Постанова 4857 № 460/2950/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/2950/19 пров. № А/857/1082/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В., з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Володимирецької селищної ради Рівненської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, - суддя (судді) в суді першої інстанції - Недашківська К. М. , місце ухвалення рішення - м. Рівне, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Володимирецької селищної ради Рівненської області, яким просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року; зобов`язати відповідача вжити невідкладно позитивних дій, направлених на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року щодо придбання та надання житла його сім`ї; стягнути з відповідача моральну шкоду в національній валюті в сумі еквівалентній 30000 доларів США за курсом Національного банку України на день перерахунку. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що невиконання Володимирецькою селищною радою з 03.05.2019 року ухвали Вищого адміністративного суду від 16.11.2011 року не є свідченням протиправної бездіяльності відповідача щодо невиконання цієї ухвали, оскільки в цей період ним здійснювались активні дії в межах своїх повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, які є триваючими і на даний час неможливо оцінити їх результат. Також, зважаючи на недоведеність факту протиправної бездіяльності відповідача, суд дійшов висновку, що не підлягає до задоволення також позовна вимога про стягнення моральної шкоди. Рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач. Вважає, що суд порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував обставини, що мали значення для вирішення справи і висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким позов задовольнити. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у спірний період відповідач не вжив належних та достатніх заходів для виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року, а вчинені ним дії та прийняті рішення суперечать вимогам даної ухвали. Також позивач вважає, що внаслідок тривалого невиконання відповідачем зазначеного судового рішення йому безумовно заподіяно моральну шкоду. Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як встановив суд, ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 року було затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та Володимирецькою селищною радою Рівненської області, відповідно до якої за порушення правил обліку осіб, що потребують житла, селищна рада зобов`язалась надати позивачу житло, яке буде в наявності, позачергово. Постановою Володимирецького районного суду Рівненської області від 05.06.2007 року було зобов`язано Володимирецьку селищну раду Рівненської області виконати умови мирової угоди від 16.07.2002 року. Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 26.06.2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2009 року, було змінено спосіб виконання зазначеної постанови від 05.06.2007 року та стягнуто з Володимирецької селищної ради на користь позивача кошти в сумі 164004,00 грн. для придбання житла. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року, постановленою за результатами розгляду касаційних скарг Володимирецької селищної ради та заступника прокурора Рівненської області, який діяв в інтересах селищної ради, абзац другий резолютивної частини ухвали від 26.06.2008 року було викладено у новій редакції: Змінити спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05.07.2007 року та зобов`язати Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України. Також рішенням Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 року у справі «Кононова та інші проти України» постановлено, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, постановлено, що було порушення статті 13 Конвенції, постановлено що держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, зокрема, за заявою 37355/0828/07/2008 зобов`язано державу Україна виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1 , а саме (згідно тексту рішення та додатку 1 до нього) ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 року, яка змінена ухвалою того ж суду 26.06.2008 року (у світлі рішень того ж суду від 05.06.2007 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2008 року) та сплатити протягом трьох місяців на користь заявника (позивача) 3000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Крім того, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02.05.2019 року у справі № 460/350/19, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2019 року, було визнано протиправним та скасовано рішення Володимирецької селищної ради Рівненської області від 24.01.2019 року № 1557 «Про придбання приватизованого майна» щодо виконання на конкурсній основі судових рішень в частині забезпечення ОСОБА_1 житлом та стягнуто з Володимирецької селищної ради Рівненської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000 грн. Предметом спору у даній справі є бездіяльність Володимирецької селищної ради Рівненської області щодо невиконання описаної вище ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року з 03.05.2019 року, тобто після прийняття судового рішення у справі № 460/350/19. