Постанова Запорізький апеляційний суд № 322/626/19

Дата документу 10.02.2021 Справа № 322/626/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 322/626/19 Головуючий у 1 інстанції: Шиш А.Б. Провадження № 22-ц/807/605/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Дашковської А.В. Кримської О.М. при секретарі: Путій Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 30 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" про визнання договору недійсним, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 06 грудня 2017 року він дізнався про існування кредитного договору від 18 грудня 2013 року № SAMDN03000129390226, укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" та ним, відповідно до якого він отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 26,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Про існування даного договору він дізнався після отримання постанови державного виконавця про стягнення заборгованості за даним договором та ознайомлення з матеріалами справи № 322/965/16. Вказаний договір він не підписував. Він звернувся в АТ КБ "ПриватБанк" та підписав виключно заявку з метою отримання кредитної картки з кредитним лімітом. Згідно з матеріалами справи № 322/965/16, даний кредитний ліміт був збільшений, жодного договору та погодження на збільшення кредитного ліміту він не підписував, що свідчить про незаконність дій АТ КБ "ПриватБанк" та неотримання згоди на зміну умов договору. На думку банку, він підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та "Тарифи Банку", які викладені на сайті АТ КБ "ПриватБанк" http://privatbank.ua/terms/pages/70, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Але заперечує його фактичне ознайомлення з цими документами. Оскільки він не був ознайомлений з договором, не міг внести зміни до нього, обговорити всі істотні умови та запропонувати доповнення до договору, такий договір порушує вимоги законодавства щодо свободи договору, порушує принцип рівності сторін договору, та ставить його у завідомо невигідне становище. Вважає, що вказаний договір був укладений навмисно на невигідних умовах, так як за умовами договору він як споживач несе відповідальність та ризики у більшому обсязі, ніж банк, що вказує на істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду інтересам споживача, та, відповідно, на порушення статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». АТ КБ "ПриватБанк" здійснює нечесну підприємницьку практику. АТ КБ "ПриватБанк" не ознайомило його з умовами договору. Йому не було відомо та не роз`яснено всі положення умов, не було роз`яснено про можливе збільшення кредитного ліміту за договором, що свідчить про те, що відповідач, скориставшись відсутністю у нього юридичної освіти для усвідомлення всіх умов договору, спонукав його укласти правочин, на який він не погодився б за інших умов. Укладення оспорюваного договору з відповідачем суперечило його внутрішній волі на момент укладення, а також суперечить низці чинних нормативно-правових актів. Перед укладенням договору йому не надали відомості про загальну вартість кредиту,як це передбачено статтею 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», та не було дотримано банкомвимоги п.п. 3.2, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ від 10.05.2007 за № 168, оскільки не надано йому окремого письмового документу з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. Вважає, що, оскільки сторони спірного договору не дійшли згоди з усіх істотних умов договору належним чином, та взагалі не погоджували умови договору, то цей договір суперечить вимогам чинного законодавства. Посилаючись на положення статей 203, 215 ЦК України, статтю 11, пункт 4 ч. 1 статті 21, ч. 5 статті 18, статтю 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» та з урахуванням вище наведених обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір № SAMDN03000129390226 від 18 грудня 2013 року, укладений між ним та Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк". Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 30 липня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вказане рішення суду мотивовано тим, що на теперішній час є рішення суду в іншій цивільній справі, яким стягнуто заборгованість з ОСОБА_1 на користь банку, яке набрало законної сили та звернуто до виконання. Тому встановлені цим рішенням обставини відповідно до вимог ч. 4 статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, а саме, факт укладення 18 грудня 2013р. договору № SAMDN03000129390226 між банком та позивачем про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, умовами якого визначено право банку у будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт, факт постійного користування ОСОБА_1 кредитними коштами банку, існування не тільки кредитних відносин між сторонами, але й наявність у ОСОБА_1 заборгованості за цим договором. Тому суд першої інстанції вважав, що, оспорюючи кредитний договір, ОСОБА_1 намагається оспорити вказані обставини, встановлені у рішенні Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 03 листопада 2016р., що фактично зводяться до незгоди із вказаним рішення суду, і тому визнав його позов безпідставним. