Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/1820/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2163/20 Справа № 202/1820/19 Суддя у 1-й інстанції - Марченко Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Петешенкової М.Ю.,Городничої В.С. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк, на заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2019 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИЛА: В березні 2019 року до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2019 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (м.Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) прострочену заборгованість за тілом кредиту відповідно до кредитного договору від 04.04.2012 року станом на 31.01.2019 року в розмірі 6061 (шість тисяч шістдесят одна) грн. 99 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 102 (сто дві) грн. 97 коп. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк, просить скасувати заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2019 року в частині відмови у стягненні суми та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов АТ КБ ПриватБанк задовольнити. Відзивів на апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2019 року від інших учасників справи до суду не надходило. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до кредитного договору від 04.04.2012 року, укладеного між ЗАТ КБ ПриватБанк (правонаступник: АТ КБ ПриватБанк) та ОСОБА_1 , остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору Банк додав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості відповідача за договором б/н від 04.04.2012 року вбачається, що станом на 31.01.2019 року заборгованість становить 113105,23 грн., з яких: 6061,99 грн. - заборгованості за кредитом; 97481,09 грн. - нараховані проценти за користування кредитом; 3700,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 5862,15 грн. - заборгованість за судовими штрафами. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної стави (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як вбачається з матеріалів справи, в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 04.04.2012 року процентна ставка не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Між тим, позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04.04.2012 року, посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини договору. Однак, матеріали справи не містять підтвердження, що саме з цим Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг ознайомилася відповідач та погодилася з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Задовольняючи частково позовні вимоги Банку, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04.04.2012 року шляхом підписання анкети-заяви. Доводи апелянта, що на підтвердження використання кредитного карткового рахунку Банком надана виписка, колегія суддів ставиться критично, оскільки виписка по рахунку не є первинним документом, що також узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року № 61-5191св18. Рух коштів на картковому рахунку не може бути належним підтвердженням обізнаності відповідача з конкретними «Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку», «Правилами користування платіжною карткою», «Тарифами Банку», на які посилається позивач як на умови кредитного договору від 04.04.2012 року, факту згоди відповідача на них. Твердження апелянта, що суд першої інстанції встановивши, що Банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт досягнення сторонами згоди про предмет договору та інші умови. Посилання апелянта, що відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, суд першої інстанції допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, носить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки є перебільшеними та не можуть бути взяті до уваги, так як висновок суду про відмову у стягненні процентів за користування кредитом відповідає правовій позиці Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17, спрямований на захист прав позичальника як слабшої сторони кредитних правовідносин. Навпаки місцевий суд своїм рішенням сприяє зміцненню банківської системи, оскільки спонукає позивача та інші банківські установи, під час укладення кредитного договору точно на неухильно дотримуватися вимог Законодавства України, в тому числі щодо захисту прав споживачів, що у перспективі сприяє збільшенню довіри у споживачів до конкретного банку і банківської системи у цілому, а відтак і збільшенню кредитних операцій, що, у свою чергу, веде до збільшення у майбутньому доходів банківської системи і зміцнення фінансового сектору держави. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк - залишити без задоволення. Заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді М.Ю.Петешенкова В.С.Городнича