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржених дій (бездіяльності) відповідача, зважаючи на таке. В кодексі адміністративного судочинства України відсутнє визначення поняття «бездіяльність», однак згідно з усталеною судовою практикою сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Таке формулювання бездіяльності надане в постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 року у справі П/800/259/15, а також застосовується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 11.12.2019 року у справі № 826/9343/16. Крім того, як правильно вказав суд першої інстанції, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Водночас, правильним також є застереження суду першої інстанції про те, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Підсумовуючи наведене вище та враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що в даному випадку для встановлення наявності чи відсутності факту протиправної бездіяльності відповідача щодо невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року визначальне значення має чи Володимирецька селищна рада Рівненської області як орган місцевого самоврядування та боржник у виконавчому провадженні своєчасного вчиняла всі можливі дії та приймала необхідні рішення в межах своїх повноважень для належного виконання вказаного судового рішення, починаючи з 03.05.2019 року. Суд першої інстанції правильно вказав, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року фактично зобов`язано Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам ст. ст. 48, 50 Житлового кодексу України. Перш за все слід наголосити, що відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Вимоги щодо обов`язковості судового рішення, яке набрало законної сили та безумовного обов`язку виконати таке рішення особами, яких воно стосується (відповідачем у справі) передбачені також відповідними нормами Кодексу адміністративного судочинства України. Описані вище судові рішення фактично спрямовані на захист права ОСОБА_1 та членів його сім`ї на отримання житла, яке виникло у позивача та членів його сім`ї відповідно до положень Конституції України та Житлового кодексу України і передбачає надання громадянам, які потребують покращення житлових умов, житла у користування. Відповідно до ст. 48 Житлового кодексу України жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки. При передачі громадянам житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі. Громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства. Жиле приміщення може бути надано з перевищенням норми жилої площі, якщо воно складається з однієї кімнати (однокімнатна квартира) або призначається для осіб різної статі (частина друга статті 50). Згідно із ст. 50 Житлового кодексу України жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам. При наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев`ять років, крім подружжя. Не допускається також заселення квартири, збудованої для однієї сім`ї, двома і більше сім`ями або двома і більше одинокими особами, за винятком випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 54 цього Кодексу. Особам похилого віку, а за висновком лікувально-профілактичного закладу також відповідним категоріям осіб з інвалідністю і хворих на їх прохання жилі приміщення надаються на нижніх поверхах або в будинках з ліфтами. Також відповідно до ст. 47 Житлового кодексу України норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу. Обґрунтовуючи відсутність протиправної бездіяльності у вказаний період, відповідач, з доводами якого погодився суд першої інстанції, посилався на таке. 07.05.2019 року Володимирецька селищна рада прийняла рішення № 1648, яким, зокрема, зобов`язано Комунальне підприємство по водопостачанню та водовідведенню «Аква» Володимирецької селищної ради (КП «Аква»), що є балансоутримувачем частини комунального майна територіальної громади смт Володимирець, невідкладно інформувати селищну раду про наявність вільного та благоустроєного житла, що перебуває у комунальній власності територіальної громади селища Володимирець. На виконання цього рішення КП «Аква» листом від 07.11.2019 року № 514 повідомило селищну раду про те, що належне громаді житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , з 01.12.2019 року буде вільним. Виконавчий комітет Володимирецької селищної ради Рівненської області прийняв рішення від 07.11.2019 року № 163 «Про забезпечення житлом ОСОБА_3 », яким вирішено надати ОСОБА_1 у користування з 02.12.2019 року житлове приміщення загальною площею 48 кв. м, житлова площа 26,8 кв .м, що розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , та видати 02.12.2019 року ОСОБА_1 ордер на заселення в житлове приміщення, що зазначене у п. 1 цього рішення. Також суд врахував вчинення відповідачем певних дій за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 щодо придбання будинку по АДРЕСА_2 . Так, 10.10.2019 року до Володимирецької селищної ради надійшли звернення співвласників цього будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також ОСОБА_3 щодо його придбання. 