Постанова Луганський апеляційний суд № 415/9826/19

Справа № 415/9826/19 Провадження № 22-ц/810/559/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2020 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П. (суддя-доповідач) суддів - Назарової М.В., Стахової Н.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник-адвокат Ус Оксана Олександрівна на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 19 червня 2020 року ухваленого Лисичанським міським судом у складі: судді Калмикової Ю.О. в приміщенні того ж суду у цивільній справі про відшкодування матеріальної та моральної шкоди учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Управління патрульної поліції у Луганській області відповідач - Державна казначейська служба України третя особа - Поліцейський роти № 1, батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Луганській області рядовий поліції Братішко Владислав Олександрович встановив: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області із вказаним позовом, в якому просив стягнути з Державної казначейської служби України на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного рахунку моральну та матеріальну шкоду, який мотивований тим, що 08.06.2019 року він, керуючи належним йому транспортним засобом LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE, номерний знак НОМЕР_1 , рухався у м. Рубіжне по вул. Східна. О 20 год. 45 хв. він був зупинений поліцейським роти №1, батальйону №1, Управління патрульної поліції в Луганській області, рядовим поліції БратішкоВ.О. та відповідно відносно нього було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАВ№1213901, суть порушення на його думку полягала у тому, що він, рухаючись у вказаному вище напрямку, не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку, а саме: при повороті ліворуч, чим нібито порушив п. 9.2.6. ПДР - порушення попереджувальних сигналів при зміні напрямку, що відповідає ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у сумі 425 грн. 00 коп. Рішенням Рубіжанського міського суду від 22.08.2019 року у справі №425/2060/19 вказану вище постанову скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрите, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Позивач вважає, що співробітнику поліції з самого початку було очевидним, що він не порушував законів та не вчиняв адміністративного правопорушення. З моменту складення постанови в справі про адміністративне правопорушення та судової тяганини він перебував у стресовому стані, був змушений доказувати у судовому порядку незаконність дій працівника патрульної поліції. Бездоказове ствердження співробітником поліції про вчинення ним адміністративного правопорушення завдали йому душевних переживань і розпачу, через це він став дратівливим. Йому була спричинена моральна шкода в результаті довготривалої дії фізіологічних та психологічних стресів, емоційно-негативних хвилювань, які порушили його моральне благополуччя, як наслідок погіршило його стан здоров`я. Вина співробітника поліції, як психічне ставлення особи до вчиненої нею протиправної поведінки та можливих їх наслідків у заподіянні йому шкоди була наявною. В зв`язку з чим, позивачу завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 42500 гривень, тобто у стократному розмірі від накладеного на нього штрафу співробітником поліції та матеріальної пов`язану із витратами на правову допомогу у розмірі 3000 гривень. Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 19 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. Відповідачі правом відзиву не скористалися. Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводився без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду відповідає. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 22.08.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського роти № 1 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Луганській області рядового поліції Братішка Владислава Олександровича про скасування рішення суб`єкта владних повноважень - задоволено. Скасовано постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі від 08 червня 2019 року серія ЕАВ № 1213901 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у вигляді штрафу в розмірі 425 (чотириста двадцять п`ять) гривень. Закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду викладені у постанові від 27.09.2018 року у справі №757/3239/17-ц, і виходив з того, що позивачем не доведено факту спричинення йому шкоди з боку відповідачів, не доведено причинно - наслідкового зв`язку між діями заповідача та шкодою, на яку посилається позивач, а саме по собі накладення штрафу на особу та в подальшому скасування цієї постанови не може свідчити про встановлений факт спричинення моральної шкоди за відсутності понесеної позивачем шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між нею та неправомірними діями відповідача. Також суд дійшов висновку, що заявлена матеріальна та моральна шкода, у разі задоволення позову, підлягає стягненню не з юридичної особи, а з державного бюджету, що не є тотожним у процесі виконання рішення суду, відповідно і відповідачем у справі повинна виступати не Державна казначейська служба України, як юридична особа, а Держава в особі Державної казначейської служби України. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду, з огляду на наступне. Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди позивач посилався на те, що незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності йому була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього та незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, та у тривалому розгляді судом справи. Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені нормами ст.1167 ЦК України. Так, згідно частини першої даної статті, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу), про що зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 22 червня 2017 року у справі №6-501цс17. Відповідно до положень ст.1174ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»). За ст.ст. 1166,1167,1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Згідно з ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Позивачем не було надано доказів на підтвердження протиправної поведінки відповідача, перенесених душевних страждань, порушення нормальних життєвих зв`язків та стосунків з оточуючими, а також не зазначено з яких саме міркувань він виходив при визначенні розміру моральної шкоди, а також позивач не конкретизував, у чому саме полягає тривалий розгляд судом справи. Отже, суд дійшов вірного висновку про недоведеність факту спричинення позивачу шкоди, а скасування судом постанови від 08 червня 2017 року про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень, за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, не є доказом заподіяння моральної шкоди та підставою для її відшкодування. Крім того, позивач вказану суму штрафу не сплачував. За таких обставин, правильним є висновок суду про те, що саме по собі накладення штрафу на особу та в подальшому скасування цієї постанови не може свідчити про встановлений факт спричинення моральної шкоди за відсутності понесеної позивачем шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між нею та неправомірними діями відповідача, оскільки сам факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не породжує обов`язку про відшкодування моральної шкоди. Моральних та душевних страждань з приводу доказування своєї невинуватості, чи тривалий розгляд судом справи, що призвело до порушення нормального укладу та способу життя позивача, і необхідності докладати неймовірних зусиль для його налагодження та організації судом не встановлено. Таким чином, обґрунтованим є висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Висновок суду відносно того, що Державна казначейська служба України не є належним відповідачем узгоджується із висновками викладеними у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц. Доказів які б спростували висновки суду скаржником не надано. Доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував. Отже, доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 19 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцятиднів. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: М.В. Назарова Н.В. Стахова