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 30 липня 2019 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційний суд зазначив, що під час розгляду іншої цивільної справи за позовом банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості останній не висловлював доводів щодо недійсності кредитного договору, а тому він не позбавлений права на спростування презумпції дійсності правочину шляхом пред`явлення відповідного позову до суду. Відтак, ухвалене рішення у справі про стягнення кредитної заборгованості не створює перешкоди для окремого розгляду спору про визнання кредитного договору недійсним. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника Король О.В., які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника банку адвоката Якушева С.О., який заперечував проти скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 18 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір № SAMDN03000129390226 про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної картки. Відповідно до зазначеного договору ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку у розмірі 10 000 грн. зі сплатою відсотків в розмірі 2.2% на місяць. У договорі зазначено, що відповідач ознайомлений і згодний з Умовами і Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, а також тарифами банку, що були надані йому на ознайомлення в письмовому вигляді. 23 вересня 2016 року ПАБ КБ «ПриватБанк» звернувся до Новомиколаївського районного суду Запорізької області з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № SAMDN03000129390226 у розмірі 96894.48 грн. 03 листопада 2016 року Новомиколаївським районним судом Запорiзької області було прийнято рішення по цивільній справі № 322/965/16, яким задоволено в повному обсязі позов ПАТ КБ "ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № SAMDN03000129390226 від 18 грудня 2013 року в розмірі 96894 гривні 48 копійок. Вказане рішення суду було оскаржено ОСОБА_1 в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області, який постановою від 13 листопада 2018 року зали- шив його без змін. 28.05.2019р. ОСОБА_1 звернувся з позовом у цій справі про визнання недійсним кредитного договору з підстав його невідповідності положення статей 203, 215 ЦК України, статті 11, пункт 4 ч. 1 статті 21, ч. 5 статті 18, 19 ЗУ «Про захист прав споживачів». Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, послався на преюдиційні обставини, встановлені рішенням суду у справі про стягнення заборгованості, в ході розгляду якої перевірявся кредитний договір та його умови, та на його підставі відбулось стягнення за- боргованості. Виконуючи вказівки касаційного суду, колегія апеляційного суду здійснила перевірку кредитного договору в межах доводів позовної заяви ОСОБА_1 та встановила такі обставини. Відповідно до частини першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У відповідності до вимог ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у пи- сьмовій формі; кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. З огляду на вказані норми, якими чітко унормовано письмову форму кредитного договору, слід зазначити, що Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи у Приватбанку, не були підписані сторонами договору № SAMDN03000129390226 від 18 грудня 2013, а тому не можуть бути складовими цього кредитного договору. Відтак, всі умови, які зазначені у вказаних документах, не можуть становити умови кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та Приватбанком, бо такий договір в силу вимог статті 1055 ЦК України є нікчемним. Тому слід аналізувати тільки умови підписаного сторонами договору № SAMDN03000129390226 від 18 грудня 2013 на предмет їх відповідності вказаним позивачем вимогам чинного законодавства. Вказаний договір містить такі істотні умови: відкриття банком позивачу картрахунку та видача картки, на яку узгоджено встановлення кредитного ліміту у розмірі 10 000 грн.; протягом перших 30 днів з моменту виникнення заборгованості по кредитному ліміту (пільговий період) проценти нараховуються за ставкою 0,01 %, але у випадку непогашення такої заборгованості у 30-денний строк з моменту виникнення заборгованості клієнту нараховується комісія за несвоєчасне погашення кредиту в пільговий період 2,2 % від заборгованості; з 31-го дня виникнення заборгованості за кредитним лімітом нараховуються проценти за користування кредитним лімітом, виходячи із базової процентної ставки. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карт. Забезпечення зобов`язань клієнта не передбачено. Базова процентна ставка визначено у розмірі 2,2 % на місяць із розрахунку 360 днів на рік. Проценти за користування кредитним лімітом та комісія сплачуються клієнтом кожного місяця у строк до 30 числа. Виписки по картрахунку надаються клієнту за його особистим зверненням до банку.Також сторони узгодили суди, у яких будуть розглядатись спори між ними ( т. 1 а.с. 28). Отже, договором визначені його істотні умови, та саме вони підлягають перевірці щодо їх відповідності положенням нормативно-правових актів, на яких наголошує позивач у позовній заяві. Дійсно, договір не містить положень про зміну кредитного ліміту, тому вважається, що такі умови не погоджувались сторонами, а тому визнавати їх недійсними не можна. Позивач вказує, що договір містить несправедливі умови, що суперечать принципу добросовісності, що має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду інтересам споживача, порушення принципу рівності сторін та свободи договору. Під цим загальним формулюванням позивач знову наголошує щодо неузгодженості умови про зміну кредитного ліміту, що, на його думку, порушує справедливий баланс. Але неузгодження такої умови тягне лише правові наслідки з неможливості застосовувати таку умови у кредитних відносинах між сторонами, але не тягне недійсності ані будь-якої частини, а не всього договору в цілому. Принцип свободи договору також не було порушено, оскільки ті умови, які сторони погодили, вони скріпили підписами. Наголошуючи на порушенні принципу рівності сторін договору та посилаючись при цьому на приписи п. 4 ч. 1 статті 21 ЗУ «Про захист прав споживачів», позивач тлумачить це таким чином, що він не був ознайомлений з договором та не зміг внести в договір зміни, обговорити істотні умови та запропонувати доповнення до договору, тому такий договір порушує вимоги законодавства щодо свободи договору. Але знову мається на увазі Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи, які в дійсності вже визнані колегією як такі, що не є складовими договору. Позивач зазначає на порушення вимог статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки в оспорюваному договорі відсутні відомості про загальну вартість кредиту, а також порушені вимоги п.п. 3.2, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою Правління НБУ від 10.05.2007р. № 168, які є обов`язковими. Також банк не надав йому окремий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. Відповідно до п. д) ч. 2 статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі, серед іншого, про орієнтовну сукупну вартість кредиту(в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту. Але позивач за умовами договору не мав отримати одночасно суму кредиту з її одноразовим спрямуванням на придбання продукції чи послуги та визначенням ануїтет- них платежів з погашення кредиту та відсотків, а йому лише встановлено на картку кредитний ліміт, яким він може взагалі не користуватись ніколи або користуватись на свій розсуд: зняти всю суму, або використовувати її частинами, або оплачувати картою за рахунок кредитного ліміту продукти та послуги. До того ж, такий вид послуг передбачає користування кредитним лімітом на строк дії карти, яка може бути перевипущена. Тому в такому разі не розраховується орієнтовна сукупна вартість кредиту, оскільки укладений між сторонами договір є не суто договором споживчого кредитування, а є договором з відкриття картрахунку та обслуговування платіжної карти, у якому не можна наперед передбачити, як буде діяти споживач, а тому неможливо і розрахувати орієнтовну сукупну вартість кредиту. На користь зазначеному щодо відмінності цих договорів свідчить надане Національним Банком України визначення: кредитна лінія кредитна угода, відповідно до якої протягом передбаченого договором терміну банк виділяє позичальнику кредит у межах узгодженої суми (ліміту кредитування) на умовах, що відрізняються від умов одноразового надання кредиту. Кредитування на умовах кредитної лінії використовують у тому випадку, коли позичальник потребує значних коштів, або наперед не може визначити необхідну суму кредиту та її цільове використання. За такими ж обставинами, не можна вважати, що банком було порушено п.п. 3.2, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007р. №

168. Крім того, відповідно до приписів ч. 7 ст. 15 ЗУ «Про захист прав споживачів» не виконання вимог щодо інформування споживача про сукупну вартість кредиту не є підставою для визнання недійсним договору, а передбачає інші правові наслідки, взалежності від того, яких втрат або порушень зазнав у зв`язку з цим споживач. Позивач зазначає, що умови договору від 18.12.2013р. є несправедливими, посилаючись на п. 1 ст. 3 Директиви Ради 93/13/ЄС від 15.04.1993р., згідно з якою умова договору має розглядатись у якості несправедливої, якщо за порушення вимоги сумлінності вона викликає значні невідповідності в правах та обов`язках сторін, що випливають з договору, на шкоду споживачу. Також позивач при цьому цитує статтю 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», згідно з якою умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Але, цитуючи вказані норми, позивач не уточнює, яка ж умова договору № SAMDN03000129390226 від 18 грудня 2013 суперечить їх приписам, та в чому невідповідність цього договору їм. Тобто взагалі не зазначає, які ж умови оспорюваного договору є несправедливими, та в чому ця несправедливість виражається. Та колегія не вбачає, що довір містить хоча б будь-яку відповідальність за невиконання зобов`зань клієнтом, яку можна було б кваліфікувати як істотний дисбаланс на шкоду позивачу, або будь-яку несправедливу умову. Наступним доводом щодо недійсності договору є нечесна підприємницька практика з боку АТ КБ «Приватбанк». Вона полягає, на думку позивача, знову ж у не ознайомленні його як споживача з умовами договору. Але колегія вже відкинула ці Умови та правила як такі, що не є складовою договору. Тому аналізувати ці Умови та правила з точки зору здійснення нечесної підприємницької діяльності не мається сенсу. Всі ж решта умов договору прописані в одному документі, підписаному сторонами, є зрозумілими, визначають і розмір кредитного ліміту, і відсоткову ставку, і строк користування цим лімітом, та не передбачають будь-яких змін до договору, що могло б витлумачитись як несправедливі умови. Те, що, на думку позивача, сторони не узгодили всі істотні умови, не створює наслідків недійсності такого договору, а лише обмежує їх правовідносини умовами, які є погодженими. Той довід позивача, що банк на порушення умов договору неправомірно змінив розмір кредитного ліміту, свідчить лише про порушення договору з боку однією із сторін, яке не є підставою для визнання договору недійним, а є підставою для його розірвання із застосуванням відповідних правових наслідків, передбачених договором або законом. Інших доводів позовна заява ОСОБА_1 , як і його апеляційна скарга, не містять. Між тим, в ході повторного апеляційного розгляду справи самим ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_2 у поясненнях були зазначені інші додаткові підстави для визнання недійсним оспорюваного договору: складання тексту договору із порушенням вимог статті 10 Конституції України не державною мовою, наявність суттєвих дефектів його форми та змісту (підписано невстановленою особою з боку банку, без належного підтвердження її повноважень), не зазначено посаду особи, яка здійснила перевірку документів з оформлення рахунку, відсутній обов`язковий і передбачений формою підпис головного бухгалтера у розділі «відмітки банку». Проте ці доводи колегія не може перевіряти в силу приписів статті 13, 367 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У відповідності до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Тобто позов може бути розглянутий судом лише за тими вимогами, з тим предметом та підставами, які були письмово оформлені в суді першої інстанції та прийняті судом до розгляду, та тільки в цих межах здійснюється і апеляційний розгляд. Вбачається, що підстав для недійсності договору, які озвучені як додаткові у поясненнях апелянта та його представника в ході повторного апеляційного розгляду, а саме, складання тексту договору із порушенням вимог статті 10 Конституції України не державною мовою, наявність суттєвих дефектів його форми та змісту (підписано невстановленою особою з боку банку, без належного підтвердження її повноважень), не зазначено посаду особи, яка здійснила перевірку документів з оформлення рахунку, відсутній обов`язковий і передбачений формою підпис головного бухгалтера у розділі «відмітки банку», в суді першої інстанції заявлено не було. Відтак, колегія не досліджує їх, оскільки інше суперечило б вимогам статті 13, 367 ЦПК України та було б порушенням прав відповідача, який проти цих підстав не захищався. Зважаючи на все вище наведене, в ході апеляційного розгляду справи не знайшли свого підтвердження та обґрунтованості жоден з доводів апеляційної скарги щодо незаконності та недійсності оспорюваного договору, які перевірялись апеляційним судом згідно з вказівками касаційного суду по суті за заявленими вимогами позивача. Але, враховуючи, що судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні позову без такого аналізу позовних вимог, а лише на тих підставах, що обставини чинності та дійсності договору встановлені іншим судом рішенням про стягнення заборгованості, то підлягає зміні відповідно до п. 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України мотивування відмови в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 30 липня 2019 року у цій справі змінити, відмовивши в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав, викладених в мотивувальній частині цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 12 лютого 2021 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Дашковська А.В. Кримська О.М.