16.10.2019 року на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідач надіслав листа щодо надання додаткових відомостей і документів, що мають значення для розгляду поданого ними звернення: документ, що підтверджує права (власності чи користування) на земельну ділянку; звіт про незалежну експертну оцінку будинку, що пропонується для продажу; документи, що підтверджують, що будинок є благоустроєним (наприклад, копії договорів про надання послуг з тепло-, електро-, водопостачання та водовідведення за адресою знаходження будинку тощо) та його стан відповідає встановленим санітарним нормам та вимогам до житлових приміщень. У відповідь на цей лист ОСОБА_4 . та ОСОБА_5 подали заяву від 18.10.2019 року, в якій, зокрема, зазначили, що звіт про експертну оцінку житлового будинку може бути ними замовлений лише після надання радою належної письмової гарантії про його придбання за ціною еквівалентною 30000 доларів США та/або перераховування такої суми на їх рахунок. На пленарному засіданні Володимирецької селищної ради 22.10.2019 року, на яке були запрошені, але неприбули ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , під час розгляду питання внесення змін до селищного бюджету на 2019 рік, була внесена пропозиція додатково, крім раніше передбачених у бюджеті 300 тис. гри, передбачити 750 тис. гри. на виконання ухвали Вищого адміністративного суду від 16.11.2011, прийнятої на користь ОСОБА_3 Така пропозиція не була підтримана більшістю від загального складу ради. Також 31.10.2019 року відбулась робоча зустріч при селищному голові з питань, викладених у раніше згадуваних зверненнях ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 щодо придбання будинку по АДРЕСА_2 , з метою уточнення пов`язаної з ними інформації, що має істотне значення для підготовки таких питань до розгляду на пленарному засіданні селищної ради. На зустріч заздалегідь письмово були запрошені заявники, проте до участі у ній долучився лише ОСОБА_6 07.11.2019 року на веб-сайті Володимирецької селищної ради був оприлюднений проект рішення селищної ради «Про придбання приватизованого майна», розроблений з метою розгляду звернень ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 та виконання судових рішень щодо забезпечення житлом ОСОБА_3 12.11.2019 року від ОСОБА_6 та ОСОБА_8 надійшло звернення щодо особливостей продажу ними вищезазначеного будинку, у відповідь на яке їх було повторно повідомлено про те, що розгляд цього питання винесено на 50-ту сесію селищної ради. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірний період - з 03.05.2019 року і до цього часу Володимирецька селищна рада вживала належні дії для виконання судового рішення та забезпечення житлом ОСОБА_1 і вжиття таких заходів продовжується надалі. Також суд зазначив, що оцінити в повній мірі результат таких дій відповідача щодо виконання судового рішення, а саме придбання житла, яке має відповідати вимогам ст. ст. 48, 50 Житлового кодексу України, тобто факт відновлення порушеного права ОСОБА_1 , не вбачається можливим, оскільки на даний момент такі дії є триваючими. При цьому, суд врахував, що дії Володимирецької селищної ради щодо пропозиції селищного голови, яка викладена в листі №02-23/1976 від 27.11.2019 року, звернутися ОСОБА_1 02.12.2019 року о 8.00 год. до селищної ради для отримання ордеру на вселення у будинок по АДРЕСА_1 , є предметом спору у справі № 460/3748/19, а рішення виконавчого комітету Володимирецької селищної ради № 163 від 07.11.2019 року «Про забезпечення житлом ОСОБА_3 » оскаржується позивачем в межах адміністративної справи № 460/3438/19, рішення в яких не набрали законної сили. Однак колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність протягом спірного періоду протиправної бездіяльності Володимирецької селищної ради щодо невиконання ухвали Вищого адміністративного суду від 16.11.2011 року, враховуючи таке. Щодо рішення Виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Рівненської області від 07.11.2019 року № 163 «Про забезпечення житлом ОСОБА_3 ». Як описано вище, цим рішенням вирішено надати ОСОБА_1 у користування з 02.12.2019 року житлове приміщення загальною площею 48 кв. м, житлова площа 26,8 кв. м, що розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , та видати 02.12.2019 року позивачу ордер на заселення в це приміщення. Однак під час розгляду даної справи позивач наголошував, що прийняття цього рішення не може розцінюватись як виконання ухвали Вищого адміністративного суду від 16.11.2011 року, оскільки це приміщення є нежитловим, не придатне для життя, його площа не відповідає нормам, встановленим Житловим кодексом України, розташоване за межами смт Володимирець, де він проживає і працює та відсутнє нормальне транспортне сполучення між зазначеними населеними пунктами, а також Володимирецька селищна рада не є власником цього приміщення. Відповідно до ст. 48 Житлового кодексу України жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки. При передачі громадянам житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі. Громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства. Жиле приміщення може бути надано з перевищенням норми жилої площі, якщо воно складається з однієї кімнати (однокімнатна квартира) або призначається для осіб різної статі (частина друга статті 50). Згідно із ст. 50 Житлового кодексу України жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам. При наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев`ять років, крім подружжя. Не допускається також заселення квартири, збудованої для однієї сім`ї, двома і більше сім`ями або двома і більше одинокими особами, за винятком випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 54 цього Кодексу. Особам похилого віку, а за висновком лікувально-профілактичного закладу також відповідним категоріям осіб з інвалідністю і хворих на їх прохання жилі приміщення надаються на нижніх поверхах або в будинках з ліфтами. Також відповідно до ст. 47 Житлового кодексу України норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу. Однак відповідач, попри описані заперечення і зауваження позивача, крім самого рішення виконкому від 07.11.2019 року № 163 не надав будь-яких доказів того, що вказане приміщення є житловим, перебуває в комунальній власності Володимирецької селищної ради, відповідає вимогам, які встановлюються для жилих приміщень, що надаються у користування громадянам, встановлених, зокрема, ст. ст. 48, 50 Житлового кодексу України, а саме щодо мінімальної площі, благоустроєності відповідно до умов населеного пункту, відповідності встановленим санітарним і технічних вимогам тощо. Також слід зазначити, що жиле приміщення, яким відповідач повинен забезпечити позивача на виконання зазначеного вище судового рішення, повинне відповідати вимогам щодо площі з врахуванням кількості членів сім`ї позивача. Так, у поданій до Володимирецької селищної ради заяві про склад сім`ї від 05.11.2018 року ОСОБА_1 вказав, що сім`я складається з п`яти осіб (він, дружина, дочка, внук і теща). Проте, враховуючи, що загальна площа зазначеного вище приміщення становить 48 кв. м, а житлова лише 26,8 кв. м, колегія суддів констатує, що, приймаючи вказане рішення, Виконавчий комітет Володимирецької селищної ради не надав цій обставині жодної оцінки. При цьому, попри оскарження позивачем в судовому порядку в межах інших адміністративних справ дій Володимирецької селищної ради щодо пропозиції селищного голови, яка викладена в листі №02-23/1976 від 27.11.2019 року, звернутися для отримання ордеру на вселення у будинок по АДРЕСА_1 , та рішення Виконавчого комітету Володимирецької селищної ради № 163 від 07.11.2019 року, на що посилається суд першої інстанції, колегія суддів вважає, що пояснення і докази, надані сторонами та досліджені судом в межах справи, що розглядається, є достатніми для висновку про те, що прийняття зазначеного рішення не можна розцінювати як виконання ухвали Вищого адміністративного суду від 16.11.2011 року чи як належні та достатні дії, спрямовані на реальне виконання цього судового рішення. Вчинення відповідачем певних дій за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 щодо придбання будинку по АДРЕСА_2 , які описано вище, на думку колегії суддів, також не можуть розцінюватись як достатні для виконання зазначеного судового рішення, зважаючи на таке. Такі дії, як зазначено вище, вчинялись Володимирецькою селищною радою за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 , тобто ініціатором був саме позивач, а не відповідач, на якого судом покладено обов`язок надати позивачу житлове приміщення, яке би відповідало вимогам законодавства. Також колегія суддів вважає, що дії, які вчинялись відповідачем щодо придбання будинку по АДРЕСА_2 , в більшості були формальними, вчинялися вже після звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, а також на даний час сумнівним є те, що такі дії можуть призвести до належного виконання судового рішення. Крім того, колегія суддів враховує, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, що описані в оскарженому рішенні суду першої інстанції, встановлено факт бездіяльності Володимирецької селищної ради у попередні періоди, тобто до 03.05.2019 року, щодо тривалого невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року. Хоча предметом спору у справі, що розглядається, є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року, починаючи з 03.05.2019 року, колегія суддів вважає необхідним врахувати, що загалом дане судове рішення не виконується протягом багатьох років, всі дії і рішення Володимирецької селищної ради, які вчиняються (приймаються) на виконання цієї ухвали (за твердженнями відповідача) були визнані судами протиправними і такими, що не забезпечують виконання судового рішення, і після завершення кожного такого судового провадження селищна рада вживає інших заходів, жодні з яких не привели до виконання судового рішення. Наведене, на думку колегії суддів, свідчить про те, що Володимирецька селищна рада не належно реалізує свої повноваження для виконання зазначеного судового рішення та не вживає всіх можливих та вичерпних заходів для цього. А ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В даному випадку колегія суддів враховує також висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 808/4165/17, в якій зазначено, зокрема, що положення ст. 124 Конституції України та ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права. Крім того, колегія суддів вважає необхідним застосувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», у п. 40 якого зазначено, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції. Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що Володимирецькою селищною радою допущено бездіяльність щодо невиконання ухвали Вищого адміністративного суду від 16.11.2011 року, тому таку бездіяльність необхідно визнати протиправною та зобов`язати відповідача вжити заходів, направлених на виконання даної ухвали. Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди за надмірно тривалу і протиправну бездіяльність щодо тривалого невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року в сумі еквівалентній 30000 доларів США за курсом Національного банку України на день перерахунку, колегія суддів зазначає таке. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Також колегія суддів враховує, що забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов`язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним. Відповідно до п. 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 року у справі «Войтенко проти України» Суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №

1. Відповідно до п. п. 55-58 та 66-70 рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Суд вказав, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням. Також Суд вказав, що вже дав широке тлумачення вимогам статті 13 Конвенції щодо скарг про невиконання рішень національних судів у нещодавньому рішенні у справі Бурдова (№ 2), у пункті 100 якого зазначено, що стосовно цього останнього критерію Суд зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди. Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу. Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з справ людини право особи на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. Водночас, слід зазначити, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 Цивільного кодексу України. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 всупереч рішень національних судів та міжнародних установ, продовжує бути незабезпеченим житловим приміщенням, що потребує від нього додаткових зусиль по організації свого побуту та побуту членів його сім`ї. Сама по собі тривалість невиконання судового рішення завдає моральних страждань, посилює відчуття безнадійності та відсутності правового захисту. Відповідні моральні страждання посилюються також й тим, що ситуація не зазнає змін навіть після ухвалення рішення Європейського суду з прав людини, яким зобов`язано виконати рішення національних судів щодо позивача, а також інших рішень судів, які описано вище, яким визнано протиправним надмірно тривале продовження бездіяльності відповідачів щодо тривалого невиконання рішення судів. Колегія суддів вважає, що виконання рішень національних судів визначальною мірою залежить від відповідача - Володимирецької селищної ради, безпосередньо на якого рішенням суду покладено обов`язок щодо придбання та надання у користування ОСОБА_1 квартири, яка відповідає вимогам ст. ст. 48, 50 Житлового кодексу України, відповідно, заподіяна моральна шкода перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з його бездіяльністю. Однак, як встановив суд і описано вище, жодних належних дій, які б спричинили реальне відновлення порушеного права позивача у спірному періоді, відповідач не вчинив. Отже, зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди протиправною бездіяльністю Володимирецької селищної ради є доведеним. Водночас, визначений позивачем розмір моральної шкоди в сумі еквівалентній 30000 доларів США, на думку колегії суддів, є очевидно завищеним і необґрунтованим. За встановлених обставин, а саме враховуючи доведеність заподіяної моральної шкоди позивачу щодо характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, а також з урахуванням інших обставин у цій справі, які мають істотне значення, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в цій частині слід задовольнити частково, а саме стягнути з Володимирецької селищної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи і рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 317, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у справі № 460/2950/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Володимирецької селищної ради Рівненської області щодо невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року. Зобов`язати Володимирецьку селищну раду Рівненської області невідкладно вжити заходів, спрямованих на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року щодо придбання та надання у користування ОСОБА_1 квартири, яка відповідає вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України. Стягнути з Володимирецької селищної ради Рівненської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена виключно у випадках, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Повне судове рішення складено 27 березня 2020 року