Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/81/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 460/81/20 пров. № А/857/4724/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Володимирецької селищної ради Рівненської області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування звернення, зобов`язання вчинення певних дій, - суддя (судді) в суді першої інстанції Недашківська К.М., місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення: 17 березня 2020 року, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Володимирецької селищної ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 про: - визнання звернення (як дію) відповідача в жовтні 2019 року до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про виготовлення технічного паспорта на приміщення, яке розташоване в АДРЕСА_1 , недостовірно вказавши, що приміщення є житловим - незаконним і протиправним та скасувати її; - зобов`язання Володимирецької селищної ради звернутися до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з вимогою виключити з Технічного паспорта на приміщення, яке розташоване в АДРЕСА_1 , слово «житлове», вказавши, що дане приміщення є нежитловим; - зобов`язання Володимирецької селищної ради утриматися від пропозицій надавати житло з числа нежитлових приміщень та таких, що не відповідають державним будівельним нормам (ДБН) В.2.2-15-2019; - стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди у розмірі 50000 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року позов залишено без задоволення. Рішення мотивоване тим, що задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на його незаконність і безпідставність, просить його скасувати та прийняти нове - про задоволення позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд не взяв до уваги наданих ним доказів того, що приміщення в АДРЕСА_1 є нежитловим. Зазначає, що суд не побажав бачити порушення його прав та його інтересу жити безпосередньо у селищі Володимирець, де розміщені районні державні інституції та його робоче місце, оскільки мова йде про його добровільно-примусове переселення далеко за межі селища Володимирець, чим порушується не тільки його право на вільний вибір місця проживання, а й обмеження та позбавлення його права обирати та бути обраним безпосередньо до органів місцевого самоврядування в смт. Володимирець. Вважає, що суд не надав належної правової оцінки діям відповідачів. В зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), колегія суддів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 24 жовтня 2019 року відповідно до листа №02-23/1746 Володимирецька селищна рада Рівненської області звернулася до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з проханням виготовити технічний паспорт на житлове приміщення, яке знаходиться у власності територіальної громади смт. Володимирець та розміщено за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 48). Не погодившись з вказаним зверненням селищного голови як дією, позивач звернувся до суду із даним позовом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Згідно зі статтею 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Органи місцевого самоврядування наділені низкою повноважень у різних галузях та сферах суспільного життя, зокрема, у сфері бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, у сфері управління комунальною власністю, в галузі будівництва, житлово-комунального господарства, у сфері регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Для реалізації цих повноважень орган місцевого самоврядування мають право ухвалювати необхідні рішення. Оскільки рішення органів місцевого самоврядування можуть порушувати права та законні інтереси як громадян, так і юридичних осіб (підприємств, установ і організацій), або ж з часом втрачати свою актуальність, то чинне законодавство й передбачає юридичні інструменти впливу на такі рішення шляхом їх зупинення, зміни та скасування. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (частина 1 статті 59 Закону № 280/97-ВР). Усі акти, які рада має право приймати як орган місцевого самоврядування, традиційно поділяються на два види: - акти нормативно-правового характеру; - ненормативні акти. Відповідно до пп. 10 п. «б» статті 30 Закону №280/97-ВР до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить облік відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форм власності. Судом встановлено, що виконавчим комітетом Володимирецької селищної ради прийнято рішення №163 «Про забезпечення житлом ОСОБА_3 », що передбачає надання ОСОБА_1 у користування з 02.12.2019 житлового приміщення загальною площею 48 кв.м., в тому числі житлова площа 26,8 кв.м., що розміщене за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11). Відповідно до пункту 2 вказаного рішення вирішено: «Видати 02.12.2019 ОСОБА_1 ордер на заселення в житлове приміщення, що зазначене у п. 1 цього рішення». Рафалівською селищною радою 02.10.2019 прийнято рішення №89 «Про встановлення порядкового номеру об`єкту нерухомого майна-житла по АДРЕСА_1 », яким об`єкту нерухомого майна-житлу, що перебуває на обліку у комунальній власності територіальної громади селища Володимирець, на підставі рішення виконавчого комітету Володимирецької селищної ради від 24.01.2019 №1555, та яке розташоване на території Рафалівської селищної ради, встановлено порядковий номер АДРЕСА_1 . Матеріалами справи підтверджено, що 23.01.2020 відповідачем прийнято рішення, відповідно до якого рішення селищної ради №1555 від 24.01.2019 «Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади селища» вважати таким, що втратило чинність. Затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади смт. Володимирець, які перебувають на обліку у комунальному підприємстві по водопостачанню та водовідведенню «Аква», зокрема до житлового фонду смт. Рафалівка входить і об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 49). На виконання низки прийнятих рішень Володимирецька селищна рада звернулася до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з листом-проханням про виготовлення технічного паспорта на житлове приміщення за адерсою: АДРЕСА_1 (а.с. 48). Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прохання виготовити технічний паспорт, сформоване в листі від 24.10.2019, здійснене радою у межах наданих законодавством повноважень та на виконання прийнятих рішень. За визначеннями, наведеними в пунктах 18, 19 частини 1 статті 4 КАС України, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Із змісту спірного листа від 24.10.2019 №02-23/1746 слідує, що він жодним чином не встановлює, не змінює, не припиняє (не скасовує) загальні правила регулювання будь-яких однотипних відносин, не розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, а тому такий не є нормативно-правовим актом. Крім того, такий лист не містить також і ознак акта індивідуальної дії. Оскаржуваний лист не є рішенням відповідача та є лише документом, який має прохальний характер. Прохання виготовити технічний паспорт не є рішенням чи дією, які визначають цільове призначення цього приміщення та не спричиняють переведення нежитлового приміщення в житлове. З урахуванням наведеного, вірним є висновок суду про те, що неправомірний, на думку позивача, оскаржуваний лист не є ані нормативно-правовим актом, ані актом індивідуальної дії, а тому визнання протиправними листа та дій, пов`язаних з його направленням, не буде мати на меті відновлення порушених прав позивача, а відтак позовні вимоги не можуть бути задоволеними. Відтак, не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що цим листом порушуються його права на вільний вибір місця проживання чи обирати та бути обраним безпосередньо до органів місцевого самоврядування в смт. Володимирець. Крім того, безпідставними є й покликання апелянта на те, що суд не взяв до уваги наданих ним доказів того, що приміщення в АДРЕСА_1 є нежитловим, оскільки оскаржуваним листом не визначається цільове призначення цього приміщення. Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, слід зазначити наступне. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Частиною третьою статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі статті 1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14 та від 20 лютого 2018 року у справі № 818/1394/17. Як встановлено з позовної заяви, заявивши вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 50000 грн, позивач покликається на протиправність листа відповідача. При цьому, позивач не довів належним чином заподіяння йому страждань саме такими діями відповідача. Суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди та не було доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову. Відтак, в цій частині вимог суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову. З урахуванням наведеного, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі № 460/81/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Повне судове рішення складено 17.02.2021 року