Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/4196/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1458/21 Справа № 215/4196/20 Суддя у 1-й інстанції - Дудіков А. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 року м.Кривий Ріг справа № 215/4196/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Голуб О.О., сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: начальник Тернівського відділення поліції ГУНП Дніпропетровської області Шульга Анатолій Вікторович розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 жовтня 2020 року, яке ухвалено суддею Дудіковим А.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст судового рішення складено 27 жовтня 2020 року, - ВСТАНОВИВ: В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до начальника Тернівського відділення поліції ГУНП Дніпропетровської області Шульги Анатолія Вікторовича про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю. В обґрунтування позову зазначено, що 27.02.19 року ОСОБА_2 звернувся до начальника Тернівського відділення поліції ГУНП Дніпропетровської області з заявою, вхідний № С-16, яка не була розглянута відповідно до Закону України «Про звернення громадян». За захистом своїх прав він звернувся до суду, який визнав дії відповідача протиправними. Позивач вважає, що протиправними діями відповідача його здоров`ю спричинено значну шкоду, тому що весь період він намагання поновити свої порушені права, його життя було перенасичене негативними емоціями, психічними переживаннями. Незаконні дії відповідача завдали позивачу моральної шкоди, що проявилось в переживаннях, пов`язаних з невиконанням рішення суду у передбачені законодавством строки, що підтверджується відсутністю на даний час рішення, постанови, тобто правових актів відповідача на заяву від 27.02.19 року вх. № С-16. Внаслідок того, що позивач не отримав у передбачені законодавством строки належного розгляду заяви від 27.02.19 роки вх. № С-16, адресованої відповідачу, він був вимушений витрачати час для вирішення питань, пов`язаних із захистом своїх прав, що порушило його звичний спосіб життя, внаслідок протиправних дій відповідача він переносить психологічний стрес, відчуває негативні емоції, моральні переживання та дискомфорт, втратив душевний спокій, порушився сон. Внаслідок протиправних дій відповідача позивач зазнав моральних втрат, які призвели до позбавлення його можливостей реалізації звичок та бажань, які він міг би реалізувати не витрачаючи часу на підготовку заяв, звернень, скарг та позову, відвідувати інстанції відповідача всіх рівнів щоб добитися належного по закону розгляду заяви від 27.02.19 року вх. № С-16, яка була адресована відповідачу. На підставі наведеного вище, позивач просив суд стягнути за рахунок державного бюджету на його користь, в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди, завданої діяльністю підлеглого держави України начальника Тернівського відділення поліції ГУНП Дніпропетровської області ОСОБА_3 , 840 800 грн. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 жовтня 2020 року в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог посилаючись на те, що судом першої інстанції в повній мірі не було проведено аналізу заявлених ним позовних вимог. Суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що постановлення рішення від 09.08.2019 року у справі № 215/1962/19, яким встановлена протиправна бездіяльність відповідача, є достатньою сатисфакцією для службової особи, яка допустила порушення при здійсненні нею своїх повноважень. Зауважує на тому, що судом першої інстанції не з`ясовано, чи отримав позивач відповідь відповідача на звернення від 27.02.19 року за вх. № С-16. Позивач зауважує на тому, що оскаржуваним рішенням суду фактично обмежено та заперечено його конституційне право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої неправомірною бездіяльністю відповідача, що виявилася у порушенні правового режиму розгляду його заяви. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася та про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи 27.02.2019 року ОСОБА_2 звернувся до начальника Тернівського відділення поліції ГУНП Дніпропетровської області з заявою, вхідний № С-16. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2019 року у справі № 215/1962/19, позовну заяву ОСОБА_1 до начальника Тернівського відділення поліції ГУНП Дніпропетровської області Шульги А.В. про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним дії начальника Тернівського відділення поліції ГУНП Дніпропетровської області Шульги А.В., які виявилися у порушенні правового режиму розгляду заяви ОСОБА_1 від 27.09.19 року вх.С-16. Зобов`язано начальника Тернівського відділення поліції ГУНП Дніпропетровської області Шульгу А.В. розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.02.2019 року за вх. № С-16 та надати відповідь у відповідності до норм, встановлених законом. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с.4-7). Звертаючись до суду з даним позовом позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що внаслідок допущеної відповідачем бездіяльності щодо виконання рішення суду у передбачені законом строки з розгляду його заяви від 27.02.2019 року за вх. № С-16, йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 840800 грн. і яку просить стягнути з відповідача на його користь. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для їх задоволення, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів спричинення йому моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, а також причинно-наслідкового зв`язку між, як вважає позивач, завданою йому моральною шкодою, та допущеною з боку відповідача бездіяльністю, яка це спричинила. Крім того, позивачем не зазначено у чому саме полягає моральна шкода, а також не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, однак не може погодитись з мотивами відмови в задоволенні позивних вимог, з огляду на наступне. Так, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц, провадження № 14-511цс18, зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності, в інтересах яких заявлено вимоги. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, що узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у Постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Суд, за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до вимог ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Зміст ст. 1174 ЦК України відповідає, також, вимогам ст. 56 Конституції України, що передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Посадовими особами, мова про яких іде в ст. 1174 ЦК України, є не будь-які працівники державних органів та органів місцевого самоврядування, а лише ті, які віднесені до категорії посадових осіб Законом України від 16 грудня 1993 pоку «Про державну службу» та Законом України від 21 травня 1997 року «Про органи місцевого самоврядування». Так, відповідно до Закону України «Про державну службу», посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Для настання відповідальності, передбаченої ст. 1174 ЦК України, необхідно, щоб посадова або службова особа завдала шкоди при здійсненні своїх повноважень, обсяг яких встановлюється відповідними правовими актами. Такі особи наділені правом в межах своєї компетенції давати як для громадян, так і для установ, незалежно від відомчої належності чи підлеглості, вказівки правового характеру, що підлягають обов`язковому виконанню, застосувати примусові заходи і щодо громадян, які безпосередньо не підпорядковані їм по службі. До них відносяться, зокрема, народні депутати України, місцевих рад народних депутатів, сільські, селищні, міські голови, судді, народні засідателі, прокурори, слідчі, оперативний склад служби безпеки, всі працівники міліції, інспектори державних інспекцій, а також військові коменданти, начальники гарнізонів, військовий патруль, вартові на посту та інші військовослужбовці при виконанні ними обов`язків по підтриманню громадського порядку, у тому числі й військовослужбовці конвойної служби та охорони місць позбавлення волі. Відповідно до змісту ст. 1174 ЦК України, обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається не на посадову або службову особу, незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю якої завдано шкоди, а на органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування. Тобто вимоги про відшкодування шкоди до осіб, які безпосередньо її завдали, не повинні пред`являтися незалежно від їх вини. Тобто має місце відповідальність органів державної влади або місцевого самоврядування без вини. Підставою для застосування вказаного виду відповідальності є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, складові якого у сукупності надають право на відшкодування завданої шкоди (шкода, протиправна поведінка, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, а відповідно до ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових/службових обов`язків. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог, що узгоджується із правовими висновками, викладеними в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи. Аналогічні висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц. Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Завдана шкода відшкодовується не безпосередньо посадовою особою органу державної влади або органу місцевого самоврядування з рахунків, відкритих для забезпечення їх діяльності, як юридичної особи (бюджетної установи), а за рахунок коштів Державного бюджету Державним казначейством України в порядку, встановленому чинним законодавством. Враховуючи, що казначейське обслуговування бюджетних коштів забезпечує Державна казначейська служба України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади і має повноваження безспірного списання коштів державного та місцевого бюджетів на підставі рішення суду, в даному випадку позовні вимоги заявлені позивачем про стягнення за рахунок Державного бюджету України, то саме цей орган має бути залучений до участі у справі. Стягнення зазначеної шкоди у разі задоволення позовних вимог здійснюється з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади за бюджетною програмою щодо відшкодування шкоду, тому обов`язковим відповідачем у справах про відшкодування шкоди, має бути Державна казначейська служба України. Отже, відмовляючи в задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності позивачем фактичних обставин справи та відсутності правових підстав для відшкодування шкоди, суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що з огляду на встановлений механізм виконання судових рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників (бюджетних установ), стягнення моральної шкоди у разі задоволення позовних вимог здійснюється з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, яка не є стороною у справі. Таким чином, зазначене свідчить про істотне порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке потягло за собою ухвалення незаконного рішення. Тобто, позов пред`явлено до відповідача, як очільника Тернівського відділення поліції ГУНП Дніпропетровської області, в той час як належним відповідачем в даній справі має бути орган державної влади або орган місцевого самоврядування, а не посадова або службова особа, незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю якої, на думку позивача, завдано шкоди. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Пленум Верховного Суду України у п.8 Постанови від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному законом. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Апеляційний суд позбавлений можливості залучити до участі у справі співвідповідача, оскільки немає передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва, передбаченого ст. 55 ЦПК України. При цьому колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції в повній мірі не було проведено аналізу заявлених ним позовних вимог, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що постановлення рішення від 09.08.2019 року у справі № 215/1962/19, яким встановлена протиправна бездіяльність відповідача, є достатньою сатисфакцією для службової особи, яка допустила порушення при здійсненні нею своїх повноважень. Зауважує на тому, що судом першої інстанції не з`ясовано, чи отримав позивач відповідь відповідача на звернення від 27.02.19 року за вх. № С-16 та оскаржуваним рішенням суду фактично обмежено та заперечено його конституційне право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої неправомірною бездіяльністю відповідача, що виявилася у порушенні правового режиму розгляду його заяви, оскільки наведені вище доводи позивача не мають правового значення, так як у задоволенні позову необхідно відмовити з тих підстав, що позов пред`явлено до неналежного відповідача. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову, оскільки позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 жовтня 2020 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову, виклавши їх в редакції даної постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 17 лютого 2021 року. Головуючий: Судді: