорту, правовстановлюючі документи на квартиру, РНОКПП позивачки та робочий проект внутрішніх мереж електропостачання, розроблений на вимогу відповідача). Однак відповідач, як стверджує позивач, почав вигадувати інші перепони для укладання договору на електропостачання та відновлення електропостачання квартири позивачки, що підтверджується наступним. Так, 26 вересня 2018 року відповідач надав відповідь на звернення позивачки, у якій зазначив, що після розгляду робочого проекту № 076.09.2018-ЕП внутрішніх мереж електропостачання квартири АДРЕСА_1 було встановлено, що університет не надавав технічні умови для виконання даного проекту. У зв`язку із цим відповідач просив позивачку звернутися до нього для отримання технічних умов на приєднання потужності до мереж електропостачання та повідомив, що підключення квартири позивачки можливо лише після узгодження робочого проекту електропостачання з енергопостачальником. Як стверджує позивач, що саме експертними висновками та робочими проектами була передбачена необхідність перебудови балконів її квартири (з огляду на їх аварійний стан), але не робочим проектом № 076.09.2018-ЕП внутрішніх мереж електропостачання. Тобто, робочий проект № 076.09.2018-ЕП внутрішніх мереж електропостачання не відноситься та не залежить від перебудови та/або реконструкції балконів. Отже, ухиляння відповідача від укладання договору на електропостачання та відповідно його відновлення до квартири позивача, на думку останнього, є безпідставним, необгрунтованим та таким, що суперечить діючому законодавству. Внаслідок ухилення відповідача від укладання із позивачкою договору на електропостачання її квартири, позивачка не може завершити оздоблення всередині своєї квартири для її вселення та вселення її членів родини (чоловіка, сина із невісткою та разом із малолітньою дитиною) для проживання. Через це позивачка вимушена вже тривалий час разом із свою родиною вимушені жити у своїх знайомих та друзів, що спричиняє їм чималі проблеми та несе збитки. Відповідальність за вказане, завдання збитків, скоєння цієї шкоди і заборгованість згідно з умов типового договору та закону повинен нести відповідач. Але він відмовляється укласти з позивачем договір на електропостачання, чим порушується закон. В добровільному порядку питання не вирішене. Позивач просив суд зобов`язати відповідача укласти з ними договір про надання послуг електропостачання на вказане приміщення її квартири, а також стягнути витрати на правову допомогу і оплату судового збору. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка Лазаряна про зобов`язання вчинити певні дії по укладанню договору на постачання електроенергії відмовлено (а.с.129-136). Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі продажу квартири від 12 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Шевченко В.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 2653. Балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2 є відповідач Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка Лазаряна. Відповідачем було оформлено абонентську книжку на позивача ОСОБА_1 та надано особовий рахунок щодо об`єкту електропостачання квартири АДРЕСА_3 , договір же був укладений із попереднім власником. Через те, що договір із відповідачем про електропостачання квартири АДРЕСА_1 був укладений із попереднім власником даної квартири, то позивачем було вирішено укласти новий договір між відповідачем та позивачем про електропостачання квартири АДРЕСА_1 . 03 серпня 2018 року відповідач відімкнув квартиру позивачки від електропостачання з підстав заборгованості позивачки за житлово-комунальними послугами. 11 вересня 2018 року було направлено адвокатський запит із вимогою повідомити до якого оператора електропостачання відноситься відповідач, з яких підстав відповідач не відновлює електропостачання квартири позивачки та з яких підстав відповідач ухиляється від укладання договору на електропостачання із позивачкою, як з новим власником. 26 вересня 2018 року відповідач у відповіді на адвокатський запит зазначив, що будинок АДРЕСА_2 знаходиться у нього на балансі. Заборгованість за житлово-комунальними послугами утворилася у період з липня 2017 року по липень 2018 року, яка була погашена тільки після відключення електроенергії. З урахуванням того, що квартирі проведено повне перепланування з втручанням в несучі конструкції, то це прирівнюється до реконструкції. У зв`язку із цим представнику власника було запропоновано надати проектну документацію на нове електропостачання квартири. 26 вересня 2018 року відповідач надав відповідь на звернення позивачки, у якій зазначив, що після розгляду робочого проекту № 076.09.2018-ЕП внутрішніх мереж електропостачання квартири АДРЕСА_1 було встановлено, що університет не надавав технічні умови для виконання даного проекту. У зв`язку із цим відповідач просив позивачку звернутися до нього для отримання технічних умов на приєднання потужності до мереж електропостачання та повідомив, що підключення квартири позивачки можливо лише після узгодження робочого проекту електропостачання з енергопостачальником. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів не відповідає вимогам закону. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Однак, закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз.2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 зазначеного вище Закону передбачений обов`язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов`язок відповідає зустрічному обов`язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій». Таким чином, укладення договору надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору, а у разі відмови споживача на укладання договору, виходячи з змісту положень ст. 3, 6, 12 - 15, 20, 630, 640, 642, 643 ЦК України позивач, як виконавець послуг, вправі звернутись до суду за захистом свого права, шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії. Як вбачається з позову і позиції відповідача пропозиція щодо укладення договору була, але умови договору не узгоджені, тому договір не укладено. Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як встановлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов`язання особи укласти відповідний договір). З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 21 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року, постанови № 529 убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов`язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов`язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача (а не надавача) послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону № 1875 IV від 24 червня 2004 року. Разом з тим виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов`язків (ст. 3, 6, 12 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3-5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії. Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам закону. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки такий спосіб захисту цивільного права, який обрав позивач не можна вважати належним способом захисту у розумінні статті 16 ЦК України. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для його скасування не вбачається. Що стосується судових витрат, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: