Постанова 4856 № 120/3923/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3923/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 18 лютого 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Виконавчого комітету Вінницької міської ради на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання відмови в наданні інформації на запит неправомірною та зобов`язати вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради, в якому просив: -визнати відмову виконавчого комітету Вінницької міської ради у ненаданні інформації за запитом від 25.06.2020 року неправомірною; -зобов`язати виконавчий комітет Вінницької міської ради надати повну та достовірну інформацію на запит від 25.06.2020 року у строки, встановлені законом. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року позов задоволено: -визнано неправомірною відмову виконавчого комітету Вінницької міської ради у ненаданні ОСОБА_1 інформації за запитом від 25.06.2020 року; -зобов`язано виконавчий комітет Вінницької міської ради належно розглянути інформаційний запит про публічну інформацію ОСОБА_1 від 25.06.2020 року, надавши відповідну інформацію на запит від 26.05.2020 року. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 25.06.2020 року ОСОБА_1 звернувся до виконавчого комітету Вінницької міської ради та відділу у м. Вінниці Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із запитом про надання публічної інформації, в якому просив: -надати скан-копії загальних списків осіб, які стоять (стояли) на черзі у Вінницькій міській раді з метою отримати земельні ділянки у власність, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а також і по іншим цільовим призначенням визначених в статті 121 ЗК України за період з 01 січня 2003 року по 01 червня 2020 року (списки надати завірені належним чином); -надати скан-копії списків пільгових категорій осіб (першочергових осіб які мають першочергове право на отримання безкоштовної земельної ділянки (приватизація), до яких входять ветерани війни, учасники бойових дій, інваліди війни, члени сімей загиблих, інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, особи з числа пенсіонерів правоохоронних органів, військові, тощо ), які стоять (стояли) на черзі у Вінницькій міській раді з метою отримати земельні ділянки у власність, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а також і земельні ділянки іншого цільового призначення визначених в статті 121 ЗК України, за період з 01 січня 2003 року по 01 червня 2020 року (списки надати завірені належним чином); -надати скан-копії списків осіб, які відносяться до іншої категорії осіб - пільговиків, які стоять (стояли) на черзі у Вінницькій міській раді з метою отримати земельні ділянки у власність, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а також і іншого цільового призначення земельних ділянок визначених в статті 121 ЗК України за період з 01 січня 2003 року що 01 червня 2020 року (списки надати завірені належним чином); -повідомити прізвища, ім`я та по батькові осіб, які отримали земельні ділянки за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а також і іншого цільового призначення земельних ділянок визначених в статті 121 ЗК України, за період з 01 січня 2003 року по 01 червня 2020 року (щодо усіх вищенаведених категорій осіб (загальні списки, першочергові, пільгові списки, тощо); -повідомити про наявність всіх вільних земельних ділянок та окремим списком земельних масивів (ділянок), з яких можуть бути сформовані земельні ділянки та отримані в місті Вінниця громадянами у власність шляхом безкоштовної приватизації за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а також і іншого цільового призначення, у порядку передбаченому вимогами cтаттейь12, 116, 118, 121, 122 ч. 1 ЗК України (безкоштовна приватизація); -повідомити коли проведено було інвентаризацію земельних масивів (ділянок) в межах міста Вінниці, і яка їхня кількість, надати списки кадастрових номерів таких земельних ділянок (скан-копії списків) за період з 01 січня 2013 року по 01 червня 2020 року; - повідомити в якій кількості і площах існують земельні масиви (земельні ділянки) без кадастрових номерів у межах м. Вінниці (Вінницької ОТГ) та коли планується їх інвентаризація та внесення інформації про них до Державного земельного кадастру; -надати списки земельних ділянок комунальної власності Вінницької територіальної об`єднаної громади у межах м. Вінниці, які на 25.06.2020 знаходяться в оренді з повним найменуванням орендарів та терміни закінчення таких договорів (по датам проведення державної реєстрації таких договорів оренди). Запитувану інформацію позивач просив надати, як в письмовій формі так і в електронній (списки, таблиці, що підлягають редагуванню даних) у встановлений законом термін (п`ять робочих днів з часу отримання запиту) на електрону пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1 За результатами розгляду вказаного запиту, відділом у м. Вінниці ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області направлено на адресу ОСОБА_1 лист від 01.07.2020 року, яким останнього повідомлено, що запитуваною інформацією володіє виконавчий комітет Вінницької міської ради. В свою чергу, виконавчий комітет Вінницької міської ради листом від 02.07.2020 року №Д-01-51518/1-00-10 повідомив позивача, що відповідно до п.3 ст.

10. Закону України від 01.06.2010 року №2297-V" "Про захист персональних даних", використання персональних даних працівниками суб`єктів відносин, пов`язаних з персональними даними, повинно здійснюватися лише відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов`язків. Ці працівники зобов`язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв`язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов`язків, крім випадків, передбачених законом. Таке зобов`язання чинне після припинення ними діяльності, пов`язаної з персональними даними, крім випадків, установлених законом. Згідно п.2 ст.14. вищевказаного Закону України, поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Тому надання скан - копій списків осіб, бажаючих отримати вільну земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), не є можливим. Також зазначено, що у зв`язку з тим, що виконавчими органами міської ради не здійснюється ведення списків осіб, яким передано у власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та враховуючи вищевказаний Закон України, повідомити інформацію про таких осіб не передбачається можливим. Для надання інформації щодо наявності вільних земельних ділянок, обов`язковим є проведення інвентаризації земель з метою встановлення обсягу вільних земельних ділянок з відповідним цільовим призначенням, які можуть бути надані громадянам на виконання вимог Земельного Кодексу України. Проведення інвентаризації земель комунальної власності на території міста Вінниці - це довгостроковий та достатньо затратний процес. На даний час, рішень про проведення повної інвентаризації земель в межах міста Вінницькою міською радою не приймалось, як наслідок інвентаризації земель проведено не було. Крім того в листі вказано, що за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, адміністративна звітність з кількісного обліку земель форми №№ 11-зем, 12-зем, 15-зем, 16-зем, знаходиться в стадії розробки, та відповідно станом на дату запиту звіт поданий не був. Позивач, вважаючи, що відповідачем, як розпорядником інформації порушено його права на отримання інформації, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ст.34 Конституції України). За змістом ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. У Рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012, даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України зазначив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини вказаного Рішення). У абзаці третьому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 01.06.2016 № 2-рп/2016 Конституційний Суд України відмічено, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права. Конституційний Суд України визначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров`я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац другий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019). У Рішенні Першого сенату Конституційного Суду України від 22.01.2020 № 1-р(I)/2020 Конституційний Суд України наголосив, що право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац сьомий пункту 2.2 мотивувальної частини даного Рішення). Відповідно ст.1 Закону України "Про інформацію" № 2657-XII від 2 жовтня 1992 року інформація-є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Частинами 1, 2 статті 7 вказаного Закону встановлено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес врегульовано Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року №2939-VI. У ст.1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" наведено визначення, за яким публічна інформація-це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Статтею 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" регламентовано, що право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. П.1 ч.1 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. За правилами ст. 5 цього Закону одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію. Згідно із ст. 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації. За змістом ч. 1 статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію-це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. У частині 1 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" закріплено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту зокрема в таких випадках розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона має бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. При цьому, розпорядник інформації має право відмовити в наданні інформації за сукупності двох умов-розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний володіти інформацією, щодо якої зроблено запит. Так, відповідачем у відповідь на запит позивача в частині надання інформації щодо проведення інвентаризації земельних масивів (ділянок) в межах міста Вінниці та надання списків земельних ділянок комунальної власності Вінницької територіальної об`єднаної громади у межах м. Вінниці, які на 25.06.2020 знаходяться в оренді з повним найменуванням орендарів та терміни закінчення таких договорів (по датам проведення державної реєстрації таких договорів оренди), вказав що не володіє зазначеною інформацією. В той же час, пунктом 31 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що міським радам надані виключні повноваження прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, земель яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення. Частиною 5 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову. До моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов`язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову. Відповідно до статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад, організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою, здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині, що саме виконавчий комітет Вінницької міської ради відповідач згідно з його компетенцією зобов`язаний володіти інформацією про земельні ділянки комунальної або державної форми власності, не надані у користування, що можуть бути використані під забудову для реалізації права на безоплатне отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Більше того, виконавчий комітет також залишається розпорядником цієї інформації після її внесення до містобудівного та державного земельного кадастрів, якщо вона є у його фактичному володінні. Аналогічних правових висновків також дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №127/28475/15-а) від 05 листопада 2019 року (справа №359/7966/16-а), від 07 лютого 2020 року (справа № 127/13810/17) та від 14.05.2020 (справа №127/5403/17). Стосовно тверджень апелянта, що останній не володіє вищезазначеною інформацією, оскільки така створюється та надається останньому ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 1 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту зокрема в таких випадках розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; При цьому, за нормами ч. 3 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Отже, зважаючи на те, що відповідачу, який зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією та якому було відомо хто нею володіє, повинен був направити запит позивача до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області або витребувати інформацію у вказаного суб`єкта владних повноважень. Крім того, як з`ясовано із запиту позивача на отримання інформації, останній містив в тому числі вимоги про надання копій списків осіб ( в тому числі списки пільгових осіб), які стоять (стояли) на черзі у Вінницькій міській раді з метою отримати земельні ділянки у власність, пільгових категорій осіб які стоять (стояли) на черзі у Вінницькій міській раді з метою отримати земельні ділянки у власність, а також осіб, які отримали земельні ділянки, тобто позивач просив надати інформацію щодо осіб, які претендують на отримання комунального майна, або отримали таке у власність. Із відповіді на запит, оформленої листом від 02.07.2020 року №Д-01-51518/1-00-10, вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у наданні скан-копій списків осіб, бажаючих отримати вільну земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з тих підстав, що відповідно п.2 ст.14 Закону України "Про публічну інформації" поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Також зазначено, що міською радою не ведуться списки осіб, яким передано у власність земельні ділянки. В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформацією з обмеженим доступом, є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Положеннями зазначеної статті також передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину. При цьому, у ч.7 вищезазначеної правової норми закріплено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. В той же час, відповідно до положень статті 14 Закону України від 01.06.2010 № 2297-VІ "Про захист персональних даних" поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані. Сторона, якій передаються персональні дані, повинна попередньо вжити заходів щодо забезпечення вимог цього Закону. При цьому, положеннями статті 5 Закону України "Про захист персональних даних" закріплено, що об`єктами захисту є персональні дані, які можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом. Відповідач, відмовляючи в наданні інформації на запит, послався на те, що прізвища, імена та по-батькові громадян, які знаходяться на черзі на отримання безплатно у власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд із земель комунальної власності Вінницької міської ради є персональними даними, однак не вжив жодних заходів для отримання згоди або заборони у останніх про надання такої інформації. Крім того, виконавчий комітет Вінницької міської ради, згідно п.7 ст.6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", не вирішив запит і в частині щодо надання вказаної інформації з обмеженням доступу до інформації, що містить персональні дані. Щодо доводів скаржника стосовно того, що для органів місцевого самоврядування не існує законодавчо закріпленого обов`язку ведення списків громадян, які отримали у власність земельні ділянки, колегія суддів зазначає, що відповідач є держателем інформації про передачу громадянам у власність земельних ділянок.. Проаналізувавши вищевикладені правові норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що запит ОСОБА_1 розглянутий розпорядником інформації неналежним чином та всупереч вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації". Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 77, 242, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Виконавчого комітету Вінницької міської ради залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.